Поняття і значення зобов'язань з відшкодування шкоди

21 3-29(1

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (ДЕЛІКТНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ТА ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ)

Глава ЗО Зобов'язання з відшкодування шкоди

Зобов'язання з відшкодування шкоди — це такі цивільно-пра­вові зобов'язання, в яких потерпіла сторона (кредитор) має право вимагати від боржника (заподіювача шкоди) повного відшкодуван­ня протиправно заподіяної шкоди шляхом надання відповідного майна в натурі або відшкодування збитків.

У зв'язку з тим, що підставою для виникнення таких зобов'язань є правопорушення (делікт), у правовій літературі такі зобов'язання також називають деліктними зобов'язаннями.

Зобов'язання з відшкодування шкоди є одним із видів позадого­вірних зобов'язань у зв'язку з тим, що їх виникнення відбувається не на підставі договору, а є наслідком настання передбаченого зако­ном факту порушення права «поза договором».

Основною функцією зобов'язань з відшкодування шкоди є ком-пенсаторно-відновлювальна функція, реалізація якої має забезпечу­вати особі, яка зазнала шкоди, відновлення її майнових і особистих немайнових прав і благ.

Предметом зобов'язань з відшкодування шкоди є дії боржника, спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлення майнових та особистих немайнових благ кредитора, яким заподіяно шкоду.

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

Учасниками зобов'язання із заподіяння шкоди можуть бути гро­мадяни, юридичні особи, держава, територіальна громада. Кожний з цих суб'єктів може виступати як заподіювач шкоди (делінквент) або потерпілий.

Суб'єктом відповідальності за загальним правилом є особа, яка заподіяла шкоду (громадянин або юридична особа). Винятки із за­гального правила, коли безпосередній заподіювач шкоди і суб'єкт відповідальності не збігаються в одній особі, законодавчо визначе­ні і містяться у ЦК України (наприклад, особа, від імені якої діяла уповноважена особа або в інтересах якої діяв заподіювач шкоди). Суб'єктний склад зобов'язань з відшкодування шкоди у процесі їх розвитку може зазнавати істотних змін. У ньому може відбуватися заміна як кредитора, так і боржника. Зокрема, така заміна може відбутися за умови суброгації та регресу. При суброгації до страху­вальника переходять права кредитора щодо боржника, який є від­повідальним за настання страхового випадку, з набуттям страху­вальником відповідних прав вимоги до боржника повністю або час­тково.

При регресі у боржника за основним зобов'язанням після вико­нання ним зобов'язань перед кредитором виникає право зворотної вимоги (регресу) до інших солідарних боржників. У новому (регрес-ному) зобов'язанні боржник також стає кредитором з правом вимо­ги у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на ліку­вання особи, яка потерпіла від цього злочину.

Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службо­вою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвину­вальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ст. 1191 ЦК України).

У зв'язку з тим, що в зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої малолітньою або неповнолітньою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, батьки (усиновлювачі), опікун або піклу­вальник, а також заклад або особа, які зобов'язані здійснювати на­гляд за вищеназваними особами, фактично відшкодовуючи шкоду, відповідають за свою винну поведінку, а не за винну поведінку без­посередніх заподіювачів шкоди, вони не мають права зворотної ви­моги до вищезазначених осіб, які в силу свого віку або стану

21-3-290

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

здоров'я не мають можливості адекватно оцінювати свої дії, що ви­ключає вину в їх поведінці.

Зобов'язання з відшкодування шкоди мають певні ознаки, що до­помагають відрізняти їх від інших видів зобов'язань.

По-перше, їх дія розповсюджується як на майнові, так і на осо­бисті немайнові правовідношення, хоча відшкодування шкоди зав­жди має майновий характер.

По-друге, вони виникають внаслідок порушення абсолютних прав як майнових (наприклад, право власності), так і особистих не­маинових благ (життя, здоров'я, ділова репутація тощо).

Реалізація обов'язку з відшкодування шкоди завжди відбува­ється у рамках правоохоронних відносин, де точно визначені як той, у кого виникає обов'язок (боржник), так і той, у кого вини­кає право (кредитор). Незважаючи на те, що такий вид зобов'я­зань виникає з абсолютних правовідносин, де коло уповноваже­них і зобов'язаних осіб не визначені, після того, як захист почи­нає відбуватися через застосування інституту відшкодування шкоди, зобов'язання набуває відносного характеру, де правам точно визначених кредиторів кореспондують обов'язки точно ви­значених боржників.

