Цитати

Пряма мова.

Пряма мова після слів автора:

1. А: “П.” Він нахилився й сказав: “Не варто, мабуть”.

2. А:”П!” Сержант скомандував: “Кругом!”

3. А:”П?” Хлопці зажурилися: “Надовго?”

Пряма мова перед словами автора:

1. “П”, - а. “ Коли-небудь розповім,” – пообіцяв дідусь.

2. “П!” – а. “Виходьте!” – кричали з вулиці.

3. “П?” – а. “Сьогодні?” – поцікавився весело.

4. “П…” – а. “Колиб-то знати…” – зітхнула молодиця.

Пряма мова розірвана словами автора:

1. “П (), - а, - п”.

Перед словами автора () не було знака або стояв один із

знаків (,) (;) (-) (:):

“Розумна людина, - подумав Лаврін, - а простих речей не второпає”.

2. “П, -а. – П.”

Обидва речення прямої мови закінчувалися крапкою:

“ Не знаю як вам і дякувати – сипав словами старий. – Добре, що виручили, а то б довелося ноги

топтати”.

3. “П! – а. – П”. “ Стій! – крикнув люто. – Не втечеш!”

4. “П? – а.. – П”. “ Яка робота? – спитав чемно. – За фахом?”

5. “П…- а. – П”. “Не знаю…- відповіла дівчина. – Вчора”.

У словах автора два дієслова із значенням висловлювання:

1. ”П, - а: - П”.

“Може не будемо поспішати, - втрутився Микола і додав, подумавши: - Дорога погана, краще

почекати”.

Пряма мова у середині слів автора:

1. А:”П”, а. Сказав: “Завтра”, а сам не прийшов.

2. А:”П?” – а. Озирнувся він: “Що тобі?” – питає.

3. А:”П!” – а. Кричить мені: ” Чекай!” – а сам ледве йде.

4. А:”П…” – а. Повернувся: “Проживемо…” – промовив.

Діалог без слів автора:

1. “П1” – “Коли приїхали?” -

“П2” – “Вчора ввечері.” -

“П1” – “ Як відпочили?” -

“П2” – “ Непогано, зовсім непогано…”

§ 2. Діалоги й полілоги.

1. Пряма мова після слів автора:

А: Я протягнув руку:

- П. (- П! -П? -П…) - Сокиру дай. Я зроблю.

А: Олег полегшено зітхнув:

- П. (- П! -П? -П…) - Не квапся. Я швидко повернуся.

2. Пряма мова між словами автора:

А: Сусід підійшов:

- П, (- П! - П? - П…) - а. - Добридень, сусіде! Як ся маєте? - привітався радісно.

А: Не хотілося розмовляти Петрові:

- П, (-П! -П? -П…) – а. - Добридень, - відповів неохоче.

.

3. Пряма мова розірвана словами автора:

- П, - а, - п. - Приходь завтра, - сказав Михайло, - бо сьогодні не можу.

- П! – а. – П, - а. - Завтра то й завтра… - відгукнувся Іван. – Мені все одно їхати…

- П? – а. – П. - Усе буде добре, - бадьорився Михайло. – Документи візьмеш зараз? – запитав

несподівано.

- П…- а. – П. - Ні, зараз не треба, - відповів Іван.

Цитати виділяються лапками:

1. Якщо цитати супроводжуються словами автора, розділові знаки ставляться, як і при прямій мові:

“Ц,” – а. “Тільки Дух, торкнувшись глини, може створити

Людину,” – писав Сент-Екзюпері.

2. Якщо цитата стоїть перед словами автора, які починаються словами так говорить, так описує, ось як відзначає й подібні, після лапок ставиться тільки тире:

“Ц!” – а. “Не животіти – жити!” – так формулює поет мету життя.

“Ц?” – а. “Чи досить зробленого?” – ось як він ставить питання.

