Правовий статус філії та представництва , дочірньої організації

1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. 2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. 3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. 4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. 5. Відомості про філії та представництва юридичної особивключаються до єдиного державного реєстру.

Слід визначити відмінності між філією і представництвом. Філії вправі здійснювати всі ті дії (або їх частину), які здійснює відповідно до статутних документів юридична особа, яка їх створила. На відміну від філій, представництва не вправі вчиняти фактичні дії, а їх правосуб’єктність обмежується лише юридичними діями – укладенням контрактів, захистом інтересів юридичної особи тощо.

дочірнє підприємство — це юридична особа, правове становище якої визначається статутом, затвердженим підприємством-засновником (власником).

Юридична природа дочірнього підприємства полягає в тому, що воно у відносинах стосовно підприємства-засновника виступає як щодо власника коштів і майна і як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності стосовно інших юридичних осіб.

Порядок легалізації дочірніх підприємств такий, як й інших юридичних осіб. На вимогу ст. 8 Закону «Про підприємництво» для цього потрібно рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення юридичної особи, статут, затверджений засновником, реєстраційна картка, яка одночасно є заявою про державну реєстрацію, документ, що засвідчує внесення плати за неї. Названі документи подаються до виконкому районної (міської), районної в місті ради народних депутатів, якщо інше не передбачено Законом (наприклад, дочірні підприємства нерезидентів реєструються Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі — ст. 5 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Вважаю за необхідне окремо зупинитись на важливому питанні, яке виникає в практиці діяльності дочірніх підприємств. Мова йде про майнову відповідальність за зобов'язаннями. Відповідно до ст. 32 Цивільного кодексу юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності, а в нашому випадку — закріпленим за нею майном, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Частина 3 цієї статті встановлює, що юридична особа, яка фінансується власником і за котрою майно закріплено на праві оперативного управління, відповідає за зобов'язаннями коштами, що є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна. Дана норма повністю стосується дочірніх підприємств.

З вище наведеного випливає, шо дочірнє підприємство повністю залежить від підприємства-засновника, а з цього — що останнє несе субсидіарну відповідальність за його боргами. В той же час при виконанні зобов'язань дочірнє підприємство вправі вимагати від засновника відшкодувати заподіяну з його вини шкоду. При цьому необхідно враховувати, що статутом підприємства можуть бути передбачені й інші умови майнової відповідальності за зобов'язаннями.

Отже, можна зробити висновок: незважаючи на відсутність у законодавстві прямого регулювання правового статусу дочірніх підприємств, формальних перешкод для їх заснування і діяльності не вбачається.

26.

Товариства поділяють на дві групи: об'єднання капіталів та об'єднання осіб. До першої групи належать такі товариства, які при їх створенні передбачають об'єднання майна засновників та учасників і необов'язкову особисту "участь (тобто підприємницьку діяльність). До другої групи належать товариства, в яких їх засновники беруть участь іне тільки майновими внесками, а й безпосередньо особисто. Як об'єднання капіталів розглядають такі товариства: акціонерні та товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю. До об'єднань осіб відносять повні та командитні товариства. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може передаватись іншим особам або успадковуватись. Передача частки, акцій товариства тощо іншим особам не є передачею або успадкуванням права участі у товаристві.

27. Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.
Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.
Гарантії захисту майнових прав акціонерів встановлюються законом.
3. Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним. 4. Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.
5. Акціонерне товариство, яке здійснює публічне розміщення акцій, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.
6. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Особливості правового статусу публічних та приватних акціонерних товариств встановлюються законом.

28. Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним
або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений
на частки, розмір яких встановлюється статутом.
2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не
відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків,
пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх
вкладів.
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть
солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості
невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
3. Найменування товариства з обмеженою відповідальністю має
містити найменування товариства, а також слова "товариство з
обмеженою відповідальністю". 29. Товариством з додатковою відповідальністю є товариство,
засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого
поділений на частки, розмір яких визначений статутом.
2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю
солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його
зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється
статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до
вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання
банкрутом одного з учасників його відповідальність за
зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками
товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі
товариства.
3. Найменування товариства з додатковою відповідальністю має
містити найменування товариства, а також слова "товариство з
додатковою відповідальністю".
4. До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються
положення цього Кодексу про товариство з обмеженою
відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і
законом. 30. Повним є товариство, учасники якого відповідно до
укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність
від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну)
відповідальність за його зобов'язаннями усім майном, що їм
належить.
2. Особа може бути учасником тільки одного повного
товариства.
3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших
учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в
інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які
становлять предмет діяльності товариства.
У разі порушення цього правила товариство має право за своїм
вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих
товариству збитків, або передання товариству усієї вигоди, набутої
за такими правочинами.
4. Найменування повного товариства має містити імена
(найменування) всіх його учасників, слова "повне товариство" або
містити ім'я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням
слів "і компанія", а також слова "повне товариство". 31. Командитним товариством є товариство, в якому разом з
учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку
діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну)
відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном
(повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які
несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах
сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності
товариства.
2. Найменування командитного товариства має містити імена
(найменування) всіх повних учасників, слова "командитне
товариство" або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного
учасника з доданням слів "і компанія", а також слова "командитне
товариство".
Якщо у найменування командитного товариства включене ім'я
вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.
3. До командитного товариства застосовуються положення про
повне товариство, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншим
законом

33. Закон України "Про власність" 1991 p. закріплює за Українською державою певне майно. Воно становить основу її участі у цивільно-правових відносинах. Однак держава порівняно з такими суб'єктами, як громадяни та юридичні особи, є менш активним учасником цивільного обороту, оскільки більшість свого майна вона закріплює за державними підприємствами на правах повного господарського відання, а також за державними установами (організаціями) на правах оперативного управління. В умовах ринкової економіки держава має діяти у приватних відносинах не в єдності своїх політичних і господарчих функцій або як особливий суб'єкт права, а в організаційно-правових формах, адекватних цим відносинам. У проекті нового ЦК України пропонується, що держава бере участь у цивільних відносинах як юридична особа публічного права. Вона може створювати як юридичні особи публічного права (університети, лікарні тощо), так і на загальних підставах юридичні особи приватного права (акціонерні товариства тощо), які визнаються власниками переданого їм майна. У зв'язку з цим відпала необхідність і визнання за створеними нею юридичними особами якогось сурогату прав повного господарського відання та оперативного управління, породжених планово-адміністративною системою господарства. Створені державою юридичні особи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави.
Економічною передумовою виступу у цивільно-правовому обороті Української держави є не все майно, а лише та його частина, яка не розподілена між існуючими на сьогодні державними юридичними особами або не є власністю Автономної республіки Крим чи територіальних громад.
Завдання встановлення матеріальної основи (субстрату) Української держави передбачає необхідність визначити конкретний склад її майнових фондів, що не розподілені між державними організаціями. До них мають бути віднесені перш за все бюджетні кошти (державний бюджет), а також інші матеріальні цінності.
Українська держава як суб'єкт цивільного права, що має відокремлене від інших суб'єктів майно, несе також самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов'язаннями держави (ст. 33 ЦК України).
Держава як суб'єкт цивільного права має праводієздатність. Але на відміну від праводієздатності юридичних осіб правосуб'єктність держави має універсальний характер. Та це ще не означає, що правосуб'єктність держави має безмежний характер. Держава може мати лише такі права та обов'язки, які дозволяє закон. Так, наприклад, вона не має права користуватися товарним знаком.
Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів, тому що поза їхньою діяльністю вона діяти не може. Від імені держави — незалежної України — у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Названі бюджетні установи, хоч і є юридичними особами, діють у майновому обігу у багатьох випадках від імені держави.
Держава також виступає суб'єктом цивільного права і у разі коли її організації беруть участь у правовідносинах, але самі не є юридичними особами (наприклад, Уряд України).

