Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпо­рядження, зроблене у встановленій законом формі, нази­ваєтьсязаповітом

Що таке спадкування за заповітом і які вимоги пред'являються до заповіту?

За юридичною природою заповіт — односторонній пра-вочин. У цьому правочині набуває вираження волевиявлен­ня тільки однієї особи — заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає пра­во на одержання спадщини.

Цивільним кодексом України до заповіту встановлено відповідні вимоги. Зокрема, оскільки заповіт — це не до­говір, а односторонній правочин, за яким права та обов'яз­ки для інших осіб виникають за волевиявленням заповіда­ча, то до заповіту встановлено такі ж умови дійсності, як і до будь-якого договору, а саме:

• заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;

• заповіт повинен бути складений у формі, визначеній, законом;

• зміст заповіту має відповідати вимогам чинного зако­нодавства.

Заповіт укладається в письмовій формі з обов'язковим зазначенням місця і часу його укладення. Він має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Вчи­нення заповіту через представника не допускається.

Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем влас­норучно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на

це посадовою, службовою особою відповідного органу місце­вого самоврядування.

На бажання заповідача його заповіт може бути посвідче­ний і при свідках. Свідками можуть бути лише особи з по­вною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту обов'язково заносять відомості про осо­бу свідків.

Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за запо­вітом та члени сім'ї і родичі спадкоємців за заповітом;

свідки, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноруч­но підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може підписати інша особа, при цьому робиться позначка про причини, через які спадкодавець не може зробити підпис власноруч. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

Зміст заповіту повинен бути складений так, щоб розпо­рядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини. Коли заповіт складено на користь кількох осіб, спадкодавець має право зазначити в ньому, в якій частці кожному зі спадкоємців він призна­чає майно. При визначенні майна не в рівних частках вони вказуються в арифметичних частках або в процентах. На­приклад: "Належний мені на праві приватної власності житловий будинок, що розташований у М.Дніпропетров­ську, вул. Короленко, 10, я заповідаю: 1/4 — сину Гулаку Андрію Михайловичу, 3/4 — дружині Гулак Марії Петрівні". До заповіту можуть бути включені розпоряджен­ня також немайнового характеру (про порядок проведення поховання, бажання призначити опіку та інші розпоряджен­ня, які не суперечать закону). Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоєм­цями, а у разі спору тлумачення заповіту провадиться судом.

Одним із найяскравіших за формою і змістом заповітів, який став історичним для людства, можна назвати заповіт,

складений 27 листопада 1895 р. А. Нобелем, що передбачає видачу кожного року з його спадщини премій у рівних ча­стках тим особам, які принесли найбільшу користь люд­ству у п'яти галузях.

Нотаріус, посадова особа, яка засвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість запо­відача, не мають права до відкриття спадщини розголошу­вати відомості стосовно факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Заповідач може скласти секретний заповіт, який по­дається в заклеєному конверті нотаріусу з підписом запо­відача на конверті. У цьому разі нотаріус ставить на кон­верті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт, який опечатує. Після одержання інформації про відкриття спад­щини нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про це він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця. У присутності цих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверти, в яких зберігався заповіт, і оголошує заповіт. Про проголошення заповіту складається протокол, який підпи­сують нотаріус та свідки. До протоколу записують весь зміст заповіту.

Подружжя може скласти спільний заповіт щодо май­на, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Цим заповітом призначаються спадкоємці об'єктів спільної сумісної власності подружжя. У разі складення подружжям спільного заповіту частка у спільній сумісній власності піс­ля одного з подружжя переходить до того, хто його пере­жив. У разі смерті останнього з подружжя, спадщина пере­ходить до осіб, зазначених ним у заповіті.

За життя обох з подружжя кожен з них має право відмо­витися від спільного заповіту, така відмова посвідчується нотаріально. У разі смерті першого з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті.

Спадкоємець має право встановити б заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншо­го нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

Заповідач може у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, ска­совує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений запо­відачем, визнається недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування запо­віту, внесення до нього змін та доповнень проводяться запо­відачем особисто.

Дата добавления: 2015-05-10