Загальна характеристика договору ренти. 7 страница

Спільне утримання дитини має місце в разі перебування дитини на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать:

відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження;

відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;

відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини.

Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 СК України).

Останнє можливе у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Батьківство може бути визнано особою як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.

Вказані обставини та інші обставини, що стосуються справи, можуть бути підтверджені поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Зокрема, доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Доказом походження дитини від певної особи можуть бути результати відповідної судово-медичної експертизи. Послуга такої установи щодо встановлення батьківства коштує дорого ― 1360 гривень (імпортні реактиви дорогі). Однак, навіть якщо заяву про встановлення батьківства подає мати, то компенсує витрати особа, яку за аналізами визнали батьком.

91. Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та(або) доглядом довічно (ст.744 ЦК). Юридичні ознаки договору: односторонній, реальний та відплатний. Сторони договору: відчужувач (фіз. особа, незалежно від віку та стану здоров'я) та набувач (повнолітня дієздатна фіз. особа або юр. особа). Договір може бути укладено відчужувачем на користь третьої особи. Він належить до договорів довірчого характеру, оскільки за неможливості подальшого виконання фіз. особою обов'язків набувача за договором з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача може бути передано за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Для забезпечення утриманням та(або) доглядом може бути відчужено лише житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність. Утримання може здійснюватися в усіх видах матеріального забезпечення, як і догляд, за домовленістю між сторонами.

Договором має бути здійснено грошову оцінку матеріального забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу. Відповідно до ст.602, вимоги щодо довічного утримання (догляду) не підлягають зарахуванню. Строк дії договору дорівнює періоду життя утриманця. Форма договору - письмова, підлягає нотар. посвідченню. Забезпечення захисту інтересів відчужувача: позбавлення набувача права розпорядження майном, переданим йому за договором на праві власності; заборона звернення стягнення на майно набувача протягом життя відчужувача; покладання ризику випадкового знищення (пошкодження) майна на набувача. Відчужувач має право вимагати від набувача: надання йому належного утримання у вигляді матеріального забезпечення та(або) догляду; забезпечення його житлом у будинку (квартирі), який йому передано за договором, якщо це передбачено договором. Обов'язки набувача: надавати належне утримання та(або) догляд відчужувачеві відповідно до змісту договору; поховати відчужувача в разі його смерті. Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яку було передано за договором.

У цьому разі обсяг обов'язків набувача може бути за домовленістю сторін змінено. Зобов'язання за договором припиняються у разі: смерті відчужувача (ч.2 ст.755); смерті набувача, якщо він немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем (ст.757); ліквідації юр. особи-набувача. Однак якщо в результаті ліквідації юр. особи-набувача майно, що було передано за договором, перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду); розірвання договору на вимогу відчужувача або третьої особи, якщо набувач не виконує або неналежно виконує свої обов'язки, незалежно від його вини. Причому, відчужувач набуває право власності на майно, яке він передав, а витрати, зроблені набувачем на утримання та(або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню; розірвання договору на вимогу набувача у зв'язку з неможливістю подальшого виконання договору з підстав, що мають істотне значення.

92. Договір доручення.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК).

Правове регулювання договору здійснюється главою 68 ЦК.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний та відплатний. Однак договором або законом може бути передбачено виконання дій повіреним безоплатно.

Сторонами договору є повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії, та довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати ці дії. Це можуть бути як дієздатні фізичні особи, так і юридичні особи (наприклад, посередницькі організації, юридичні консультації, банки, товарні біржі тощо).

Істотною умовою договору є умова про предмет. Предметом договору доручення є юридичні дії повіреного (укладення правочинів, вчинення процесуальних дій, складання актів тощо). Причому такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими. Однак повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо, які підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому не мають самостійного значення. Вимога особистого виконання доручення стосується лише юридичних дій повіреного.

У договорі може бути визначено строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя, а також територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного. У такому разі строк доручення та територія є істотними умовами.

У договорі може бути визначено розмір плати повіреному або порядок її виплати. Якщо її не визначено, то виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виконує юридичні дії від імені й за рахунок довірителя. Повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами. Проте представництво ширше за договірне представництво, оскільки підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір. Отже, договір доручення — це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва. Повірений діє на підставі доручення.

Форма договору: застосовуються загальні положення про форму правочину.