34. Відповідно до ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Тому можна стверджувати, що поряд з державою самостійними суб'єктами цивільного права виступають адміністративно-територіальні одиниці України, очолювані відповідними радами3. Так, представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Ради можуть вступати в цивільно-правові відносини як самостійно, так і через спеціально створювані органи.

На місцях діють як місцеві державні адміністрації, так і органи місцевого самоврядування територіальних громад. Виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, які входять до системи органів виконавчої влади.

Систему місцевого самоврядування складають територіальна громада; сільська, селищна, міська рада; сільський, селищний, міський голова; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення1.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють з сільськими, селищними і міськими головами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, контролюють виконання наданих їм Законом повноважень органів виконавчої влади, розглядають та враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб (ст. 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»)2.

Місцева державна адміністрація здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ і організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад.

Територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах виступають суб'єктами права комунальної власності, їм на цьому праві належать рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи, організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Територіальні громади як власники належного їм майна діють в особі своїх спеціально уповноважених органів — виконкомів місцевих рад, місцевих фондів комунального майна та ін. До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, зокрема, належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна і затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.

Територіальні громади можуть бути суб'єктами спадкових та інших цивільно-правових відносин. Так, згідно із Законом України «Про цінні папери і фондову біржу» місцеві ради для акумулювання коштів можуть випускати облігації місцевих позик.

Правовий статус територіальних громад визначається Конституцією України і спеціальним законодавством України.

Територіальні громади як суб'єкти цивільного права відповідають по своїх зобов'язаннях майном, що їм належить. Територіальні громади не відповідають по зобов'язаннях держави, а держава не відповідає по їх зобов'язаннях. Не відповідають вони і по зобов'язаннях своїх організацій, що є юридичними особами, за якими майно закріплене на праві повного господарського відання.

35. Об’єкт цивільного правовідноиіення — це ті матеріальні та нематеріальні блага — явища і предмети навколишнього світу,які мають здатність задовольняти інтереси учасників правових відносин.
Об’єктом цивільних прав (цивільних правовідносин) слід вважати все те, на що спрямовані суб’єктивне право і суб’єктивний обов’язок учасників цивільних правовідносин.
Об’єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (зокрема послуги), результати дій, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, особисті немайнові блага.
Речі— це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки. Такі предмети можуть мати природне походження чи створюватися у результаті різноманітної діяльності людей.
Дії, які є об’єктами цивільних прав, поділяються на дві групи: результати робіт — це ті дії, внаслідок яких створюється нова річ або відновлюються чи поліпшуються властивості існуючих речей (наприклад, за договором підряду підрядник може бути зобов’язаний виготовити на замовлення столярні вироби, меблі, ювелірні прикраси, пошити одяг, взуття або відремонтувати будинок, телевізор, годинник тощо); послуги — це дії суб’єктів цивільного права, внаслідок здійснення яких задовольняються відповідні потреби інших осіб, характеризуються. Послуги поділяються на три групи: фактичні, юридичні та змішані.
Результатами інтелектуальної, творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва, винаходи та корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, права на сорти рослин тощо.
Зміст поняття «інформація» включає документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Як об’єкт цивільних прав інформація характеризується такими ознаками:
1. Вона є нематеріальним благом, хоча і закріплюється на матеріальних об’єктах (записи на папері, відео- та аудіоплівки тощо).
2. Інформація — це неспоживче благо, яке піддається тільки моральному, але не фізичному старінню.
3. Інформація характеризується можливістю її тиражування та розповсюдження.
4. Законом не закріплено за ким-небудь виключного права на володіння та використання інформації, крім інформації, яка одночасно є об’єктом інтелектуальної власності (наприклад, комерційна таємниця).
Особистими нематеріальними (немайновими) благами: свобода творчої діяльності, право на життя і здоров’я фізичної особи, честь, гідність, ділова репутація, ім’я тощо.

