Покровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права. — М., 1998

² Жилинский А., Рерихт Р. Введение в немецкое право. — М., 2001. — С. 154.

Глава 24. Загальні положення про зобов'язання щодо спільної діяльності

Крім загальних ознак, характерних для будь-якої спільної діяль­ності, законодавством визначаються і спеціальні ознаки. Вони зале­жать від тієї форми спільної діяльності, яку обрали її учасники. Як зазначає І. 0. Покровський, «цивільно-правові об'єднання осіб для спільної діяльності мають різні цілі і різний характер, внаслідок чо­го для цивільного права виникає нелегке завдання — знайти для цього розмаїття належні форми»¹.

На сучасному етапі виділяють такі організаційно-правові форми спільної діяльності:

1) спільна діяльність без поєднання вкладів учасників. Договір
про спільну діяльність без поєднання вкладів учасників характеризу­
ється наявністю спільної мети і відсутністю вкладів учасників. Тобто
учасникам достатньо лише домовитися про спільну діяльність.

У цивільно-правовій літературі такі договори прийнято вважати «договорами про спільну діяльність у широкому розумінні»². Цей вид договору передбачений у ЦК України (п. 2 ст. 1130), але деталь­на його регламентація відсутня.

Такий вид спільної діяльності має місце, як правило, для здійс­нення будь-яких одноразових дій, наприклад, охорона майна кіль­кома власниками, продаж речей, будівництво певного об'єкта, про­ведення ремонту тощо, коли потреба в об'єднанні капіталу учасни­ків відсутня завдяки нетривалості такого юридичного зв'язку або сутності його мети;

2) спільна діяльність з об'єднанням вкладів учасників (ст. 1130
ЦК України). Ці відношення оформляються за допомогою договору
простого товариства.

Правовому регулюванню відносин, що виникають на підставі дого­вору простого товариства, присвячений окремий параграф З ЦК Укра­їни. Головною ознакою цього договору, на відміну від попереднього договору про спільну діяльність, вважається об'єднання вкладів його учасників. Просте товариство в юридичній літературі вважається «договором про спільну діяльність у вузькому розумінні»³.

Учасники цивільного обігу використовують договір простого товариства для вирішення завдань, які не передбачають створення юридичної особи. Цей договір є більш універсальний і дозволяє ви­рішувати різні питання, як ті, що пов'язані з одержанням прибут­ку, так і ті, що спрямовані на будь-які ідеальні цілі, регламентува­ти тривалі і разові юридичні дії;

Покровский И.А. Цит. праця.

² Авилов Г. Е. Комментарий к главе 55 // Гражданский кодекс Российской Федера-
ции. — М., 1996. — Ч. 2. — С. 561.

³ Там само. — С. 563.

19*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

3) спільна діяльність зі створенням юридичної особи.

Чим більш тривалою є мета спільної діяльності, тим більш до­цільним є надання такому союзу характеру нового «юридичного центру».

З моменту створення даний союз розглядається як самостійний суб'єкт права з особливою правосуб'єктністю. Учасники укладають договір про спільну діяльність, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає правовий статус створеної ними для цієї ме­ти юридичної особи¹ (п. 2 ст. 87, ст. 1131 ЦК України).

Засновницький договір окремо регулюється відповідними стат­тями 88, 120, 134 ЦК України, якими він є схожий на договір прос­того товариства. Це пов'язано з тим, що засновницький договір ви­ник на підставі договору простого товариства, проте цей договір, на відміну від договору простого товариства, спрямований на створен­ня юридичної особи і зберігає силу до тих пір, поки існує юридична особа, до її припинення. Єдиним власником майна є створена засно­вниками юридична особа, а не самі засновники. Окремо регулюються договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (ст. 142 ЦК України) і договір про створення акціонерного товариства (ст. 153 ЦК України).

