Тоталітарний політичний режим

Термін “тоталітаризм” запровадив Б. Муссоліні для характеристики фашистського руху в Італії та для відмежування його від нацистського руху в Німеччині.

Теорія тоталітаризму склалася в ЗО—40-х роках XX ст. із появою фашизму та його різновидів. Насильство за тоталітарного режиму є одним із головних засобів політичного управління. Він деформує ментальність, політичну культуру, соціально-економічну стратифікацію населення, особисту й соціальну психологію, політичні відносини та внутрісімейні стосунки.

Тоталітаризм (лат. totus — увесь, повний; фр. totalite – сукупність, повнота) — спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією, репресіями щодо опозиції та інакодумців.

Перші тоталітарні погляди в історії політичних учень сягають далекого минулого. Тоталітарними вважають теорію давньогрецького філософа Геракліта про необхідність загальної регуляції суспільства, політичні погляди Платона стосовно моделі утопічної держави. Деякі тоталітарні моменти наявні в політичних доктринах Г. Бабефа, А. Сен-Сімона, Г.-В.-Ф. Гегеля, Ж.-Ж. Руссо.

Передумовами виникнення та розвитку тоталітаризму в політичній практиці є індустріальна стадія розвитку суспільства, наявність засобів масової інформації, колективістський світогляд, могутній державний апарат, особливості соціальної психології (певна ідеологічна та міжособистісна ситуація). Причому засоби масової інформації є необхідним моментом для існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічна обробка населення, насадження уніфікованих побутових та загальнолюдських стандартів, нівелювання загальноцивілізаційних та особистісних цінностей. Характерним для нього є харизматичний тип лідерства з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Спосіб мобілізації (модель здійснення владою політичних рішень та залучення населення до їх виконання) за тоталітаризму може здійснюватись інтенсивно через створення внутріпсихологічного ентузіазму, а також екстенсивне — за допомогою репресивно-пропагандистського апарату.

У тоталітарних державах недопустимі будь-які форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму.

Як типу політичного режиму тоталітаризму властиві такі риси:

ü наявність загальнообов'язкової ідеології, яка доводить необхідність існування даного режиму;

ü загальна ідеологізація, заперечення минулого й сьогодення задля “світлого” майбутнього;

ü ігнорування особистих цілей та інтересів заради загальних цілей режиму;

ü контроль політичної влади над усіма сферами життя суспільства в цілому і кожної особи зокрема;

ü відсутність легальної опозиції;

ü поглинання державою сфери громадянського суспільства;

ü відсутність плюралізму;

ü нетерпимість до політичного інакодумства, жорстке переслідування будь-якого спротиву і навіть особистих думок та виправдовування з огляду на це будь-яких форм насильства;

ü концентрація влади в руках одного лідера чи партії, які представляють законодавчу і виконавчу владу;

ü державний монополізм в сфері економіки

ü підпорядкування інформаційного простору політичному лідерові чи партії.

Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі пройшов такі етапи:

ü 1917—1921 pp. – період воєнного комунізму – тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму;

ü 1921—1929 pp. – авторитарний режим;

ü 1929— 1956 pp. – тоталітарний режим;

ü 1956—1985 pp. – зникли ознаки класичного тоталітаризму, але загалом режим залишався тоталітарним.

Занепад епохи тоталітаризму в СРСР розпочався за “горбачовської перебудови”, коли впала “залізна завіса” ідеологічного монізму (грец. monos — один) й закритості суспільства.

| Початок документу | Теми лекцій |

3. Авторитарний політичний режим.

На відміну від тоталітаризму, авторитарний політичний режим допускає існування обмеженого плюралізму в різних суспільних сферах, погоджується з існуванням окремих елементів демократії, таких як парламентські вибори, багатопартійність. Проте його сутнісними ознаками залишається щоденна загроза репресій, використання армії та каральних органів.

Авторитаризм (від лат. autoritas – цілковита влада, вплив) — тип політичного режиму, який характеризується субординацією суб'єктів політичних відносин, наявністю сильного центру, що має концентровану владу, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об'єднань, суворою регламентацією їхньої активності, можливістю застосування насильства чи примусу.

Основні ознаки авторитаризму:

ü перевага в діяльності державних органів методу адміністрування, диктату (за авторитаризму рідко застосовується компроміс із найважливіших політичних проблем);

ü сильна виконавча влада;

ü концентрація влади в руках одного чи декількох державних органів;

ü здійснення органами виконавчої влади нормотворчих функцій;

ü звуження сфери гласності та виборності державних органів;

ü обмежені громадянські, політичні та особисті права і свободи, юридичні гарантії їх забезпечення;

ü відчуження народу від влади;

ü відсутність єдиної ідеології;

ü опора на силу й готовність влади в будь-який час застосувати масові репресії;

ü при боротьбі за владу використовуються як законні, так і незаконні методи;

ü обмеження чи заборона діяльності опозиційних до існуючого режиму об'єднань громадян;

ü органи влади діють на власний розсуд (часто порушуючи при цьому закон), керуючись власним баченням політичної доцільності.

Залежно від цілей виокремлюють різні види авторитаризму:

– стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу;

– альтернативний, властивий країнам, які відкинули демократичні засади розвитку суспільства.

Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії. Характерно, що за авторитаризму існує і громадянське суспільство, а в самому суспільстві чіткої регламентації зазнає переважно політична сфера. За цього політичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція, і якщо за тоталітаризму необхідно постійно доводити режимові свою особисту відданість і лояльність, то за авторитаризму відданість не обов'язкова, головне — відкрито не виступати проти режиму. За авторитаризму немає уніфікованої ідеології. А через поруйнованість репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів мобілізаційні можливості її застосування практично відсутні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів. Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично завжди спотворюються. Авторитарними країнами були в різні історичні періоди Радянський Союз та Італія.

| Початок документу | Теми лекцій |

Дата добавления: 2015-05-08