Форми та механізм політичної влади

Основними формами політичної влади є:

§ панування;

§ політичне керівництво;

§ управління.

Панування — це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціаль­них груп) іншим.

Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об'єктів влади, через організацію, регулюван­ня та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й амо­ральних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шан­таж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, ви­кликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб'єкта правління. До них належать:

· монархія — єдиновладне (абсолютне чи з конститу­ційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);

· тиранія — одноосібне деспотичне правління внас­лідок насильницького захоплення влади;

· аристократія — влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;

· олігархія — влада небагатьох багатих;

· тимократія — особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто — військовою силою;

· теократія — влада церкви;

· охлократія — влада натовпу, що спирається не на за­кони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто підда­ється впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне;

· демократія — влада народу на основі закону та за­безпечення прав і свобод громадян.

Сучасні дослідники виокремлюють ще владу парто­кратії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:

§ наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

§ волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

§ обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу;

§ соціальні норми, що закріплюють право одних ви­давати акти, інших — їм підкорятися (правове забезпе­чення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єк­та і об'єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:

1. Інтегративна (полягає в об'єднанні соціально-полі­тичних сил суспільства);

2. Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на ре­гулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);

3. Мотиваційна (формування мотивів політичної дія­льності, передусім загальнозначущих);

4. Стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток по­літичної системи, громадянського суспільства).

Вдосконалення і демократизація політичного управ­ління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882—1954) сформулював шість аксіом державної влади:

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка поро­джує право, а як правочинне повноваження. Право наро­джується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона — єдине організоване воле­виявлення, яке випливає з єдності права. В кожному по­літичному союзі державна влада, незважаючи на прин­цип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох полі­тичних союзів.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповіда­ють високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним на­товпом, а демагоги — його провідниками.

4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне пра­во, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.

5. Політична програма влади має охоплювати захо­ди і реформи, які реально можна втілити в життя. Не­припустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних про­грамних накреслень.

6. Державна влада принципово пов'язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов'яза­на відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.

Практика політичного життя засвідчує, що ігноруван­ня цих аксіом призводить до кризи державної влади, де­стабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які мо­жуть переростати навіть у громадянську війну.

| Початок документу | Теми лекцій |

Дата добавления: 2015-05-08