Трудовий договір про сумісництво

250

тиви або з вини іноземця, встановлення факту повідомлення ними неправдивих відомостей у документах на отримання дозволу, ви­знання особи згідно із законодавством небажаною для перебу­вання в Україні тягне за собою анулювання дозволу на праце­влаштування. Про дострокове розірвання контракту роботода­вець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповід­ний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ.

Якщо іноземець не став до роботи у передбачений контрактом термін з причин, що згідно із законодавством не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості, Держкомкор­дон та орган внутрішніх справ. В такому разі іноземець підля­гає видворенню з України у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 "Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і тран­зитного проїзду через її територію".

Відмова у видачі дозволу на працевлаштування може бути оскаржена до Державного центру зайнятості або до суду.

У межах СНД держави уклали низку угод з питань трудового і соціального забезпечення. Так, 15 квітня 1994 р. 12 держав-учасниць, у тому числі Україна, підписали Угоду про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту трудящих-мігран-тів. Угодою передбачено, що порядок працевлаштування праців-ників-мігрантів, які постійно проживають на території сторони виїзду і на законних підставах займаються оплачуваною діяль­ністю в країні працевлаштування, встановлює сторона працев­лаштування, виходячи з чинного на її території законодавства. При цьому кожна зі сторін визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення про освіту, документи про присвоєння звань, розря­ду, кваліфікації та інші необхідні документи і завірений у вста­новленому порядку на території сторони виїзду переклад їх дер­жавною або російською мовами.

Трудова діяльність працівника оформляється трудовим дого­вором (контрактом), який вручається працівникові до виїзду на роботу. У трудовому договорі (контракті) мають міститися всі основні реквізити роботодавця і працівника, професійні вимоги до працівника, відомості про зміст роботи, умови праці та її оплату, тривалість робочого дня і відпочинку, умови мешкання, а також термін дії трудового договору, умови його розірвання, порядок від-

шкодування транспортних витрат. Якщо трудовий договір розі­рвано у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства (установи, організації), скороченням чисельності або штату пра­цівників, то на працівника-мігранта поширюються всі пільги і компенсації відповідно до законодавства сторони працевлашту­вання. У такому випадку працівник підлягає поверненню у сто­рону виїзду за рахунок коштів роботодавця. Трудовий договір (контракт) не може передаватися від одного роботодавця (най­мача) до іншого.

Трудящі-мігранти мають право на соціальне страхування і со­ціальне забезпечення (крім пенсійного, яке регулюється спеціаль­ною Угодою в рамках СНД від 13 березня 1992 р. і двосторонні­ми угодами) за законодавством сторони працевлаштування.

Трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах і за спеці­альністю, взаємно визнається сторонами.

У разі остаточного виїзду трудящого-мігранта з сторони праце­влаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або ін­ший документ, який містить дані про тривалість роботи і заробіт­ну плату помісячно.

У разі смерті працівника роботодавець (наймач) організовує перевезення тіла й особистого майна померлого на територію сто­рони виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати, інформує дипло­матичне або консульське представництво цієї сторони з надан­ням матеріалів про факт смерті (Людина і праця: Інформацій­ний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни. — 1995. — №8).

Подібного роду двосторонні угоди Україна уклала з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Республікою Молдовою та іншими державами.

Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підпри­ємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах

252

трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації або у грома­дянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Правове регулювання роботи за сумісництвом на державних підприємствах здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" (ЗП України. — 1993. — № 9. — С 184), а також Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підпри­ємств, установ і організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фі­нансів України від 28 червня 1993 р. (Людина і праця: Інфор­маційний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1993. — №8). Новий правовий режим роботи за сумісництвом більше відповідає ринковим відносинам і значно розширює права учасників трудових відносин.

Для роботи за сумісництвом згоди власника за основним міс­цем роботи не потрібно. Водночас, якщо при укладенні трудово­го договору сторони досягли згоди про обмеження сумісництва для працівника, він не може скористатися цим правом. Керів­ники державних підприємств, установ і організацій спільно з профспілковим комітетом можуть встановлювати обмеження на сумісництво для працівників окремих професій і посад, зайня­тих на важких, шкідливих і небезпечних роботах, додаткова ро­бота яких може призвести до несприятливих наслідків для ста­ну їх здоров'я і безпеки виробництва. Обмеження поширюють­ся також на осіб до 18 років і вагітних жінок. Не мають права працювати за сумісництвом керівники державних підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, їх заступники, за винятком наукової, викладацької і творчої діяльності.

При наймі на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію працівник зобов'язаний пред'явити влас­нику або уповноваженому ним органу паспорт. При прийнятті на роботу, що вимагає спеціальних знань, власник або уповнова­жений ним орган має право вимагати від працівника пред'яв­лення диплома або іншого документа про отриману освіту або професійну підготовку.

