Свідомості, ії структура та функції

Свідомість - найвища, притаманна тільки людям і зв`язана з мовою функція мозгу, яка полягає в узагальненному і цілеспрямованому відображенні длійсності, в попередній уявній побудові дій і передбачанні іх результатів, в розумному регулюванні і самоконтролю поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Головними ознаками свідомості є відображення сіту, відношення цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття. Специфіка свідомості як відношення полягає з ії націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об`єктом розгляду свідомості може бути вона сама й ії носії, тобто свідомість пов`язана з самосвідомістю.

Основними елементами свідомості, які перебувають в діалектичному взаємозв`язку, це: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля. Розвиток свідомості - це насамперед збагачення ії новим знанням про кавколишній світ і про саму людину. Пізнання речей має різний рівень, глибину проникнення в об`єкт і ступінь явності розуміння. Звідси повсякденне, наукове, філософське, естетичне і релігійне усвідомлення світу, а також чуттєвий і раціональний рівні свідомості.

Ідеальне в змісті свідомості Ідеальність - найважливіша властивість свідомості. Протягом багатьох століть проблема ідеального залишається однією з найбільш актуальних і складних у світовій філософії. Саме з протилежного ставлення до природи та ідеального у філософській думці народжується протистояння матеріалізму та ідеалізму, а також різноманітні "прочитання" ідеального і матеріального в різних філософських школах. Філософська інтерпретація ідеального еволюціонує від питання про співвідношення свідомості, ідеї і матерії, предметів реального світу. Ідеальне" позначає як сам процес, так і результат цього процесу, а саме процесу ідеалізації, психічного відображення дійсності, що формує образ предмета, який, у свою чергу, є "ідеальною формою буття предмета в голові людини" Отже, ідеальне багатозначне у своїх сутнісних характеристик, що зумовлює і різноманіття філософських класифікацій ідеального змісту свідомості.

86. Відчуження вже багато років привертають до себе увагу дослідників найрізноманітніших боків суспільного життя. Відбуваються гострі дискусії щодо самого змісту поняття "відчуження", яке розуміють і визначають по-різному, але найбільшими є суперечки про місце та роль відповідного явища в історичному процесі.

Внаслідок спорів, полемік сформувалось визнане більшістю дослідників уявлення про відчуження як про процес об'єктивного перетворення людської діяльності і її результатів на певну самостійну силу, що протистоїть людині і панує над нею. Інакше кажучи, відчуження постає як особлива форма опредметнення людиною своїх інтелектуальних і фізичних здібностей, як фактор, що опосередковує взаємовідносини між людьми, між особою та суспільством, між людиною та природою. Воно має багато аспектів виявлення в різних сферах життєдіяльності людини. Часто виникнення цього феномена пов'язують з виникненням капіталістичних суспільних відносин, іноді - з появою приватної власності на засоби виробництва та результати праці. Однак такий підхід викликає деякі застереження.

Насамперед зазначимо, що субстанціональною основою дослідження відчуження в всіх явищах суспільного життя є розкриття соціально-діяльнісної сутності людини та сутності історичного процесу, закономірностей і тенденцій його розвитку. Без їх розкриття виникають значні труднощі в поясненні багатьох явищ та процесів суспільного життя. Спробуємо торкнутися лише деяких, далеко не завжди органічно пов'язаних між собою проблем, що стосуються відчуження.

87. Сучасної філософія людини. В ієрархії філософських пріоритетів, цінностей, людина часто визначається як “центральна проблема”, як “більш істотна й центральна, ніж будь-яке інше філософське питання”, як “центральна тема всієї філософії”, тобто як те, що має саме видне, важливе, першорядне значення. Тепер же, у нових умовах, що значно загострили соціально-гуманістичні проблеми, до феномена людини особистості звертаються не просто заново, але з особливою і постійно зростаючою увагою. У той же час екзистенціалізм зосереджується не стільки на проблемі людини, скільки на аналізі проблеми існування - екзистенції - як якогось "внутрішнього", не виразного в абстракціях. Екзистенціалізм, характеризуючи людське існування, робить особливий акцент на бутті "між", чим зізнається проміжний, несамостійний, залежний характер людського буття. Звідси особлива увага екзистенціалізму до “іншого", до "трансценденції", що зв'язує людське буття із цим "іншим". Екзистенціалізм багато уваги приділяє духовній кризі людини і суспільства, прикордонним, трагічним ситуаціям людського життя Значне місце у філософських, філософсько-психологічних, філософсько-соціологічних дослідженнях людини займає фрейдизм і неофрейдизм. Австрійський психолог, філософ 3. Фрейд (1856-1939), характеризуючи людину, виділяв у ньому три шари: " Воно", "Я", "Понад-я".

Філософська антропологія (від філософія і антропологія; філософія людини) у широкому змісті — філософське навчання про природу і сутність людини; у вузькому — напрямок (школа) у західноєвропейській філософії (переважно німецької) першої половини XX ст, що виходило з ідей філософії життя Дильтея, феноменології Гуссерля і інших, які прагнули до створення цілісного навчання про людину шляхом використання і тлумачення даних різних наук — психології, біології, етології, соціології, а також релігії і ін. Зараз філософська антропологія є одним з найбільш впливових напрямків у західній філософії, у рамках якої і розглядаються сучасні проблеми людини, філософськи обґрунтовуються можливі шляхи їхнього рішення.

Дата добавления: 2015-05-08