Глобальні проблеми сучасності, їх філософська інтерпретація

У безлічі смислів, є особливо актуальними у розвиток науковоїтеоретико-мировоззренческой думки ХХ і нинішнього століття, особливу увагу належить поняттю «глобальні проблеми сучасності». Дане поняття міцно увійшло арсенал коштів комплексного аналізу розвитку людського роду, людства.

Глобальні проблеми сучасності можна розв'язати, оскільки ця людина («>вбирающий у себе та випромінюючий з себе всі природні сили») є родове, громадське істота, здатне до позитивної синергії зі світом загалом,долженствующее бути, у такий синергії агентом космічної стійкості живого. Людина, як і живе, є відкритої самоорганізуючої системою, здатної регресивно або прогресивно впливати на природу і реально отримувати відповідні зворотні впливу (до масової загибелі покупців, безліч інших інших істот), та заодно життєві дії людейобщественни, через що >субъектни, суть діяльність з усіма її структурними елементами. Власне глобальні проблеми сучасності з'являються з вічних, але з глобальних проблем, коли споконвічні протиріччя знаходять антагоністичний характер, а потенційним чи реальним суб'єктом їх прояви й результатів стають непоодинокі суспільства, чи соціальні структури, а вся сукупність які живуть Землі людей, людство. Іноді, тим щонайменше, говорять про про глобальні проблеми сучасності як про черговий різновиду абстрактних глобальних проблем взагалі (наприклад, Еге. А.Ораб-огли), які булипроявлявшихся лише на рівні конкретних історичних товариств. Наприклад, відомо, що під час попередньої «міської» революції, «революції неолітичної» (>X–VIII тис. до зв. е.) чи переходу «від високовитратногоприсваивающего (полювання, збиральництво) до робить господарству (землеробство, скотарство), який супроводжувався зміною нормативного геноциду і людожерства зародковими формами колективної експлуатації зі своєрідним симбіозом сільськогосподарських і «войовничих» племен» (О.П. Назаретян), з війн, голоду тощо., обумовлених агресивним застосуванням нових технологій і знарядь праці та вбивства, поменшало населення світу в 5–10 раз. А застосування середньовічними турками «бактеріологічної зброї» (запліднення військ хрестоносців і візантійського ополчення бацилами чуми) викликало пандемію 1348 р., яка призвела до смерті більш як третина населення Західної Європи і сподівалися низки східних областей Євразії, зокрема й Росії (так російські літописі на той час розповідали про спорожнілій, закинутій Москві). Таких прикладів безліч. Та лише XX столітті справді виникла смертельна загроза біологічному існуванню та соціального розвитку самого роду людського, і які принесли цей загрозливий стан глобальні проблеми сучасності «у тому чи іншого форми і ступеня викликані до життя науково-технічної революцією як один з її соціальних наслідків, (що викликаються. – Ред.) все зростаючим промисловим використанням результатів науку й техніки з урахуванням традиційної технології». Отже, глобальної можна назвати лише є тією проблемою в життєдіяльності людей, фіксуючої загрозу реального знищення людського роду, і причиною виникнення такої загрози служать антагоністичні громадські протиріччя.

Усвідомлення, спроби аналізу та пошуки можливих рішень глобальних проблем сучасності привели у другій половині ХХ століття до утворення у Європі цілого ряду міжнародних стандартів і державних футурологічних організацій, прагнули залучити сучасні інформаційні технології для побудови моделей планетарної цивілізації. Як основних можуть називатися Інститут проблем майбутнього (Відень, 1965), міжнародний фонд «Людство 2000 року» (Нідерланди, 1965), Суспільство з вивчення світу (Вашингтон, 1966), Римський клуб (1968), Федерація інститутів вищих досліджень (>IFIAS, 1972), Міжнародний Інститут прикладного системного аналізу (IIASA, 1972). Результати діяльності цих організацій послужили однією з обгрунтувань необхідність створення низки суспільно-політичних формувань глобалістського типу:Трехсторонней комісії (1973), Великий сімки (1975) тощо. буд. У безлічі робіт, присвячених шляхах розв'язання глобальних проблем сучасності, найбільший суспільного резонансу політичну вагу отримали доповіді членів Римського клубу: «Межі зростання» (1972, Д.Медоуз з співавторами), «Людство у поворотного пункту» (1974, М.Месаревич, Еге. Пестель), «Перегляд міжнародного порядку» (1974, Я.Тинберген), «За межами століття марнотратства» (1976, Д. Габор з співавторами), «Цілі для людства» (1977, Еге. Ласло з співавторами), «Енергія: зворотний рахунок» (1978, Т.Монбриаль), «Ні меж навчання» (1979, Дж. Боткін, Еге.Эльманджра, М.Малица), «Маршрути, провідні позиції у майбутнє» (1980, Б. Гаврилишин), «>Микроелектроника й суспільство» (1982, Р.Фридрихс, А.Шафф), «Революція босоногих» (1985, Б. Шнейдер) тощо. буд.