По-третє, такі зобов'язання мають позадоговірний характер. Це пов'язано з тим, що їх виникнення є наслідком порушення абсолют­них прав навіть тоді, коли потерпілий міг перебувати із заподіюва-чем шкоди у договірних відносинах (наприклад, при заподіянні шко­ди життю, здоров'ю або внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), але заподіяння шкоди однією зі сторін іншій не пов'язане з виконан­ням зобов'язання, що є змістом цього договору). Зобов'язання щодо відшкодування шкоди у цьому разі виникає на підставі закону.

По-четверте, незалежно від особи — заподіювача шкоди або по­терпілого, а також від змісту шкоди завдана шкода відшкодовуєть­ся в повному обсязі. За певних обставин обсяги і розмір відшкоду­вання шкоди, що належить потерпілому або його родині, можуть бути збільшені законом порівняно з вимогами, встановленими ст. 1208 ЦК України.

§ 2. Підстави деліктної відповідальності

Зобов'язання із заподіяння шкоди можна визначити як позадо­говірні зобов'язання, що виникають внаслідок порушення майно­вих та особистих немаинових прав потерпілого, мають абсолютний характер, спрямовані на забезпечення найбільш повного відновлен­ня цих прав за рахунок заподіювача шкоди або за рахунок інших осіб, на яких законом покладено обов'язок відшкодування шкоди.

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

Для застосування деліктної відповідальності як виду цивільно-правової відповідальності необхідною є наявність відповідних умов: а) завданої шкоди; б) протиправності у поведінці заподіюва-ча шкоди; в) причинного зв'язку між першими двома елементами; г) вини заподіювача шкоди.

Зазначені умови визнаються загальними, тому що їх наявність є обов'язковою, за винятком випадків, коли інше не передбачено за­коном. Коли ж закон змінює певні вимоги, можуть застосовуватися спеціальні умови відповідальності (наприклад, у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки зобов'язання щодо відшко­дування шкоди виникають незалежно від вини володільця джерела, ст. 1187 ЦК України).

Більш детально опис змісту умов цивільно-правової відпо­відальності міститься у главі «Відповідальність у цивільному праві України». У цьому параграфі зосереджена увага лише на де­яких найбільш важливих рисах окремих умов цивільно-правової відповідальності.

Шкода. За загальним правилом особа, яка завдала шкоди майну, зобов'язана відшкодувати її в натурі (передати річ того самого роду і такої самої якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшко­дувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, ви­значається відповідно до реальної вартості втраченого майна на мо­мент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для віднов­лення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України).

Отже, при вирішенні питання щодо способу відшкодування пріо­ритетним порівняно з відшкодуванням збитків визнається обов'я­зок боржника відшкодувати шкоду в натурі (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ тощо).

Незалежно від способу відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоду, на вимогу потерпілого відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи).

Оскільки законом закріплюється принцип повного відшкодуван­ня збитків, слід виходити з того, що збитки (пряма та упущена ви­года) підлягають відшкодуванню з урахуванням офіційного індексу інфляції. Відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України і щомісяця публікуються, зокрема у газеті «Урядовий кур'єр». Повідомлені друкованими засобами масової ін­формації з посиланням на Державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України «Про ін­формацію» є офіційними і можуть використовуватися для визна­чення розміру завданих збитків. Якщо після прийняття судом

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

рішення про відшкодування збитків їх розмір збільшився внаслідок зростання цін на майно або роботи, кредитор не позбавлений права пред'явити нову претензію та позов до винної особи¹.

Протиправність. Цивільне право не дає визначення поняття протиправної поведінки, як і переліку дій, які вважаються проти­правними. За загальним правилом, що базується на принципі гене­рального делікту, будь-яке порушення чужого суб'єктивного права, яке спричинило порушення чужого суб'єктивного права, визнаєть­ся протиправним, якщо в законі не зазначено інше.

Протиправність поведінки, що може конкретно виражатися у двох формах (дія або бездіяльність), означає лише будь-яке порушен­ня чужого суб'єктивного права, наслідком якого є заподіяна шкода.

Неправомірність поведінки може виражатися й у тому, що запо-діювач шкоди діяв поза межами, встановленими для його правомір­ної поведінки правом (законом), і таким чином діяв проти законних прав інших осіб, порушуючи їх.

Отже, для того щоб бути звільненим від відповідальності, запо-діювач у кожному випадку заподіяння шкоди повинен обґрунтува­ти правомірність своєї поведінки або своє право на заподіяння шко­ди. Правомірність дій не виключає можливості покладення на запо-діювача шкоди обов'язку відшкодувати таку шкоду. Водночас обов'язок відшкодувати шкоду, завдану правомірними діями, обме­жується лише випадками, встановленими законодавством (ст. 1166 ЦК України).