36. Під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певніпотреби людини і бути в її володінні. Види: обмеженні в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; заможні і незаможні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежність; плоди і доходи; гроші; власні цінності та цінні папери; нерухомі та рухомі речі.

Основні - вони використовуваються багаторозово у виробничому процессі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що виробляється. Це - будівні, споруди, машини, засоби транспорту і зв'язку.

Оборотні засоби - це сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини.

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права (напр., надра, води і ліси - є виключна власність народу України).

Обмеження речей у цивільному обороті полягає в тому, що право власності на певні речі може бути передані іншій особі лише за умов, непередбачених законом (напр., придбання зброї, вибухових, радіоактивних речовин, сильнодіючих отрут тощо).

Індивідуально визначені речі - це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками - єдині в своєму роді; Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1л бензину, 1т пшениці)

Речі які при використанні знищуються повністю (напр., паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (напр., серовина), називаються споживними. До них також належать гроші.

Неспоживними звуться речі, користування якими лише при тривалому збериганні іх призначення (напр., верстаки, будівлі, машини, одяг, взуття).

До недільних речей належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (напр., продукти харчування). Під неподільницькими розуміють речі, які при поділі втрачають первічне призначення (напр., телевизор).

Нерідко у подільні речі, приналежністю є річ, покликана служити головні речі і зв'язана спільним господарським призначенням. (але не слід путати з поняттям складової частини речі - телевізор і динамік).

Плоди - це природне породження самої речі (приплід тварин, плоди фруктових дерев).

Доходи - те, що приносить річ, пребуваючи в експлуатації і цивільному обороті (напр., плата за житло, орендна плата тощо).

Грошам властиві ознаки родових і подільних речей.

Як об’єкт права гроші виконують переважно платіжну функцію, але можуть виступати як самостійний об'єкт правовідносин (договір подяки, заповіт у кредитних установах).

Валютні цінності - це визначені законом певні види майна. До валютних цінностей відносяться: валюта України, іноземні валюти та можетарні метали. Валютними цінностями є кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, купони до них, бони, векселі), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи, виражені в грошових знаках, які перебувають в обігу та є законним засобом на території України.

Нерухомі речі може бути поширений законом на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти.

Рухомими речами визначаються такі, що їх можна вільно переміщувати у просторі без будь-яких особливих формальностей.

Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому чеслі гроші і цінні папери. Під майном розуміється також комплекс речей підприємство, як єдиний майновий комплекс.

37.