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану

253

роботу. За загальним правилом отримана за роботу за сумісниц­твом заробітна плата не враховується при обчисленні середньо­го заробітку за основною роботою. Однак з цього правила є ви­нятки. Так, заробітна плата на всіх місцях роботи враховується при обчисленні середнього заробітку вчителям і викладачам всіх навчально-освітніх і вищих навчальних закладів, педагогічним працівникам навчально-виховних закладів; медичним і фарма­цевтичним працівникам; сестрам милосердя організацій Черво­ного Хреста і Червоного Півмісяця України.

Донедавна в законодавстві не було обмежень стосовно норм робочого часу при роботі за сумісництвом. Однак постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 р. № 1033 "Про заходи по залученню додатко­вих надходжень до бюджету і підвищенню ефективності витра­чання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соці­альних виплат населенню" викладено в новій редакції п. 2 по­станови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій". Передбачено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин у день і повного робочого дня у вихідний день.

Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Такі обмеження викликають неоднозначну оцінку. Вони не відпо­відають ринковим принципам, спрямованим на розширення гос­подарської самостійності суб'єктів трудових відносин. Всі еко­номічні реформи, що проводилися за часів СРСР, розпочиналися з розширення прав підприємств, а через невеликий проміжок часу неодмінно встановлювались обмеження, і це було кінцем реформ.

З цього приводу цікаво навести приклад щодо нормування робочого часу у Великобританії, з якого видно, що розуміється під роботою і які права мають роботодавець і працівник. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, у 1980 р. було підписано контракт, який передбачав найнасиченіший робочий тиждень. Лікар Пол Апют, 32 років, анестезіолог — реєстратор Головного госпіталю Біркенхеда, зобов'язався працювати по 142 години на тиждень. У середньому для сну залишалося 3 години 42 хвилини 51 се­кунда на день. Ще один із докторів підписав контракт на робо­ту протягом 110 годин на тиждень або чергування на 148 годин.

254

З іншого боку, деякі контракти для університетських лекторів на повній ставці передбачають 3-годинний тиждень або 72-го-динний рік, що триває 24 тижні (Книга рекордов Гиннеса, 1988: Пер. с англ. — М.: Сов. Россия, 1989. — С. 177). Очевидно, пи­тання використання робочого часу повинні повністю належати до компетенції роботодавця, і саме ринкові умови врешті мають довести, що головним у роботі є не кількість відроблених годин, а якість роботи та її результати.

Слід звернути увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України № 245 стосується лише підприємств, установ і органі­зацій державної форми власності. На підприємствах інших форм власності такі обмеження не застосовуються.

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи на загальних підставах. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про відпустки" щорічні відпустки повної тривалості до закінчення 6-місячного терміну безперервної роботи в перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються, в тому числі сумісникам, одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Відпустка на роботі за сумісництвом також оплачується.

Звільнення з роботи за сумісництвом проводиться на підста­вах, передбачених КЗпП України, а також у разі прийняття пра­цівника, що не є сумісником, або встановлення обмеження суміс­ництва у зв'язку з особливими умовами і режимом праці без виплати вихідної допомоги (п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій).

Запис до трудової книжки відомостей про роботу за сумісниц­твом може здійснюватися за бажанням працівника за місцем основної роботи. Згідно з чинним законодавством основною ро­ботою вважається та робота, де зберігається трудова книжка пра­цівника. На осіб, що працюють за сумісництвом, трудові книж­ки ведуться тільки за місцем основної роботи (п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в уста­новах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціально­го захисту України від 29 липня 1993 р. № 58 (зі змінами, вне­сеними наказами від 26 березня 1996 р. № 29, від 8 червня 2001 р. № 259/34/5).

255

У Додатку до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій містить­ся Перелік робіт, які не вважаються сумісництвом. До них на­лежать такі: літературна робота, яка оплачується з фонду автор­ського гонорару; технічна, медична, бухгалтерська та інша екс­пертиза з разовою оплатою праці; педагогічна робота з погодин­ною оплатою праці в обсязі не більше 240 годин у рік; робота без зайняття штатної посади на тому ж підприємстві; інша ро­бота, яка виконується в тому випадку, коли на основній роботі працівник працює неповний робочий день і у зв'язку а цим отри­мує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці на основ­ній та іншій роботі не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи, та ін.

Не є сумісництвом робота, що виконується за цивільно-право­вими договорами доручення, підряду та ін.

Трудові спори сумісників розглядаються в порядку, передба­ченому законодавством про трудові спори.

Дата добавления: 2015-05-10