Питання. 1. Поняття та система міжнародного права навколишнього середовища

1. Поняття та система міжнародного права навколишнього середовища.

2. Джерела міжнародного права навколишнього середовища.

3. Міжнародно-організаційний механізм охорони навколишнього природного середовища

Методичні рекомендації:

Під час самостійної роботи студент повинен ознайомитися з рекомендованою літературою і нормативним матеріалом.

В умовах поглиблення загальносвітової екологічної кризи дієвим засобом розв’язання екологічних проблем є міжнародне співробітництво держав у галузі охорони НПС. У розвитку такого співробітництва можна виділити наступні етапи:

1) підписання Російською імперією, США та Японією угоди про охорону морських котиків (1897 р.). Значення цієї угоди полягає в тому, що вона стала першим міжнародним документом, який взяв під охорону окремий об’єкт НПС;

2) проведення Бернської міжнародної конференції з питань охорони природи (1913 р.). Необхідно зазначити, що Бернський конгрес 1913 р. навряд чи можна оцінювати як важливу віху в кодифікації міжнародного екологічного права. По-перше, заклики до прийняття міжнародних імперативних норм в сфері охорони довкілля, які прозвучали в Берні, так і не були почуті. Зокрема, не були підтримані наміри припинити варварське винищення цінних видів рослин та тварин в Африці (заборона такого винищення отримала договірне оформлення лише 20 років потому в Конвенції про охорону флори та фауни на Африканському континенті 1933 р.). По-друге, в розробці документів, прийнятих на Бернській конференції взяла участь лише невелика кількість держав (18 країн).

Разом з цим, значення цієї конференції полягає в тому, що це був перший міжнародний форум на якому відбулася спроба комплексного вирішення екологічних проблем, які існували на той момент у світі;

3) відкриття в 1928 р. у Брюсселі Міжнародного бюро захисту природи, основні завдання якого зводилися до збору інформації про природоохоронне законодавство та складання переліку особливо цінних в екологічному плані територій та об’єктів;

4) утворення в 1948 р. ООН, якій на сьогоднішній день належить провідна роль у справі міжнародного співробітництва в галузі охорони довкілля (основні віхи діяльності цієї авторитетної міжнародної організації будуть висвітлені нижче).

Ці та інші міжнародні події призвели до виникнення та розвитку міжнародного права навколишнього середовища – галузі міжнародного права, яка включає сукупність міжнародних норм та принципів, якими регулюються суспільні відносини між його суб’єктами щодо раціонального використання та охорони об’єктів НПС.

До об’єктів міжнародного права навколишнього середовища належать:

а) навколишнє середовище як цілісна природно-антропогенна система, з якою зв'язані саме життя на Землі, умови життя і добробут людей у будь-якій країні світу;

б) природні ресурси і об'єкти як складові частини навколишнього середовища.

Останні у свою чергу поділяють на:

а) природні ресурси і об'єкти, що знаходяться поза межами дії національної юрисдикції (Світовий океан, Антарктика, навколоземний космічний простір тощо);

б) природні ресурси і об'єкти, що поділяються двома або більше державами (прикордонні ріки і озера, популяції мігруючих видів тварин, риб, птахів тощо);

в) природні ресурси і об'єкти, що знаходяться під національною юрисдикцією, використання яких зачіпає інтереси інших держав або світового співтовариства в цілому.

Суб'єктами міжнародного права навколишнього середовища виступають безпосередньо держави, міжурядові і неурядові організації, а у передбачених цим правом випадках — також юридичні й фізичні особи, пов'язані з міжнародною екологічною діяльністю.

Джерела в залежності від сфери на яку поширюється правове регулювання міжнародно-правові акти можна класифікувати на: 1) акти універсального характеру; 2) акти, які регламентують охорону та використання окремих елементів НПС. Серед актів універсального характеру слід виділити Стокгольмську декларацію з навколишнього середовища, Декларацію Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку та Всесвітню хартію природи.

Істотне розширення можливостей використання просторів і ресурсів Світового океану у XX ст. стимулювало прогресивний розвиток міжнародного морського права на засадах його кодифікації. Серед міжнародних нормативних актів, які регулюють порядок використання та охорону світового океану на особливу увагу заслуговує Конвенції ООН з морського права, прийнята у квітні 1982 р.

Ще одним важливим міжнародно-правовим актом у галузі охорони атмосфери є укладена в 1985 р. у Відні Конвенція про охорону озонового шару. Приводом для цього стали потенційні загрози здоров'ю людини і навколишньому середовищу у зв'язку зі змінами озонового шару під впливом антропогенної діяльності.

Поворотним пунктом у природоохоронній діяльності ООН можна вважати 1972 р., коли у Стокгольмі було проведено Конференцію ООН з проблем навколишнього середовища. Необхідно зазначити, що в роботі конференції прийняло участь 113 держав. На жаль, в числі учасників не опинилося представників СРСР та країн Східної Європи, які бойкотували конференцію з міркувань, які не мали нічого спільного з охороною навколишнього середовища.[1]

Саме Стокгольмська конференція заклала основи збалансованого та комплексного підходу до вирішення на глобальному рівні всього спектра екологічних проблем. Прийняті у шведській столиці рішення надали могутнього імпульсу міжнародному природоохоронному співробітництву, визначивши стрімкий розвиток міжнародного екологічного права. Крім цього, конференція вплинула і на внутрішню політику багатьох держав, у національних пріоритетах яких колись були відсутні питання, пов’язані з охороною природи.

Центральне місце серед джерел міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища займають резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Вони мають визначальне значення в реалізації принципів і положень міжнародно-правового екологічного співпраці.

Завдання для самостійної роботи:

1. Поняття, зміст та види міжнародно-правової відповідальності за екологічні правопорушення.

2. Міжнародне екологічне судочинство.

3. Проблеми імплементації норм та принципів міжнародного екологічного права в екологічне законодавство України.

4. Процесуальні екологічні права людини.

5. Міжнародно-правовий механізм реалізації та захисту екологічних прав людини.

ТЕМА 14. ЄВРОПЕЙСЬКЕ ПРАВО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Дата добавления: 2015-05-10