У Росії її розробка глобалістської проблематики здійснювалася й у час проводиться з урахуванням базових ідей матеріалістичної діалектики й у руслі розвитку запропонованої В.І. Вернадським ноосферної моделі об'єднання людства. Ця модель передбачає принципове залучення синергетичного принципу «необхідного розмаїття» (по У розділі ст.Биру), немає алармістичних підстав і наслідків, оскільки виходить із постулату наявності планети «зайвих людей», несумісних із комфортним існуванням високотехнологічного «золотого мільярда» в ним створюваної ресурсної й екологічної пустелі. Формування нової, справді єдиного, хоч іразноцивилизационного і «однополярного» людства мислиться у разі якестественно-исторический процес, т. е. процес, обумовлений фундаментальними,космо-планетарними основами буття як біоти, і невіддільних від біоти громадських формувань.Ноосферное людство – це такий форма організації усепланетарної дійсності, у якій зжиті антагонізми у взаєминах елементів системиприрода–человек–общество, отже, відсутні війни" та досягнутокоеволюционное, т. е.со-развивающее взаємодіявнечеловеческой природи й громадських структур. Це передбачає найбільшу ступінь усвідомлення і нового закорінення в життєдіяльності суб'єктів історичного процесу різноманітних «правил заборони» (наприклад, «екологічного імперативу»). Такі правилаподчинени дії у людства «законутехно-гуманитарного балансу» (А. П. Назаретян), що дозволяє відбраковувати на полі розвитку катастрофічні соціальні перспективи,формулируемого так: що стоїть міць виробничих та бойових технологій, тим паче скоєні механізми стримування агресії необхідні збереження суспільства. Поза дії закону вирішення глобальних проблем сучасності неможливо.

У плані розгляду перспектив і стратегій дозволу глобальних проблем можна назвати дві полярні і з надзвичайно ідеологізовані, епатуючі і містифіковані погляду: вкрай оптимістичну і дуже песимістичну. Між ними замкнутий і є всього спектра інших точок зору.

З вкрай оптимістичній (>универсалистски-технодетерминистской) погляду людина як родове істота є істота універсальне, у світі у цілому принципі не може бути сил, які його знищили. Отже, безликі сили науково-технічного прогресу, як, очевидно, найпотужніші з властивих людині, у разі огульно з'являються рятівної і загальною детермінантою соціокультурних процесів, панацеєю у вирішенні яких завгодно проблем. У разі глобальні проблеми сучасності з'являються ніби вже й «заздалегідь» у принципірешенними, саме вирішеними у майбутньомувсепланетарном, наприклад, «інформаційному», «>технотронном», «>программируемом» (З. Бжезинський) суспільстві, паростки якого, зрозуміло, це найрозвинутіші нині країни.

З вкрай песимістичній ж погляду родової людина мислитьсяепифеноменальним (цілком випадковою) і фінальним істотою універсуму, т. е. людська дійсність оголошується чимось на кшталт «вуглецевої слизу», випадково яка виникла уколовращенияхвнечеловеческого буття, яке цю слиз і знищить. Так, «філософи життя»,вдохновленние безоднею, породжує характерний класичної раціональності міраж космічної розгубленості людського буття, побачили людство як «цвіль» лежить на поверхні планети (А. Шопенгауер), радіючи її бажаному іскорому знищення, адже «розумні тварини повинні... загинути» (Ф. Ніцше).

Натомість, говорячи про різновидах глобальних проблем сучасності, слід пам'ятати, що у принципі можливі й нині застосовуються різні їх переліки, але незалежно відиcпользуемого критерію розподілу дані проблеми мають безумовно комплексний, системного характеру: їх розмежування завжди конвенціональний, а відрив однієї глобальної проблеми від України всього їх числа й будь-який другий - у цьому безлічі рішуче неможливий. Аналіз і пошуки розв'язання глобальних проблем сучасності можна здійснити виключно стосовно відновлення всього комплексу.

Якщо класифікацію глобальних проблем сучасності експортувати залежність від цього, який із особливих чинників – процеси, зовнішні людині, або ж власне людської природи – домінує у відповідної частини структури загального антагонізму, можна умовно розмежувати такі групи і різноманітні види них:

1) глобальні проблеми сучасності, пов'язані з припустимимипороговими змінами параметрів довкілля людського проживання, т. е. умовноекстернального походження;

2) глобальні проблеми сучасності, пов'язані з припустимимипороговими змінами параметрів внутрішнього середовища людського проживання, чи умовноинтернального генези.

У разі до основним (найбільш загальним) різновидам глобальних проблем сучасності першої групи можна віднести:

1) екологічну проблему;

2) ресурсну (>вещественно-енергетическую) проблему.

А для «перехідною» з першої до другої групи глобальних проблем сучасності можна назвати

3) демографічну проблему.

Натомість до фундаментальним глобальним проблемам сучасності другої групи ставитимуться:

1) проблема війни і миру;

2) гуманітарна проблема.