Під річчю розуміють усе те, що об’єктивно існує та за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Речі залежно від їх особливостей поділяються на такі види:
— рухомі та нерухомі; -
— індивідуально визначені та родові;
— споживні та неспоживні;
— подільні та неподільні;
— головні та приналежності;
— продукція, плоди та доходи;
— гроші; валютні цінності та цінні папери.
Рухомими речами визнаються речі, які можна вільно переміщувати у просторі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (за ч. 1 ст. 181 ЦК). Річ вважається визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона: а) єдина у своєму роді; б) вирізняється від інших своїми неповторними ознаками; в) виділена із загальної маси речей даного роду.
Родові речі— це речі, яким належать єдині (загальні) родові ознаки, які вимірюються вагою, числом, об’ємом, а це означає, що вони є юридично замінними (наприклад, 1 т борошна, 1 м3 деревини, 1 л молока, 1 м тканини тощо). Родові речі можуть бути у певних випадках індивідуалізованими (наприклад, гроші в разі фіксації реквізитів грошових купюр).
Неспоживні речі при тривалому використанні зберігають своє призначення, їх зношування відбувається поступово (наприклад, взуття, верстати, машини). Споживні— речі, внаслідок одноразового їх використання припиняють своє фізичне існування або переходять в інший стан. За іншою класифікацією: речі поділяються на тлінні, тобто минущі, що тліють під впливом часу, і нетлінні (дорогоцінні метали, вироби з них), які непідвладні часові.
Подільні речі — ті, які внаслідок поділу в натурі не змінюють свого цільового призначення (наприклад, продукти харчування). До неподільних речей належать такі речі, які при поділі втрачають своє цільове призначення. Головна річ являє собою основний інтерес як об’єкт цивільних прав, другорядна виконує допоміжні, обслуговуючі функції. Річ, яка призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю (‘наприклад, автомашина і кондиціонер, скрипка і футляр, картина і рама до неї, труба та пароход). Приналежність слідує за головною річчю, якщо в договорі чи законі не встановлено інше.
Для складної речі притаманні такі ознаки: вона є сукупністю речей, частини якої фізично не пов’язані між собою й утворюють єдине ціле. Складовою частиною речі, згідно зі ст. 187 ЦК, визнається все те, що не може бути відділене від неї без її пошкодження та істотного знецінення.
Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Вони можуть бути фактичними чи природними (наприклад, врожай із земельної ділянки) або юридичними (орендна плата за передане у найм майно).
Особливим різновидом речей є гроші (грошові кошти). Риси грошей: особливий різновид рухомого майна; законний платіжний засіб у оплатних договорах; предмет деяких цивільно-правових правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо). Законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України — гривня.
Застосовуються два способи платежу: готівкою і шляхом безготівкових розрахунків. При платежах готівкою засобом платежу є грошові знаки, що передаються одним суб’єктом іншому за товари, роботи, послуги тощо. При безготівкових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову масу, яка обертається. При цьому певна грошова сума списується з рахунку однієї особи і зараховується на рахунок іншої.
1.6
Різновидом речей є також валютні цінності, поняття та порядок використання яких визначається спеціальним законодавством

38. Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) має відповідати встановленим вимогам. Однією з головних ознак цінного папера є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного папера.

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменним цінним папером визнається документ, що виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право. Цінний папір на пред'явника (пред'явницький), на відміну від іменного, не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного папера є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права. Відповідно до ст. З цього закону в Україні можуть випускатися такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання України, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати, векселі, приватизаційні папери.

39. Об'єктами цивільних- прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо. Термін «дія» у цивільному праві має також інше значення. Так, за договором купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна розглядати як об'єкт права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб вчинені іншими особами.

Дії як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої зобов'язаної особи.

Серед дій як об'єктів цивільних прав особливе місце посідають послуги — певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб, наприклад, транспортні послуги по договору перевезення, послуги охоронця по договору схову, послуги артиста, адвоката, педагога тощо. За допомогою послуги досягається певний немайновий результат, шо сам по собі є благом, має споживну вартість і тому стає об'єктом цивільного права.

Продукти творчої діяльності як об'єкти права. Продуктами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об'єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, креслення, запис на плівку тощо), тобто коли набувають форми, яка може бути сприйнята без присутності автора.

Продуктами творчої діяльності є також відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція і промисловий зразок. Ці продукти стають об'єктами цивільних прав з моменту визнання 'їх такими і відповідного оформлення.

Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав. Не такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони зв'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими. До них належать-, здоров'я, особиста недоторканість, честь і гідність громадянина, його ім'я, а також право авторства на твори літератури, мистецтва, науки, відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки.

Організації теж мають немайнові блага: честь, гідність, найменування юридичної особи, товарний знак, права авторства. На відміну від громадян немайнові блага юридичних осіб можуть припинятися

40.

1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.

3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Види особистих немайнових прав

1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

2. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним.

41. Право на життя
1. Фізична особа має невід'ємне право на життя. 2. Фізична особа не може бути позбавлена життя. Фізична особа має право захищати своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я іншої фізичної особи від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом. 3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою. Клінічні випробування лікарських засобів проводяться відповідно до закону. 4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя. 5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої
фізичної особи. Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності
медичних показань може бути проведена лише за згодою її опікуна, з додержанням вимог, встановлених законом. 6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує дванадцяти тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів. 7. Повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм допоміжних репродуктивних технологій згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

Дата добавления: 2015-05-08