Робочий час і час відпочинку за трудовим законодавством України

Обов'язковою умовою трудових відносин є тривалість робочого часу, тобто часу, протягом якого працівник відповідно до законодавства, колективного договору, угоди про працю i правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати у визначеному йому місці i виконувати роботу, яка йому доручається.

Норма робочого часу слугує засобом охорони праці внаслідок того, що вона поєднує потреби суспільства з соціально-фізіологічними потребами окремої людини, має обов'язковий характер, реально забезпечується i, як правило, точно виконується. Норми робочого часу властивий принцип реальності, правовими гарантіями якого є максимальне обмеження надурочних робіт i відповідальність за їх незаконне проведення, державний нагляд i громадський контроль за додержанням законодавства про робочий час i час відпочинку.

Видовими ознаками робочого часу є:

· по-перше, обмеження цього часу конкретними рамками, які визначаються державою (через закон) чи сторонами колективного або трудового договору;

· по-друге, обов'язками роботодавця надавати в межах цього часу працівникові роботу, обумовлену трудовим договором, а працівників продуктивно використовувати цей час.

Робочий час — це період, встановлений законом чи договором на основі закону, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку зобов'язаний виконувати свою трудову функцію, а роботодавець зобов'язаний забезпечити його роботою відповідно до договору.

Норматив робочого часу — це встановлена законом або на його основі договором норма постійної тривалості робочого часу, яку необхідно виконати протягом певного календарного періоду.

Юридичною формою закріплення міри тривалості праці i методом правового нормування робочого часу в широкому розумінні виступає закон. Разом з тим нормативні угоди відіграють важливу роль в регламентації розподілу та обліку робочого часу.

Основними нормативами робочого часу є:

• робочий день; • робочий тиждень.

Похідними від них є:

• робоча зміна; • робочий рік; • інші облікові періоди.

Робочий день — це встановлена законом тривалість роботи працівника в межах календарної доби. Згідно з ч. 2 ст. 52 КЗпП при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (робочого дня) не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. Відповідно до ч. 2 ст. 53 КЗпП напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Робочий тиждень — це встановлена законом або колективним договором тривалість роботи протягом календарного тижня. Частина 1 ст. 50 КЗпП встановлює правило відповідно до якого нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Режим робочого часу — це розподіл нормативів робочого часу в межах певного календарного періоду.

Можна виділити загальний та спеціальні різновиди режиму робочого часу. Відповідно до ст. 52 КЗпП для працівників установлюється такий загальний режим робочого часу: п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями або встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

Відповідно до нормативів робочого часу його можна класифікувати:

• робочий час нормальної тривалості;

• робочий час зі зменшеною тривалістю:

1. скорочений робочий час;

2. неповний робочий час;

• надурочні роботи;

• робочий час зі збільшеною тривалістю:

• ненормований робочий час.

Дата добавления: 2015-05-10