“Ц” – а. Якщо цитата закінчується крапкою, знак після неї не ставиться, а після неї перед

словами автора ставиться тире:

“І в тих текстах мною були знайдені ключі до неземної мудрості” – так писав цар

Соломон про “Книгу ключів”.

3. Якщо цитата вводиться в авторські слова як частина речення, перше слово пишеться з малої літери:

А “ц”. Ю. Сенкевич стверджує, що “найстрашніші перешкоди можна здолати, якщо люди

солідарні в головному, якщо всупереч усьому, що їх роз’єднує, вони вірні спільній

розумній меті”.

4. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуск слів позначається трьома крапками:

“Ц…” - а.

“Для літератури в мені не вистачає пристрасті і, таким чином, таланту…” - писав

А.П. Чехов.

“Ц… - а, - … ц … ц”.

“У наших талантах багато фосфору, але немає заліза… - цитує Чехова Ізмайлов, - …мило, талановито… і в той же час ви не можете забути, що вам хочеться палити”.

“…Ц”, - а.

“…Гюго не міг працювати, не маючи перед собою своєї бронзової собачки”, - стверджує автор.

“…ц”, – а.

“… моя фантазія потребує допомоги, моя сила уяви – підтримки”, – писав Вагнер Лісту.

5. Якщо вказівка на автора або на джерело цитати йде одразу за нею, то вона береться в дужки, а крапка ставиться після дужок:

“Той, хто пише про таємниці мовою, доступною кожному, - небезпечний

божевільний” (Роджер Бекон).

6. Якщо вказівка на автора або на джерело цитати стоїть нижче, після цитати ставиться крапка:

“Рідна душа – це той, у кого є ключі від наших замків і до чиїх замків підходять наші ключі”.

Р. Бах.

7. Епіграфи пишуться без лапок, а вказівка на автора не береться в дужки:

Ми повинні зрозуміти й прийняти, кінець кінцем, що монополії на абсолютну істину ніхто

не має. Кожен може бути не правий.

А. Кончаловський

8. Дослівні вирази, які вставлені в текст як члени речення, виділяються лише лапками:

Здається цілком слушним зауваження Л. Бурбо про те, що людина не може зробити

щасливою іншу людину, “тому що щастя приходить зсередини”.

Частина ІІ. Вправи.

При виконанні вправ пам’ятайте, що розділові знаки призначені для членування речення за змістом, надання його частинам відповідних інтонацій, тому характер розділових знаків у деяких реченях є варіативним і буде залежати від того, яких інтонацій ви їм хочете надати. Особливу увагу зверніть на вживання таких пунктограм:

1. Кома у простому реченні:

- однорідні члени речення;

- вставні слова, словосполучення, речення;

- порівняльні звороти,

- відокремлені означення;

- дієприслівники та дієприслівникові звороти;

- обставини часу, місця, дії.

2. Кома у складному реченні:

- між реченнями у безсполучниковому складному реченні;

- між реченнями із сурядним зв’язком (і тоді, коли вони з’єднані єднальним сполучником);

- для виділення підрядних речень.

3. Двокрапка:

- після узагальнюючого слова перед переліком;

- між реченнями.

4. Тире:

- між підметом і присудком;

- між реченнями;

- на місці пропущеного члена речення;

- при протиставленні (речень, однорідних членів, присудків);

- для виділення вставних словосполучень і речень;

- після переліку перед узагальнюючим словом;

- після переліку, якщо перед ним є узагальнююче слово й речення ним не закінчується;

- між порівнюваними частинами;

- для означення паузи;

- для виділення прикладки, яка стоїть у кінці речення.

5. Крапка з комою;

- між реченнями у безсполучниковому складному реченні;

- між реченнями із сурядним зв’язком;

- між поширеними однорідними членами речення.

6. Збіг знаків (кома й тире, кома ставиться за одним правилом,

тире – за іншим).

Вправа 1. У підкреслених місцях розставте розділові знаки і поясніть їх уживання.

Дата добавления: 2015-05-10