Зазначені види спільної діяльності, незважаючи на суттєві від­мінності, мають риси, що їх об'єднують. Усі вони належать до бага­тосторонніх консенсуальних угод організаційного характеру.

Деякі вчені звертають увагу на фідуціарність (від іісіисіа — до­віра) зобов'язань щодо спільної діяльності. Зміст взаємовідносин сторін у таких угодах має особливий довірчий характер².

Зокрема, дослідники історії розвитку римської зозіеіаз ствер­джують, що вона виникла на підставі спільності сімейного майна, а саме, серед спадкоємців, які об'єднувалися для спільної охорони свого майна та управління ним. На думку Ульпіана, товариство міс­тить у собі нібито право братства³.

Спільність мети, а здебільшого і об'єднання майна не можуть не ґрунтуватися на довірі. У противному разі зобов'язання зі спільної діяльності не отримали б свого розповсюдження у багатьох країнах світу.

Характерною ознакою зобов'язань щодо спільної діяльності слід вважати мету, що об'єднує учасників, вимагає від них спіль-

¹ ДовгертА. С. Спільна діяльність. Цивільне право. — К., 1997. — Ч. 2. — С. 287.

² Савельев А. Б. Договор простого товарищества в российском гражданском праве//
Актуальньїе проблеми гражданского права. — М., 1999. — С. 282.

³ Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. — М.,
1948. — С. 496.

Глава 24. Загальні положення про зобов'язання щодо спільної діяльності

них, узгоджених дій. Така мета не може бути протизаконною (п. 1 ст. 1130 ЦК України).

Тобто дійсність договору про спільну діяльність, як і будь-якої іншої угоди, залежить від того, чи дотримані при укладенні цього договору всі умови дійсності угод. Як зазначали римські юристи, товариство, укладене зі злим умислом або для омани, вважається недійсним, оскільки йаез Ьопа сопігагіа езі; £гаис!і еІ йоіо (добра со­вість суперечить омані та умислу), договір зозіеіаз і є угодою Ьопа їїаез¹.

За домовленістю сторін визначаються умови договору про спіль­ну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у наслідках спільних дій та інші умови (п. 2 ст. 1131 ЦК України).

За засновницьким договором слід вказати на застосування щодо його регулювання окремих, детально регламентованих законом по­ложень, що торкаються його змісту (статті 88, 120, 134 ЦК Украї­ни).

Зобов'язання щодо спільної діяльності не повинні ґрунтуватися на тому, коли один учасник має лише вигоди, інший — збитки. Са­ма сутність спільної діяльності, її довірчий характер не дозволяє цього. Такий договір має бути визнаний недійсним. У п. 1 ст. 1137 ЦК України зазначається, що умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збит­ків, є нікчемною. На жаль, це передбачено не у параграфі щодо за­гальних положень про спільну діяльність (§ 1 глави 77), а в параграфі 2 «Просте товариство», що може призвести до звуженого застосування цієї норми, надто важливої для всіх зобов'язань про спільну діяльність.

Римські вчені називали товариство, в якому несправедливо покла­далися на одних учасників збитки, а інші отримували вигоди, — то­вариством лева (зозіеіаз Іеопіпа), як у байці Езопа, коли лев провів полювання разом з віслюком, а при поділі здобичі все забрав собі².

При спільній діяльності як прибуток, так і збитки мають бути спільними.

Рекомендована література:

Романец Ю. В. Система договоров в гражданском праве России. — М.: Юрист, 2001.

Римское частное право / Под ред. И. Б. Новицкого, И. С. Перетерского. — М., 1948. — С. 500. ² Дождев Д. В. Римское частное право. — М., 1996. — С. 457.

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО...

Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. —

К.: Юрінком Інтер, 1999.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. — М.: Статут,

1999.

Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995.

Дашков Л. П., Бризгалин А. П. Коммерческии договорі от заключения

до исполнения. — М.: ИВЦ «Маркетинг», 1995.

Глава 25 Договір простого товариства

Дата добавления: 2015-05-10