Дисиденстький и опозиційний рух

Процеси десталінізації й лібералізації державного й суспільно-політичного життя викликали в республіці нову хвилю «українізації». Як і в 1920-ті pp., у цей період гостро постала проблема збереження української мови та розширення сфер її вживання. Серед перших на захист рідної мови стали письменники М. Рильський, М. Бажан, Н. Рибак, С. Крижанівський, М. Шумило та ін. Під їх впливом, а також ураховуючи реалії суспільного життя, навіть перший секретар ЦК Компартії України Петро Шелест став частіше висловлюватися про необхідність збереження й подальшого розвитку української мови. Свіжі подихи «відлиги» стали відчуватися й у літературно-мистецькій сфері.У ПЕРІОДхрущовської «відлиги» з'явилися романи «Дикий мед» Л. Первомайського та «Вир» Гр. Тютюнника, «Кров людська — не водиця» та «Хліб і сіль» М. Стельмаха. За роман «Тронка» О. Гончар був нагороджений Ленінською премією. На повний голос у цей час заявили про себе молоді літератори — В. Симоненко, Л. Костенко, М. Руденко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Ю. Мушкетик, В. Шевчук, І. Драч та ін. Серед них особливо помітною була постать Василя Симоненка. Поруч з поетичною вдачею В. Симоненка в цей час засяяв яскравий і неповторний талант Ліни Костенко«Шістдесятники»На хвилі боротьби зі сталінізмом і тоталітаризмом в Україні з початку 60-х років формується й згуртовується нове покоління молодих літераторів і митців — так званих «шістдесятників». Ця молода генерація української інтелігенції протестувала проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, задушливої атмосфери в суспільстві, боролася за відродження рідної мови й культури, національної самосвідомості й людської гідності. Одним з перших осередків українських «шістдесятників» став Клуб творчої молоді в Києві,,що виник під егідою міського комсомолу в 1960році. Його очолював Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками засідань були Іван Драч, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Алла Горська та ін. В українському образотворчому мистецтві також відчуваються творчі новації і зміни. З музеїв, виставок, галерей стали вилучати численні полотна й скульптури, присвячені «вождю всіх народів».Під впливом хрущовської «відлиги» новими ідеями збагатили свою творчу діяльність і скульптори. Помітний крок уперед у цей час зробила українська архітектура. У першій половині 50-х pp. збудовано цілу низку оригінальних споруд, серед них Будинок техніки у Ворошиловграді, драматичний театр у Тернополі, кінотеатр «Київ» у столиці України, Будинок культури в Новій Каховці. Тривала забудова центральної магістралі Києва — Хрещатика, зруйнованого перед німецько-фашистською окупацією. 50 ЕПОХА ХРУЩОВА

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ

УКРАЇНА В УМОВАХ ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ

Почалася реабілітація людей, репресованих з політичних мотивів,ліквідація концтаборів, звільнення в’язнів. Уже початковий період десталінізації привів до серйозних змін в Україні.Характерними рисами цього періоду стали приниження компанії протинаціоналізму, невже уповільнення процесу русифікації, зростаюча рольукраїнського чинника у різних сферах суспільного життя.Ускладнювалася ситуація й тим, що психологія більшості людей буладеформована. Мільйони людей ще перебували в сталінських ГУЛАГах. Щекровоточили рани від братовбивчої війни на західноукраїнських землях.І все ж у суспільно-політичному житті назрівала суттєві зміни. Вагомою подією на цьому шляху став ХХ з’їзд КПРС (14-25 лютого 1956 р.).Але процес десталінізації в Україні відбувався повільніше. Іззапізненням у пресі стали з’являтися статті в “дусі рішень ХХ з’їзду”.Тон і зміст критики української преси були стриманішими, ніжзагальносоюзної. Зміни торкнулися переважно сфери культурного життяНа кінець 50-х рр.. органами КДБ і прокуратури республіки булопереглянуто справи майже 5,5 млн. Осіб, які перебували на облікурепресивних органів.Фактично було реабілітовано 58% репресованих.

Отримавши в спадок від епохи Сталіна величезну країну з відновленою промисловістю і боєздатною армією, але в порівнянні з Америкою і Західної Європи менш ефективним сільським господарством, керівники Радянського Союзу, взяли на озброєння курс експорту комуністичної ідеології в інші держави. У багатьох країнах світу за допомогою Радянського Союзу були створені комуністичні партії, які фінансувалися КПРС. На це йшли чималі кошти, яких, в СРСР було не так вже й багато.Булганін У 1958 р. він був відправлений на пенсію і вся влада опинилася в руках Хрущова. З приходом його до влади, Розвал Радянського Союзу був визначений. Після цих перестановок, в СРСР пішла смуга реформ і грандіозних планів. Розпочаті Хрущовим реформи розкрили проблеми, які необхідно було вирішувати, це продовольча і житлова. Всі кошти, фінансові і людські, йшли на відновлення зруйнованої промисловості та зміст багатомільйонної армії, а на сільське господарство та житлове будівництво грошей не залишалося. Продовольчу безпеку, сподівалися вирішити, освоївши цілинні і залежні землі. Освоєння цілинних і перелогових землі продовольчу програму не вирішили, а гроші та інші засоби, як кажуть нинішні політологи, пішли в «чорну діру» Щоб вирішити проблему житла з ініціативи Хрущова, почалося будівництво чотирьох і п'ятиповерхових панельних будинків т.зв. «Хрущовок». Незважаючи на всі зусилля партії і уряду, проблема забезпечення населення житлом не була вирішена.Його реформаторська діяльність зосереджувалася на двох напрямках::1. Управління промисловістю.2. Реформа в сільському господарстві.