На підставі договору доручення довіритель зобов'язаний видати довіреність на вчинення юридичних дій і тим самим легалізує повіреного як свого представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.

Змістом договору доручення є права та обов'язки сторін.

Права та обов'язки повіреного:

1) зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК);

2) має право відхилитися від змісту договору, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений: а) не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. При цьому повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення, як тільки буде можливість (ч. 1 ст. 1004 ЦК);

3) повинен виконати дане йому доручення особисто; має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові) якщо: а) це передбачено договором; б) повірений був вимушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя. При цьому повірений повинен негайно повідомити про це довірителя і у цьому разі відповідає лише за вибір замісника (ст. 1005 ЦК);

4) зобов'язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання його доручення (ч. 1 ст. 1006 ЦК);

5) зобов'язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдані документи, якщо цього вимагають умови договору та характер доручення (ч. 2 ст. 1006 ЦК);

6) зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення (ч. 3 ст. 1006 ЦК).

Права та обов'язки довірителя:

1) зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення (п. 1 ч. 2 ст. 1007 ЦК);

2) зобов'язаний відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення (п. 2 ч. 2 ст. 1007 ЦК);

3) зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення (ч. 3 ст. 1007 ЦК);

4) зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить (ч. 4 ст. 1007 ЦК);

5) має право в односторонньому порядку змінити, відмінити свої вказівки чи дати повіреному нові інструкції щодо порядку виконання доручення;

6) має право знати про передоручення;

7) має право контролювати дії повіреного та своєчасно вжити заходів з метою захисту своїх інтересів.

Відповідно до ст. 1008 ЦК, договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:

1) відмови довірителя або повіреного від договору (п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Причому вони мають право відмовитися від договору в будь-який час. Якщо повірений діє як підприємець, то сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову не пізніше ніж за 1 місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлено договором. А в разі припинення юридичної особи, яка є комерційним представником, довіритель має право відмовитися від договору без попереднього повідомлення про це повіреному;

2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК);

3) смерті довірителя або повіреного (п. 3 ч. 1 ст. 1008 ЦК). При цьому спадкоємці повіреного повинні повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зокрема, зберегти його речі, документи та передати їх довірителеві (ч. 1 ст. 1010 ЦК України);

4) ліквідації юридичної особи-повіреного. Ліквідатор повинен повідомити довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя, зберегти його речі, документи та передати довірителеві (ч. 2 ст. 1010 ЦК).

Законодавець у ст. 1009 ЦК передбачає наслідки припинення договору доручення. Наприклад, якщо договір доручення припинено до того, як доручення повністю виконав повірений, довіритель повинен відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата, — також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він довідався або міг довідатися про припинення договору доручення. Причому відмова від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник. Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

93. Поняття припинення шлюбу. Порядок та випадки розірвання шлюбу в органах РАГСу. Розірвання шлюбу в судовому порядку.

Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. За життя подружжя припинення шлюбу можливо тільки шляхом розлучення за заявою одного з подружжя чи за спільною заявою. Розірвання шлюбу здійснюється офіційним шляхом — в органах ОРАЦС або судом.

ОРАЦС розриває шлюб у таких випадках:

1) за спільною заявою подружжя, що не має дітей;

2) за заявою одного із подружжя, якщо інший із подружжя визнаний безвісно відсутнім; визнаний недієздатним; засуджений за скоєння злочину до позбавлення волі на строк не менш ніж три роки.

Суд розриває шлюб у таких випадках:

1) за заявою подружжя, що має дітей. До заяви має бути доданий письмовий договір про те, з ким житимуть діти і як у їх утриманні та вихованні братиме участь інший із подружжя, що живе окремо;

2) за позовом одного із подружжя. Не може бути поданий позов про розлучення під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини (крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправне посягання, що має ознаки злочину, проти іншого із подружжя або дитини або коли батьківство майбутньої дитини визнано іншою особою).

При розгляді справи про розлучення суд має встановити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення. Шлюб розривається лише в тому разі, якщо суд дійде до висновку про неможливість подальшого спільного проживання подружжя. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в ОРАЦС. При цьому видається свідоцтво про розірвання шлюбу.

Жінка і чоловік, шлюб між якими був розірваний, мають право подати в суд заяву про поновлення їхнього шлюбу, якщо ніхто з них не був після цього в повторному шлюбі.

Дата добавления: 2015-05-10