Правоздатність громадян, як суб'єктів цивільного права

Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права в кожному конкретному випадку. Традиційно розрізняють такі види цивільних правовідносин.

Майнові та особисті немайнові. Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, із відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов'язані з охороною індивідуальності людини і з нематеріальними благами, які належать громадянину з народження і є невідчужуваними від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо).

Абсолютні та відносні. В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов'язаною стороною виступають всі особи, що оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець — відповідно передачі речі від конкретного продавця.

Речові та зобов'язальні. У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її сплати.

Для того, щоб стати суб'єктом цивільних правовідносин, мати можливість укладати договори, громадянин повинен мати цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність фізичної особи мати цивільні права і обов'язки.

Цивільна правоздатність властива кожній людині, від неї не можна відмовитися чи уступити будь-кому. Вона виникає з народження і припиняється із смертю. Водночас законодавець передбачає випадки, коли закон охороняє права зачатої, але ще не народженої дитини (наприклад, якщо дитина повинна народитися після смерті свого батька-спадкодавця).

Окремі права особа може набувати лише з досягненням певного віку (стати донором, набувати зброю, цигарки тощо).

Правоздатність не залежить від фізичного чи психічного стану людини, від того, чи здатна вона її здійснювати. І новонароджений, і душевнохворий мають цивільну правоздатність в такій само мірі, як і доросла здорова людина, оскільки вони можуть стати суб'єктами права власності, спадкування, користування житловим приміщенням тощо.

Правоздатність необхідно відмежовувати від суб'єктивного цивільного права. Правоздатність — це абстрактна можливість мати зазначені в законі права та обов'язки. Суб'єктивне право — це право, яке вже існує і належить конкретній особі. Так, права власності на конкретний житловий будинок, земельну ділянку, транспортний засіб у громадянина може і не бути, але в нього завжди залишається можливість набути ці конкретні суб'єктивні права, оскільки чинне цивільне законодавство допускає їх набуття. Від суб'єктивного права правоздатність відрізняється і тим, що вона не може бути передана іншій особі, на відміну більшості майнових прав.

Характерні ознаки правоздатності:

- реальність (гарантованість). Кожній фізичній особі гарантується можливість стати суб'єктом всіх прав та обов'язків (ст. 24 Конституції). Будь-які перешкоди, які обмежують можливості набувати цивільні права і свободи, усуваються заходами державного примусу;

- рівність. У всіх фізичних осіб є рівні можливості мати передбачені законом права та обов'язки незалежно від раси, національності, політичних та релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, місця проживання, мовних та інших ознак;

- невід'ємність. Фізична особа не може передати свою правоздатність іншій особі за оплатним чи безоплатним договором.

Обсяг (зміст) правоздатності становлять всі цивільні права та обов'язки, які фізична особа може набувати відповідно до закону: мати майно в приватній власності чи в користуванні, спадкувати, заповідати, обирати рід занять, місце проживання, набувати авторських прав, інші майнові та немайнові права. В законі не наводиться вичерпного переліку можливих цивільних прав, які може набувати фізична особа, оскільки їх коло досить широке і перелічити їх в законодавчій формі неможливо.

Із змінами в політичній, економічній ситуації в суспільстві та державі в обсяг правоздатності можуть включатися нові права, а ті, що існують — якісно змінюватися.

Так, в КК УРСР приватнопідприємницька діяльність, тобто "діяльність, яка здійснюється з метою наживи", розглядалася як діяння, що підлягає кримінальному покаранню, а в ст. 151 цього Кодексу передбачалася міра покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна за комерційне посередництво. Але в липні 1992 р. ці статті втратили силу, оскільки з набуттям чинності Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" підприємницька діяльність була легалізована як самостійна діяльність "на свій ризик" з метою отримання прибутку. Закон України від 19 червня 1992 р. "Про приватизацію державного житлового фонду" надав можливість громадянам стати власниками квартир шляхом їх приватизації.

Ніхто не може бути обмежений в правоздатності, крім випадків і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі статтями 24, 64 Конституції обмеження прав людини і громадянина можливе лише на підставі закону і тільки у тій мірі, у якій це необхідно для захисту конституційного ладу, моралі, здоров'я, прав та інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним (ч. 1 ст. 27 ЦК).

Обмеження цивільної правоздатності може бути примусовим та добровільним. Так, особа за вироком може бути примусово обмежена у правоздатності, якщо:

а) вона засуджена до позбавлення волі (в цьому випадку вона обмежена в таких правах, як обрання місця проживання, роду занять, права на зовнішній вигляд тощо);

б) в порядку ст. 51 КК як додаткова міра покарання особу позбавлено можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, оскільки в цьому випадку обмежується її право на обрання роду занять (водій, бухгалтер, лікар, вихователь тощо).

Фізична особа може добровільно обмежити свою правоздатність, якщо вона обирає ту чи іншу професію, специфіка якої вимагає відмовитися від певних прав. Так, наприклад, співробітники міліції, не можуть бути членами політичних партій, займатися підприємницькою діяльністю тощо.

Дата добавления: 2015-05-08