Використовуючи, науково технічні досягнення в епоху Сталіна в жовтні 1957 року був запущений перший у світі штучний супутник землі. Почалося освоєння космічного простору. Потім космічні ракети понесли в космос тварин, облетіли Луну. У квітні 1961р. у космос ступнула перша людина планети, радянська людина-Ю.А. Гагарін.У підсумку Жовтневий пленум ЦК 1964 р., організований у відсутність Хрущова, який перебував на відпочинку, звільнив його від партійних і державних посад «за станом здоров'я»

Дисидентський рух мав специфічну соціальну базу (близько 80% дисидентів становила інтелігенція); був довготривалим у часі (понад 20 років); виношував у собі зародок альтернативного суспільства; концент­рував опозиційні інтелектуальні сили, створював осе­редки майбутніх масових рухів; викристалізував ідейні засади майже всього сучасного політичного спектра.Суперечливе і динамічне «хрущовське» десяти­річчя підштовхнуло оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впли­вом у 60-70-х роках у радянському суспільстві ви­никає нова форма духовної опозиції — дисидент-ство.В Україні дисидентський рух було започатковано ще у 50-х роках.Основна ж частина опозиційної інтелігенції нового покоління на 60-і роки прийшла до боротьби з режи­мом через культурно-освітні проблеми, до того ж у ме­жах марксизму-ленінізму. Це була інтелігенція Цен­тру та Сходу України. Основою її домагань були проблеми української мови та культури. Ці опозиціо­нери вимагали від влади повернутися до ленінських принципів у національній політиці. У нее на початок 70-х років національний рух опору радянській тоталітарній систем» можна назвати націо­нально-визвольним рухом. Влада відреагувала на його посилення черговими репресіями. У 1972 р. почалися нові масові арешти. Але вони не зупинили цей рух. Про що свідчить створення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). її створили відомі українські письменники та політичні в'язні: М. Ру-денко, О. Мешко, О. Бердник, Л. Лук'яненко, О. Тихий, І. Кандиба.УГГ спробувала поєднати для більшої ефек­тивності опору режимові боротьбу українців як нації з боротьбою інших націй за свободу. У статті «Наші завдання» правозахисний рух у середині 1978 р. ото­тожнював себе з національно-визвольним рухом.На початку 80-х років рух продовжував існувати як у вигляді організації «Українського патріотично­го руху», так і у появі окремих осіб, які розповсюд­жували самвидав, писали і розповсюджували листівки тощо. З початком перебудови в СРСР національно-визвольний рух набув масовості. Більшість його учас­ників швидко проходила шлях від «національного ко­мунізму» до повного його запереченняДисидентський рух складався з трьох основних те­чій, що то розходились, то зливалисьПравозахисне, або демократичне дисидентство2. Релігійне дисидентство, що мало на меті бороть­бу за фактичне3. Національно орієнтоване дисидентство,

55. Руйнація ідеї нового Союзу була закономірним явищем, оскільки республіки перебували вже на тому етапі розвитку, коли процес відокремлення і подальший самостійний розвиток був невідворотним. 8 грудня 1991 року представники РРФСР, УРСР та БРСР вБіловезькій Пущі заявили про денонсацію союзного договору 1922 року і створенняСпівдружності Незалежних Держав (СНД). Ця подія відбулась в таємниці від Горбачова та населення і увійшла в історію як «Біловезькі угоди». З боку Росії її підписав Єльцин, з боку України — Кравчук, а з боку Білорусі — голова Верховної Ради С. С. Шушкевич

56. Біловезька угода — документ, підписаний 7—8 грудня 1991 року Президентом України Леонідом Кравчуком, Президентом Росії Борисом Єльциним та Головою Верховної Ради Республіки Білорусь Станіславом Шушкевичем у Біловезькій Пущі під Брестом (Білорусь), яким оголошено розпуск Союзу РСР і створенняСпівдружності Незалежних Держав (СНД). Окрема угода була укладена щодо здійснення єдиного контролю над наявною в державах ядерною зброєю.

Дата добавления: 2015-05-08