Істина: діалектика об’єктивного і суб’єктивного. Критерії істини

Діалектико-матеріалістичне розуміння істини містить ряд принципових положень: об'єктивність, діалектику відносного й абсолютного істини (істина як процес), практику як основного й остаточного критерію істини.

У вченні діалектико-матеріалістичної філософії про істину основне місце займає визнання її об'єктивності. Істина є адекватним відображенням об'єктивної дійсності у свідомості людини. Об'єктивну істину В. І. Ленін визначав як зміст людських уявлень, "який не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства".

Заперечення об'єктивності істини, будь-яке інше тлумачення цього поняття неминуче відкриває дорогу антинауковим поглядам. Не випадково ряд філософів, мислителів намагаються відкинути матеріалістичне розуміння істини. Якщо існує об'єктивна істина, вважають матеріалісти, якщо природознавство, відображаючи зовнішній світ у "досвіді" людини, тільки й здатне давати нам об'єктивну істину, то будь-який фідеїзм заперечується безумовно. Якщо ж об'єктивної істини нема, істина (в тому числі й наукова) є лише "організуючою формою людського досвіду", то цим самим відкриваються двері для "організуючих форм", релігійного досвіду тощо.

Об'єктивна за змістом та джерелом істина проте існує, і не поза суб'єктом, а в його свідомості, проявляючись у формі уявлень, понять, ідей, теорій. Вона осягається завдяки пізнавальній активності суб'єкта, в основі якої лежить практична активність. Істина, таким чином, — це характеристика окремих (гносеологічних) відношень між об'єктом і суб'єктом, вираження діалектичної єдності об'єктивного й суб'єктивного.

Застосовуючи до гносеології принцип розвитку, діалектична філософія розуміє істину як процес переходу від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного й точного. Визнаючи об'єктивність істини, діалектико-матеріалістична філософія ставить питання: "Чи можуть людські уявлення, що виражають об'єктивну істину, виражати її відразу, цілком, безумовно, абсолютно, чи тільки приблизно, відносно?"2 Це виражає співвідношення істини абсолютної та відносної. Ленін з цього приводу зауважував органічний зв'язок між поняттями об'єктивності й абсолютності істини: визнавати об'єктивну, тобто незалежну від людини й від людства істину, так чи інакше означає визнавати істину абсолютну1.

Діалектико-матеріалістичне розуміння істини містить ряд принципових положень: об'єктивність, діалектику відносного й абсолютного істини (істина як процес), практику як основного й остаточного критерію істини.

У вченні діалектико-матеріалістичної філософії про істину основне місце займає визнання її об'єктивності. Істина є адекватним відображенням об'єктивної дійсності у свідомості людини. Об'єктивну істину В. І. Ленін визначав як зміст людських уявлень, "який не залежить від суб'єкта, не залежить ні від людини, ні від людства".

Заперечення об'єктивності істини, будь-яке інше тлумачення цього поняття неминуче відкриває дорогу антинауковим поглядам. Не випадково ряд філософів, мислителів намагаються відкинути матеріалістичне розуміння істини. Якщо існує об'єктивна істина, вважають матеріалісти, якщо природознавство, відображаючи зовнішній світ у "досвіді" людини, тільки й здатне давати нам об'єктивну істину, то будь-який фідеїзм заперечується безумовно. Якщо ж об'єктивної істини нема, істина (в тому числі й наукова) є лише "організуючою формою людського досвіду", то цим самим відкриваються двері для "організуючих форм", релігійного досвіду тощо.

Об'єктивна за змістом та джерелом істина проте існує, і не поза суб'єктом, а в його свідомості, проявляючись у формі уявлень, понять, ідей, теорій. Вона осягається завдяки пізнавальній активності суб'єкта, в основі якої лежить практична активність. Істина, таким чином, — це характеристика окремих (гносеологічних) відношень між об'єктом і суб'єктом, вираження діалектичної єдності об'єктивного й суб'єктивного.

БІЛЕТ №45

Дата добавления: 2015-05-08