Заподіяння шкоди правомірними діями, тобто коли особа на за­конних підставах мала право заподіяти шкоду, за загальним прави­лом не спричиняє відповідальності. Шкідливими, але не протиправ­ними діями будуть:

1) здійснення професійних функцій особами деяких спеціальнос­тей (наприклад, рятівники, які працюють на рятувальних стан­ціях);

2) заподіяння шкоди зі згоди потерпілого у межах, встановлених правовим актом (наприклад, згода потерпілого на донорство, ст. 290 ЦК України). Згода потерпілого на заподіяння шкоди виключає протиправність лише у разі, якщо вона сама по собі є правомірною (ст. 1166 ЦК України);

3) здійснення свого права у рамках, передбачених правовим ак­том (наприклад, знищення будови, не забороненим правовими акта-

¹ Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1999 р. № 02—5/223 «Про деякі питання, пов'язані із застосуванням індексу інфляції» (із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господар­ського суду України від 31 травня 2002 р. № 04—5/609).

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

ми способом). Такі дії визнаються правомірними, що виключає як застосування мір цивільно-правової відповідальності, так і обов'я­зок відшкодувати шкоду.

До правомірних дій також належать дії, що застосовуються у ра­зі здійснення права на самозахист. Протиправність поведінки запо-діювача шкоди у цьому разі виключається, оскільки його дії були спрямовані на захист наданих законом прав та інтересів від пося­гань на них. Заподіяння шкоди у цьому разі випливає з того, що, з одного боку, потерпілий своїми діями сам створює можливість за­подіяння йому шкоди, а з іншого боку, заподіяння шкоди у цьому разі є дозволеним законом способом захисту права.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується (ст. 1169 ЦК України).

Право на самозахист і відповідно на заподіяння шкоди виникає лише тоді, коли посягання на права та інтереси, що захищаються законом, є наявними і реальними. Якщо небезпека посягання вже пройшла, заподіяння шкоди буде неправомірним. Неправомірним, а отже протиправним, буде вибір способів самозахисту не адекват­них реальності і обсягу посягання, що існує. Саме тому, якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Як­що такої шкоди завдано способами самозахисту, не забороненими законом, і вони не суперечать моральним засадам суспільства, шкода відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169 ЦК України).

Правомірними також вважаються дії, вчинені у стані крайньої необхідності. Крайньою необхідністю визнається стан, у якому запо­діюється шкода з метою усунення небезпеки, що загрожувала цивіль­ним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами.

Поняття «крайня необхідність» використовується у праві для по­значення виключної ситуації, в якій особа, яка в ній опинилася, має пожертвувати одними правами й інтересами для рятування ін­ших прав і інтересів. Для визнання небезпечної ситуації крайньою необхідністю у правовому сенсі треба, щоб благо, право, яке прино­ситься в жертву, було менш цінним, ніж те право, що рятується, а також щоб не існувало інших способів усунути небезпеку, що ви­никла (наприклад, заподіяння шкоди зіткненням автомобілів внас­лідок неочікуваної появи на автошляху пішохода)¹.

¹ Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтньїх обязательствах в советском гражданском праве. — Ленинград: ЛГУ, 1983. — С. 66-67.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

Дії заподіювача у стані крайньої необхідності не є протиправни­ми, але закон не виключає можливості покладення обов'язку щодо відшкодування шкоди на особу, яка її заподіяла. Це пов'язано з тим, що потерпілою стає особа, яка також не здійснювала протиправних дій і стала жертвою збігу обставин, які мали випадковий характер. Тому за загальним правилом заподіяна у стані крайньої необхідності шкода має бути відшкодована особою, яка її заподіяла.

Водночас ЦК України передбачені можливість і порядок розпо­ділу шкоди, що виникла. Так, закон дозволяє суду, виходячи із конкретних обставин справи, покласти відшкодування шкоди на третю особу, в інтересах якої було заподіяно шкоду, або частково як на третю особу, так і на особу, яка заподіяла шкоду, в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі (ст. 1171 ЦК України).

Розподіл належного кожному з учасників правовідносин відшко­дування відбувається у точно визначених для кожного частках. Та­кий розподіл обов'язку відшкодування шкоди має велике значення, оскільки забезпечує відшкодування шкоди потерпілому, надає мо­жливість більш повно врахувати обставини конкретного випадку, а також спонукає особу, яка діє у стані крайньої необхідності, до обачності, коли вона вибирає конкретний варіант своєї поведінки.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою того, хто за­подіяв шкоду, і шкодою, що настала, є обов'язковою умовою виник­нення зобов'язання з відшкодування шкоди. Для встановлення іс­нування причинного зв'язку слід доказати, що: 1) протиправна по­ведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки.

