На кого покладається відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою і особою, яка не здатна розуміти значення своїх дій?

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітнього, — якщо не до­ведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

Хто відповідає за шкоду, заподіяну малолітньою та неповнолітньою особою?

Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, опікунів визнається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала наслідком несумлін­ного здійснення або нездійснення нагляду за ним (відсут­ність необхідної уваги, потурання, заохочення пустощів, хуліганських дій тощо), результатом чого стала негативна поведінка дітей, яка і спричинила шкоду.

Батьки і опікуни не можуть посилатись на відсутність вини і в тих випадках, коли в момент завдання шкоди ди­тина перебувала на вулиці, у знайомих, з друзями. Оскіль­ки батько і мати дитини мають рівні права і обов'язки, то, відповідно, до відповідальності вони повинні притягуватись незалежно від того, проживають вони разом з дитиною чи роздільно. На батьків, позбавлених батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми дітьми, протягом трьох років після позбав­лення батьків батьківських прав, якщо поведінка непов­

нолітнього стала наслідком неналежного здійснення ними обов'язку виховання неповнолітнього.

Якщо неповнолітній завдав шкоду тоді, коли перебував під наглядом навчального, виховного, лікувального чи іншо­го закладу (школи, інтернату, табору, санаторію, лікарні та ін.), а також під наглядом особи, яка здійснювала нагляд на підставі договору, ці заклади та особи відповідають за шкоду, якщо не доведуть, що шкода при здійсненні нагля­ду виникла не з їхньої вини. Коли малолітній завдав шкоду як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини дитячого закладу, згадані особи і заклад зобов'язані відшко­дувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду. Обов'язок батьків, опікунів, навчальних, виховних, лікувальних та інших закладів з відшкодування шкоди не припиняється після досягнення неповнолітніми повноліття або одержання ними майна, до­статнього для відшкодування шкоди. Якщо батьки, опіку­ни померли або вони не мають достатніх коштів для відшко­дування шкоди, завданої життю і здоров'ю потерпілих, а сам заподіювач, який став повністю дієздатним, має такі кошти, суд, з урахуванням майнового становища заподію-вача, а також інших обставин, має право ухвалити рішення про відшкодування шкоди повністю або частково за раху­нок майна самого заподіювача.

Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадця­ти років за наявності їх вини відповідають за завдану шкоду своїм майном і заробітком. У випадках, коли та­кий неповнолітній не має майна чи заробітку (доходу), до­статнього для відшкодування шкоди, шкода має бути від­шкодована повністю або в частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо ті не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Обов'язок батьків, піклувальників і дитячого закладу відшкодувати шкоду припиняється після досягнення заподіювачем шко­ди повноліття або коли у нього до досягнення повноліття з'являються майно чи інші джерела доходу, достатні для відшкодування шкоди, або коли він до досягнення повно­ліття став дієздатним.

За шкоду, завдану спільними діями кількох неповно­літніх, які походять від різних батьків (усиновлювачів), батьки (усиновлювачі), а також опікун або піклувальник несуть часткову відповідальність перед потерпілим солідар-но. Якщо у спільному завданні шкоди брали участь непов­нолітні віком від 14 до 18 років, які перебували на ліку­ванні в дитячих закладах, ці заклади разом із батьками чи опікуном або піклувальником інших неповнолітніх, що спільно заподіяли шкоду, несуть часткову відповідальність перед потерпілими.

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України за шкоду, завдану фізичною особою, що визнана в судовому порядку недієздатною, відповідають опікун або устано­ва, що зобов'язані здійснювати за нею нагляд, якщо не доведуть, що шкоду завдано не з їхньої вини. Звичайно такими установами є лікарні, в яких утримуються хворі, які страждають душевними хворобами. Обов'язок опікуна чи закладу відшкодувати шкоду, завдану фізичною особою, що визнана недієздатною, не припиняється у разі віднов­лення дієздатності такої особи.

Коли опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкоду­вання шкоди, а сама недієздатна особа має таке майно, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, зав­даної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок май­на цієї недієздатної особи.

Іноді особи цілком дієздатні не можуть розуміти значен­ня своїх дій або керувати ними внаслідок, наприклад, рап­

тової втрати свідомості чи в стані афекту. За загальним правилом, оскільки в діях таких осіб відсутня вина, вони, не відповідають за завдану шкоду. Одним із доказів тако­го хворобливого стану заподіювача, а отже, і відсутності його вини, є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про призначення експертизи перед експертом ставиться запитання: чи міг дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення свої дій або керувати ними на момент заподіяння шкоди?

Ці правила не поширюються на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, оскільки його во­лоділець відповідає незалежно від вини. Володілець не може бути звільнений від відповідальності на підставі того, що, наприклад, водій, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, втратив свідомість і як неосудний не міг запо­бігти наїзду на пішохода.

Коли фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними, — в результаті вживання спирт­них напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підста­вах. Тобто такі особи не можуть бути звільнені від відпові­дальності за заподіяну ними шкоду.

Якщо шкода завдана особою, яка не могла розуміти зна­чення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хво­роби чи недоумства, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладений судом на тих, хто з нею проживає, праце­здатних і спроможних відшкодовувати шкоду іншого з по­дружжя, батьків, повнолітніх дітей, що знали про її стан, але не порушували питання про визнання заподіювача не­дієздатним і встановлення над ним опіки.

Дата добавления: 2015-05-10