А позаяккондициональная причина досліджуваних проблем є саме система антагоністичних відносин, що є з синергетичної погляду відкритої самоорганізуючої цілісної системою, асторонами-участниками таких відносин можна вважати людини, природу й суспільство, можна отриматиразветвленное розподіл зранжированием елементів системи. У разі первинним класифікаційним підставою стає розрізнення протилежних – «горизонтальній» і «вертикальної» – типів синергетичної зв'язку. «>Горизонтальной» зв'язком визнається пряма та зворотна зв'язок міжвнесоциальной природою, і громадської формою буття природи, т. е. зв'язок «>природно-социальная» (>субъект-объектная), обумовлена необхідністю нічого для будь-якого громадського формування (чоловіки й суспільства) задовольняти передусім базові (>дефициентние) потреби, зберігаючи у своїй стійкість свого існування. За підсумками цьому зв'язку І. Т.Фроловим, однією з провідних розробників глобальних проблем сучасності нашій країні протягом 70–90 рр. ХХ століття, були вичленованіприродно-социальние проблеми:

– проблема ресурсів;

– проблема енергетики;

– проблема продовольства;

– проблема довкілля (екології).

Оскільки довнесоциальной природі причетні, виступають суб'єктами взаємодіючі між собою громадські формування різного масштабу, виявляють суперечливі буттєві (соціальні) потреби і що зіштовхуються у своїх інтересах, то очевиднаразноуровневость їх суб'єктності, дає «вертикальний» (>субъект-субъектний) і знов-таки різнорівневий тип зв'язку. Так було в процесісубъект-субъектних взаємодій виступають:

1) одному рівні – соціальні спільності, т. е. лише складні громадські формування, саме: суспільно-економічні системи, держави й ін.;

2) іншою рівні – одночасно складні, і елементарні (людина) громадські формування.

У разіодноуровневиемежсубъектние відносини стають основою виділення комплексно глобальних проблем сучасності особливихинтерсоциальних проблем:

– світу і роззброєння;

– світового (глобального) соціального та розвитку;

– подолання відсталості країн і.

Натомість, різнорівневімежсубъектние відносини стають субстратомантропо-социальних проблем (у попередній класифікації це гуманітарна проблема):

– проблеми контролю за зростанням народонаселення (демографічна проблема);

– проблеми збереження здоров'я та перемоги генетичної стійкості індивідуумів;

– проблеми освіти й економічної культури;

– проблеми викорінення відносин між особистістю й суспільними структурами екстремізму, радикалізму, фанатизму, службовців живильним підгрунтям для терористичних акцій в.

У змістовному ж плані найважливіші глобальні проблеми зводяться до чого.

Екологічна проблема. Після польових досліджень, і комп'ютерного моделювання, проведених представниками футурологічних громадських організацій і незалежні експерти в70–е рр. ХХ століття, виникло і більш підтверджується уявлення у тому, що антропогенне навантаження на середу нашого природного проживання, чи біосферу, з середини50–х рр. стала в глобальному (всесвітньому) масштабі і з наростаючою перевищувати критичний рівень, визначається адаптивними можливостями цього середовища. Надалі, з урахуванням застосування методу екстраполяції, деякими з футурологів були зроблені висновки про неминучість глобальної екологічній катастрофі, що розуміється так: людство необоротно втягується або вже утяглося до процесів, що неминуче закінчаться біфуркацією (придбанням нової якості рухається динамічної системи при малому зміні його параметрів) параметрів довкілля. І тут є велика можливість, що біосфера піде на якісно іншу сутність, у якому нічого очікувати місця людям в сучасному розумінні.

На міжнародному форумі 1992 р. м. Ріо-де-Жанейро було запропоновано програму сталого розвитку, стандартним варіантом якої стала модель «золотого мільярда». У її основі лежитьнеомальтузианское твердження, що скорочення антропогенного навантаження на біоту вимагає різкого спрямованого скорочення населення земної кулі. Ресурсна проблема передусім можна зрозуміти тим, основним джерелом цивілізованого життя сучасних людей служать невідновлювані природні ресурсибиогенного походження на вигляді повітря, води, вуглеводневої сировини й «>биокосних» (У. І. Вернадський) рудних (залізо, кольорові і радіоактивні метали тощо. п.) та інших (глини, гнейси, кремній, мармур, граніт тощо.) мінералів. Власне «неорганічне тіло» чи «друга природа» (До. Маркс) людства повністю складена з які піддалися трудовий обробці речовин, створювалися протягом 5 млрд. років древніми, по більшу частинуавтотрофними і зниклими формами життя, й Росії представники сучасної біоти лише малою міроюприращивают накопичену при цьому гігантське час біосферою загалом ізаключенную в невідновлюваних ресурсах енергію Сонця і космічних систем.

Демографічна проблема пов'язана з просто зі зростанням чисельності народонаселення (кількісний аспект), але про те, що генетичний ресурс відтворення людства, можливо, не безмежний (якісний аспект). То є наукова гіпотеза, за якою кожен вид живих істот має генетично обмежений термін існування, через що максимальне час подальшого існування представників роду людей трохи більше 30–40 тис. років, або навіть буде вичерпане протягом 20–50 наступних нас поколінь. Тому з'ява Поповичевого все більшого відсотка ослаблених в генетичному плані особин оголошується неминучим іподстегивающимся тим, що під час вільних статевих схрещувань відбувається лавиноподібний рознос ослаблених генів.

Дата добавления: 2015-05-08