Питання 1. Предмет і завдання історії педагогіки

Відповіді на екзамен з педагогіки

Історія педагогіки — це наука, яка вивчає історичний розвиток освіти, школи і педагогічної думки від найдавніших часів до сьогодення.

Об'єктом історії педагогіки є історично-педагогічний процес, наповнений широким соціокультурним і антропологічним сенсом, що містить у собі співвідношення різного рівня педагогічних феноменів минулого з сьогоденням.

Предметом історії педагогіки є основні тенденції становлення і розвитку педагогічних категорій, педагогічної думки, систем, досвід. освітньої практики.

Основними категоріями історії педагогіки є виховання, освіта, школа, педагогічна думка, народна освіта.

Вивчення історії педагогіки дає змогу усвідомити, що на всіх етапах історичного розвитку школа і педагогічна думка відображали потреби суспільного прогресу. Таке вивчення переконує, що розвиток наукового знання впливав на теорію і практику виховання. Практика, в свою чергу, служила основою розвитку педагогічних теорій.

Завдання курсу історії педагогіки:

1. Вивчення історичного досвіду навчання і виховання розвитку школи, освіти педагогічної думки насамперед на Україні.

2. Озброєння вчителя вмінням аналізу педагогічних фактів.

3. Навчити педагога критично і творчо використовувати досвід минулого у практичній діяльності.

4. Ознайомити вчителя на Україні з головними педагогічними творами та ідеями видатних педагогів та культурних діячів.

Для правильного осмислення процесу виховання потрібно розглянути як воно зароджувалось і як розвивалось.

З розвитком навчання і виховання нагромаджувався певний досвід, практика, на основі яких і виникла наука про виховання людини - педагогіка.

Питання 2. Джерела історії педагогіки, як науки.
Джерелами історії педагогіки є
- пам’ятки стародавньої писемності, (рукописи, берестяні грамоти) з питань виховання, навчання, освіти.

- архівні матеріали з питань виникнення виховання, розвитку писемності, освіти.

- опубліковані офіційні документи і матеріали з питань освіти (закони, Проекти, доповіді, звіти).

- підручниками, навчальні посібники, програми, навчальні плани та інші матеріали, які характеризують роботу школи.

- твори видатних педагогів

- педагогічна преса.

Питання 3. Виховання у східних слов’ян.
Східні слов’яни відокремились від слов’янської мовної сім’ї у V–VI ст. В VI–IX ст. вони створили оригінальну систему виховання, яка спиралася на древню первісну традицію. Виховання здійснювалось, передусім, у процесі включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих. Метою виховання у східних слов’ян були передача підростаючому поколінню трудових умінь, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів, а також підготовка мужнього воїна – захисника своєї землі. У період матріархату і екзогамії діти до 5-6-річного віку виховувалися матір’ю. Пізніше хлопчиків передавали у спільні чоловічі житла, а дівчаток – у жіночі, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері. У V-VI ст. поширюється велика патріархальна сім’я, що складається з кількох поколінь родичів. Виховання дітей здійснюється за принципом родового колективізму. З утвердженням патріархату і моногамії чоловічі і жіночі житла трансформуються у будинки молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на виховання. Там старші члени роду допомагали дітям оволодіти прийомами праці, правилами полювання, виготовленням знарядь праці, навичками військових дій, а також передавали їм заповіти предків, моральні норми та ознайомлювали з родовими звичаями і обрядами. У VIII-IX ст. завершився перехід до сім’ї, яка складалася з чоловіка, дружини і їхніх дітей. Поступово основним осередком соціалізації дітей виступає сім’я і виховання стає переважно сімейним. Будинки молоді як такі зникають. Виховання дітей у східних слов’ян чітко регламентувалося соціальними механізмами передачі досвіду, у якості яких виступали народні традиції, звичаї, обряди, ритуали та виробничі, моральні й правові форми діяльності, куди діти включалися з раннього віку. Вони передавали дітям зразки конкретної поведінки, вказували, що варто робити, а що не варто, формували у них соціально значимі якості (дисциплінованість, чесність тощо). Виховання охоплювало різні засоби впливу на дітей, де знаходила свій вияв народна педагогіка східних слов’ян: колискові пісні, загадки, прислів’я, приказки, ігри, хороводи. У них знаходили місце різні настанови, поради, правила поведінки.

Основою моральних стосунків була общинна власність на засоби виробництва. Крім морального велика увага приділялась фізичному вихованню та засвоєнню гігієнічних правил.

Ідеологічною основою виховання була язичницька релігія. Діти разом з дорослими брали участь у народних святах, залучалися до культової діяльності, вивчали культові пісні і танці.

У VIII-IX ст. зароджуються феодальні відносини, які проявляються у суспільному розподілі праці, у майновому і соціальному розшаруванні суспільства. Найвищим досягненням східних слов’ян у ранньофеодальний період було створення буквенно-звукової графіки письма, яка стала однією з основ виникнення шкільного навчання. Але формуванню азбуки передували тривалі пошуки.

Історичні джерела свідчать, що у IХ-Х ст. східні слов’яни вже використовували буквенно-звукову систему письма, і не тільки в релігійних цілях, а й для потреб торгівлі й ремесла. Такою системою письма була глаголиця. Глаголиця – це азбука, де звуки слов’янської мови передавалися грецькими буквами. Причому, вона була без "устрою", тобто не всі типові звуки слов’янської мови мали відповідні письмові знаки. 855 року Кирило модернізував глаголицю, пристосувавши її до звукової системи східнослов’янської мови. Нову азбуку названо кирилицею. Близькість її до старої азбуки полегшувало оволодіння нею.

Дата добавления: 2015-05-08