Поняття і предмет правового регулювання господарського права

Господарське право — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Предметом господарського права є будь-яка господарська діяльність, тобто виробництво та реалізація продукції, виконання робіт і надання послуг з метою одержання прибутку чи без такої мети, яка здійснюється на території України суб’єктами господарювання всіх видів і форм власності, а також діяльність державних органів щодо управління економікою.

Господарське право є комплексною галуззю права, яке базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних та юридичних осіб, права власності, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність. Тобто, в цій галузі права поєднуються майнові та організаційні елементи.

Господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне і спеціальне. Цивільне право визначає загальні засади регулювання майнових та особистих немайнових відносин, в які вступають фізичні та юридичні особи, а господарське — конкретизує цивільно-правові норми відносно конкретних сфер і видів господарської діяльності. Складний характер предмета господарського права обумовлює використання декількох, а не одного, як у звичайних галузях права, методів правового регулювання. Першим з них є метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин. Він передбачає надання суб’єктам господарювання права самостійно приймати будь-які рішення щодо господарювання (обрання видів діяльності, методів та форм їх здійснення, партнерів тощо), якщо вони не суперечать законодавству.

Другий метод полягає у наданні державою суб’єктам господарських відносин рекомендацій щодо певних сторін господарської діяльності — встановлення зразків певних господарських документів (договорів, актів тощо), форм і методів здійснення окремих етапів господарювання (бухгалтерського обліку, звітності тощо).

Третім є метод владних приписів, який передбачає встановлення в законах та інших нормативно-правових актах обов’яз­кових для суб’єктів господарювання норм поведінки за певних ситуацій. Це може бути перелік видів діяльності, які забороняються підприємцям, спеціальні режими здійснення окремих видів підприємництва, обов’язки, які підприємці мають виконувати для забезпечення державних потреб, тощо.

Залежно від характеру конкретних господарських відносин держава обирає для їх регулювання той метод, який є найефектив­нішим.

4. Поняття і зміст організаційно-правової форми суб’єктів господарювання

Поняття організаційно-правової форми має винятково важливе зна­чення, оскільки становить комплексну правову характеристику відно­син, що виникають з приводу створення, функціонування та ліквідації суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи). Така правова характеристика включає такі параметри, як характер взаємовідносин між засновниками в процесі створення організації та управління нею; правовий режим майна, закріпленого за організацією; характер майно­вої відповідальності засновників за обов’язками заснованої ними орга­нізації та ін.1 Незважаючи на важливе теоретичне і практичне значення поняття «організаційно-правова форма» отримало закріплення тільки в Державному класифікаторі України (Класифікація організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004), затвердженому Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та спо­живчої політики від 28 травня 2004 р. № 97. Відповідно до Класифіка­тора організаційно-правова форма господарювання визначається як форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяль­ності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності по зобов’язаннях підприємства (організації), порядок створення, реорга­нізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можли­ві джерела фінансування діяльності тощо.

На доктринальному рівні існує велика кількість визначень категорії «організаційно-правова форма». Наведемо деякі з них:

– організаційно-правова форма — це сукупність ознак, що об’єктивно виокремлюються в системі загальних ознак юридичної особи та істот­но відрізняють цю групу юридичних осіб від усіх інших2;

– організаційно-правова форма — сукупність установлених у за­конодавстві істотних (характерних тільки для певної організаційно-правової форми) та неістотних (характерних для певної групи організаційно-правових форм або таких, що можуть бути змінені залежно від виду діяльності юридичної особи та інших, визначених в законі об­ставин) ознак, які дають підставу відрізняти один вид юридичної особи від іншого1;

– організаційно-правова форма визначає особливості правого режиму діяльності суб’єкта, що має важливе значення та безпосередньо впливає на інтереси його контрагентів, оскільки визначає можливість стягнень за боргами суб’єкта, звернення вимог до його учасників і т. ін.2;

– організаційно-правова форма — сукупність організаційних та майнових відмінностей, способів формування майнової бази, особли­востей взаємодії власників, засновників, учасників, їх відповідальність один перед одним та перед контрагентами3;

– організаційно-правова форма підприємницьких товариств — це система відповідних, урегульованих законодавством типів відносин (а також конкретизація їх особливостей), що виникають між підсисте­мою «засновники/учасники», яка включає такий системно-структурний елемент, як відносини між засновниками/учасниками з приводу ство­рення, функціонування та припинення підприємницького товариства, та підсистемою «юридичної особи» з її відповідними основними системно-структурними елементами — правоздатністю, правовим ре­жимом майна, закріпленого засновниками за юридичною особою, системою органів або відповідним порядком управління, а також зміс­том правовідносин, що виникають між учасниками та створеною ними юридичної особою, як підсистемами, у тому числі межі та порядок їх відповідальності4.

Основною організаційною формою господарювання є підприємство як самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господар­ської діяльності, та не мають у своєму складі інших юридичних осіб. Стаття 63 ГК України містить класифікацію підприємств за певними ознаками, серед яких форма власності, спосіб утворення, кількість працюючих та обсяг валового доходу від реалізації продукції за рік. Слід зазначити, що самі поняття «вид» та «організаційно-правова форма» підприємства співвідносяться між собою як часткове та за­гальне, адже організаційно-правова форма є підсумковою юридичною конструкцією, в якій інтегровано усі ознаки (особливості, характерис­тики) підприємства, що служать критерієм виокремлення їх видових угруповань.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні мо­жуть діяти підприємства таких видів:

– приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

– підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

– комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

– державне підприємство, що діє на основі державної власності;

– підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статут­ного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який ви­діляє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє до­ходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Уні­тарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засно­вані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на осно­ві об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Корпоративні підприємства створюються у таких організаційно-правових формах: як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, приватні підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Надаючи правової характеристики суб’єкту господарювання (підпри­ємства) тієї чи іншої організаційно-правової форми, проаналізувати правовий режим майна (майнової основи суб’єкта господарювання), його правосуб’єктність, систему органів управління, зміст правовідносин між засновниками/учасниками, а також між ними та самою господар­ською організацією, межі відповідальності за зобов’язаннями тощо.

Дата добавления: 2015-05-08