Управління і адміністративний устрій в українських землях у складі Речі Посполитої

Центральне управління здійснювалось королем і рядом посадових осіб. Королівським двором відав коронний або великий маршалок, королівською канцелярією – канцлер, скарбницею Корони – коронний підскарбій, військом Корони – коронний гетьман.Система місцевих органів управління будувалася відповідно до адміністративно-теріторіального поділу Речі Посполитої. Після Люблінської унії українські землі остаточно остаточно втратили свою автономію і були поділені на шість воєводств: Руське (охоплювало Львівську, Галицьку Перемишльську, Саноцьку та Холмську землі), Белзьке (складалося з Володимирського, Луцького й Кременецького повітів), Подільське (Кам’янецький, Червоногородський і Летичивський повіти), Брацлавського (Брацлавський і Вінницький повіти), Київське (Київський, Овруцький і Житомирський повіти).

У 1635 році було утворене Ченігівське воєводство, яке складалося з Чернігівського та Новгород-Сіверського повітів.

Основні адміністративні воєводства у Речі посполитій були воєводства, повіти, землі і староства.У деяких українських землях продовжувала існувати волосна система адміністративно-територіального поділу. Декілька волостей складалися в повіт.

У кожному воєводстві були свої сеймики. Місцеве управління зосереджувалося в руках воєвод, каштелянів, старост та інших громадських та земських службових осіб. Великий вплив мали шляхетські сеймики в земствах і повітах.

До низових органів місцевого управління належали волосні і сільські органни. Справами волості відав королівський волосний староста, а сельськими – сельський сход, якому був підпорядкований сільський староста.

На землях, які знаходилися у приватному володінні, систему місцевого управління визначав сам власник.

31. Державний устрій Великого князівства Литовського

Приєднання українських та білоруських земель до Литви суттєво вплинули на структуру її державної влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему державних органів Київської Русі.

На чолі Великого князівства Литовського стояв Великий князь (з другої половини 15 ст. – господар). Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з синів Великого князя. В його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими країнами.

Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву «пани-рада».

Прототипом феодальних з’їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави.

Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був під канцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник – двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.

Місцева адміністрація з’явилася після ліквідації удільних князівств, яких замінили у великих волостях намісники – старости. У великих містах, наприклад у Києві, були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці.

Дата добавления: 2015-05-10