Поняття практика та розвиток

Раціоналізм - напрям у філософії, що визнає розум єдиним джерелом і достовірною основою пізнання й поведінки людини. Найвідоміші представники раціоналізму: Рене Декарт, Бенедикт Спіноза.

Філософія нового часу та представники.

Новий час – доба видатних досягнень у науці, культурі та філософії. Першу половину цієї доби (ХVІІ ст.) визначають як століття геніїв, вільнодумців, а другу (ХVІІІ ст.) – як століття Просвітництва. Основними напрямами у філософії цієї доби були емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм – напрям у філософії, який проголошує, що основний зміст наукове пізнання отримує з чуттєвого досвіду. Розум не дає ніякого знання, а лише систематизує дані чуттєвого досвіду. Засновник емпіризму - англійський філософ Френсіс Бекон. Видатні представники емпіризму: Томас Гоббс, Джон Локк (Англія), Джон Дьюї (США).

Символами громадського прогресу в XVII столітті стають перші буржуазні революції в Нідерландах і Англії Зміни в економіці, політиці, соціальних стосунках, свідомості людей були такі значні, що цей історичний період дістав назву - Новий час. З новою силою розгорнулася полеміка про те, що ж є основою справжнього знання - розум або досвід. Виникають дві основні концепції пізнання - емпіризм і раціоналізм.

Френсис Бэкон- родоначальник емпіризму в англійській філософії. Його головний філософський твір "Новий органон" протистоїть "Органону" Арістотеля - символу старої схоластичної умоглядної науки. На відміну від суджень і понять схоластики, утворених на принципах логіки Арістотеля, Ф.Бэкон пропонує абсолютно інший шлях формування загальних понять - індукцію, в основі якої лежить експеримент і очищення розуму від помилок. Цей процес пізнання заснований на русі думки від частки до загального: на основі окремих досвідчених даних в результаті систематизації досягається істина у формі загального висновку.

Істинний метод дослідження, що полягає в розумовій переробці досвідченого матеріалу, представленого експериментом, Ф.Бэкон образно порівнював з діями бджоли, що невтомно збирає нектар.

Рене Декарт - французький філософ, математик, фізик, фізіолог, представник класичного раціоналізму. Також ставив завдання створення наукового методу пізнання, супротивного схоластиці. Але на відміну від Ф.Бэкона, який звертався до досвіду, експерименту, Р. Декарт апелював до розуму, самосвідомості.

У основі філософії Р. Декарта лежить дуалізм душі і тіла. Механістична риса його світогляду проявляється в твердженні того, що світ представляє сукупність різних механізмів - "рослина такий же механізм, як і годинник".Подальший розвиток ідеї раціоналізму отримали в працях Би. Спінози, який здолав дуалізм Декарта і єдність світу пояснював через матеріалістично зрозумілу субстанції. Раціоналіст Г. Лейбніц, навпаки, доводив гармонію світу наявністю вселенської системи монад - духовних утворень нерозривно пов'язаних з Богом - вищою монадою. При усіх відмінностях в поглядах прибічники раціоналізму дотримувалися головного принципу - порядку ідей відповідає порядок речей.

"Практика" походить від грецького слова "праксис", що в перекладі означає "діяння", "активність", "діяльність". Практика — це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як суспільна, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: 1) матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомо. Поза цими моментами неможливе людське перетворення світу, але кожний з них, узятий розрізнено, або просте перерахування їх не вичерпують сутності практики як філософської категорії.

У цьому плані можна виділити особливу групу предметних дій, суб'єкт яких чинить матеріальний вплив на оточуючий світ: людина змінює фізичну форму процесів і явищ природи, створює нові речі чи суспільні інститути, змінює об'єктивно існуючі різноманітні форми колективного життя, економічні, правові, політичні та інші структури відповідної системи суспільних відносин.

Під практикою, перш за все, розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід у процесі історичного розвитку. Як за своїм змістом, так і за способом реалізації, практична діяльність має суспільний характер і виступає як цілісна система дій, є способом суспільного буття людини та специфічною формою його самоутвердження у світі. Вона є глибинною основою багатозначних форм життєдіяльності людини. Якщо практику розглядати як певний процес перетворення природи у відповідності з інтересами людини, яким опосередковується, регулюється і контролюється обмін речовин між людиною і природою, то тоді практика виступає як праця. Категорія "практика" тісно пов'язана з такими категоріями, як "діяльність", "праця", "виробництво" в його різноманітних формах.

Ро́звиток — необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів. Тільки одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:

· оборотність змін характеризує процеси функціонування

· відсутність закономірності характерно для випадкових процесів катастрофічного типу;

· У результаті розвитку виникає новий якісний стан об'єкта, що виступає як зміна його складу або структури

Дата добавления: 2015-05-08