Суб’єкти та об’єкти правовідносин

Суб’єкти правовідносин – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та здатні виконувати юридичні обов’язки.

Види суб’єктів правовідносин:

1) фізичні особи – це індивідуальні суб’єкти правовідносин, а саме:

- громадяни, тобто особи, що мають громадянство конкретної держави;

- іноземні громадяни;

- особи без громадянства (апатриди);

- особи, котрі мають подвійне громадянство (біпатриди).

Спеціальним індивідуальним суб’єктом є посадові особи-пред­ставники влади, службовці, що мають особливий статус, визначений законом;

2) колективні суб’єкти:

- державні органи;

- підприємства, установи й організації;

- органи місцевого самоврядування;

- об’єднання громадян (політичні партії та громадські організації).

Усі названі колективні суб’єкти є юридичними особами, тобто організаціями, що мають відокремлене майно, печатку, особистий рахунок і статут, зареєстровані в державних органах, можуть своїми діями набувати майнових і особистих немайнових прав, виконувати юридичні обов’язки, бути позивачем та відповідачем у суді та нести за свої вчинки юридичну відповідальність;

3) нація чи народ як суб’єкти правовідносин з приводу реалізації
народного чи національного суверенітету;

4) держава як суб’єкт міжнародно-правових (укладення до­говорів), конституційно-правових (нагородження громадянина держав­ною нагородою), цивільно-правових (надає державну позику, при­ймає спадщину на користь держави) та інших відносин.

Усі суб’єкти правових відносин мають володіти особливою юри­дичною властивістю – правосуб’єктністю, тобто можливістю мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки, здатністю своїми діями ре­алізовувати та набувати нових суб’єктивний прав та обов’язків, а також можливістю особисто нести юридичну відповідальність за свої дії.

Правосуб’єктність – це юридична категорія з такими складовими елементами:

• правоздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Правоздатність настає:

- для фізичних осіб – з моменту народження;

- для юридичних осіб – з моменту реєстрації.

Правоздатність припиняється:

- для фізичних осіб – з моменту смерті;

- для юридичних осіб – з моменту ліквідації;

• дієздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта своїми діями самостійно здійснювати та набувати нових суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку, фізич­ного стану тощо.

Правоздатність і дієздатність фізичної особи у більшості галузей права збігаються в часі.

Водночас, існує певна градація ступенів дієздатності:

- повна – з 18 років;

- неповна – з 14-18 років, законодавчо передбачає можливість оголосити особу, що досягла 16 років, повністю дієздатною, якщо вона одружилася, працює за трудовим договором або здійснює підприємницьку діяльність;

- часткова – до 14 років, переважно дії за особу чинять батьки чи опікуни (окрім, наприклад, дрібних покупок).

Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною – може бути застосовано за рішенням суду;

• деліктоздатність – це передбачена нормами права здатність суб’єкта нести відповідальність за свої дії. Наприклад, кримінальна відповідальність застосовується до осіб, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а в деяких випадках із 14 років.

Об’єкти правових відносин — це певні матеріальні та нематеріальні цінності, з приводу яких між суб’єктами виникають, змінюються чи припиняються правові відносини.

Види об’єктів правовідносин:

- матеріальні (речі, засоби виробництва, продукти харчування, цінності, гроші тощо);

- послуги (перевезення людей, ремонт техніки тощо);

- особисті немайнові блага (життя, здоров’я, честь, гідність тощо);

інші блага. Зміст правовідносин становлять зафіксовані в нормах права суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів.

Зміст правових відносин – це юридична категорія, що має два аспекти:

• юридичний зміст – зафіксовані у нормах права реальні можливості учасників правовідносин щодо здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків;

• фактичний зміст — це безпосередні дії суб’єктів правових відносин із реалізації своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Суб’єктивне право – це належна уповноваженій стороні міра можливої поведінки, що слугує задоволенню інтересів цієї сторони, забезпечується як юридичними обов’язками інших суб’єктів, так і за­хистом з боку держави (наприклад, кожен громадянин, який досяг 18 років, має право на членство в політичній партії, оскільки це його право, то він може скористатися ним або ні).

Ознаки суб’єктивного права:

- міра дозволеної поведінки суб’єкта, що означає можливість вільного вибору того варіанту поведінки, що відповідає більш повно інтересам особи як уповноваженої сторони;

- зміст суб’єктивного права визначається відповідно до юридич­них норм і юридичних фактів;

- здійснення суб’єктивного права забезпечується обов’язками інших суб’єктів;

- суб’єктивне право захищається державою.

Суб’єктивне право складається з таких елементів:

- право на власні дії, тобто можливість реалізувати свої інтереси;

- право на чужі дії, тобто можливість вимагати виконання обов’язку іншою стороною;

- право на захист наданих, державою можливостей, тобто можливість користуватися захистом з боку держави та вимагати примусового виконання обов’язку.

Юридичний обов’язок – це передбачена нормами права міра необхідної поведінки зобов’язаної сторони, що забезпечується можливістю застосування державного примусу, та якої особа повин­на дотримуватися в інтересах уповноваженої сторони.

Юридичний обов’язок має такі ознаки:

- це міра необхідної поведінки, виконання якої є обов’язковою в силу того, що вона забезпечується можливістю застосування державного примусу;

- виконання обов’язку є забезпеченням інтересів уповноваженої сторони;

- юридичний обов’язок встановлюється не довільно, а згідно з вимогами правових норм.

Юридичний обов’язок складається з таких елементів:

- невчинення заборонених дій (пасивна поведінка);

- вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженої сторони (активна поведінка);

- можливість нести юридичну відповідальність у разі невиконання обов’язку як засобу його примусової реалізації.

Дата добавления: 2015-05-10