В окремих випадках виникає потреба обґрунтування не одного, а кількох причинних зв'язків. Наприклад, у разі заподіяння шкоди у зв'язку із втратою професійної працездатності слід встановити причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та каліцтвом, а також між каліцтвом та втратою професійної праце­здатності.

Вина. Обов'язковою умовою виникнення зобов'язання з відшкоду­вання шкоди є наявність вини заподіювача. Форма вини заподіювача шкоди при розгляді спорів, що випливають із цивільно-правових зобо­в'язань про відшкодування шкоди, значення не має.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 ЦК Укра­їни). Винятки із цього загальновстановленого правила можуть ви­пливати лише із закону. Наприклад, відшкодування шкоди, завда­ної органом державної влади, органом влади Автономної Респуб-

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

ліки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх пов­новажень, відбувається незалежно від вини вказаних органів або осіб (статті 1173-1174 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідст­ва, прокуратури або суду, здійснюється державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, по­переднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України).

В окремих випадках, передбачених законом, при вирішенні пи­тання про обсяг шкоди, що має бути відшкодована, до уваги може братися наявність вини потерпілої особи. Шкода, завдана потер­пілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, — також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановле­но законом (ст. 1193 ЦК України).

Преюдиційне значення для суду при вирішенні питання про на­явність вини у поведінці заподіювача шкоди мають вирок суду з кримінальної справи щодо певної поведінки особи заподіювача шкоди, а також рішення суду з цивільної справи щодо фактів, вста­новлених судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справи, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Взаємодія інституту відшкодування шкоди з іншими

інститутами цивільного права

У зв'язку з тим, що для зобов'язань з відшкодування шкоди властива функція охорони права власності громадян і юридичних осіб, життя і здоров'я громадян, вона практично частіше всього реа­лізується у взаємодії зобов'язань з відшкодування шкоди з іншими цивільно-правовими інститутами (наприклад, зі страхуванням), а також з інститутами інших галузей права (трудового, криміналь­ного, адміністративного тощо).

Внаслідок взаємодії одно- або різногалузевих інститутів можли­вим стає забезпечення узгодження різної регламентації відношень, які виникають у зв'язку з відшкодуванням шкоди, що дає можли­вість, з одного боку, вирішувати завдання повного відшкодування шкоди, з іншого боку, — запобігає завищенню і виплаті надмірних, що не відповідають розміру шкоди, виплат на користь потерпілого.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

Позадоговірна та договірна відповідальність. Вирішуючи пи­тання розмежування зобов'язань з відшкодування шкоди та дого­вірної відповідальності, слід звертати увагу на те, що:

1) делікти виникають з імперативних норм, що виключає мож­ливість їх зміни на розсуд сторін. На відміну від договірних зобов'я­зань, призначенням яких є обслуговування нормальних економіч­них відносин, необхідних для існування і розвитку суспільства, зо­бов'язання з відшкодування шкоди спрямовані на врегулювання майнових відносин у їх порушеному стані. За своєю сутністю зобо­в'язання із заподіяння шкоди спрямовані на боротьбу з правопору­шеннями та усунення наслідків правопорушень. Тому правила що­до підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, обсягу і порядку його відшкодування мають імперативний характер;

2) деліктна відповідальність виникає із правоохоронних право­відносин, а договірна — із регулятивних;

3) основним принципом позадоговірної відповідальності є прин­цип генерального делікту або повного відшкодування шкоди; змен­шення розміру відшкодування шкоди може відбуватися як виняток і лише за рішенням суду. Водночас розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим як умовами догово­ру, так і законом;

4) шкода є обов'язковою умовою для виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди. Відповідальність за порушення договору, якщо він забезпечений неустойкою, може наступати навіть і за від­сутності збитків у майновій сфері кредитора;

5) деліктні правопорушення не знають відповідальності за чужу вину. Навіть якщо батьки несуть відповідальність за шкоду, запо­діяну їх неделіктоздатними дітьми, має бути доказана вина батьків у правопорушенні, що сталося. Для зменшення розміру відпо­відальності заподіювача шкоди береться до уваги не будь-яка вина потерпілого-кредитора, а лише його груба необережність. Договірна відповідальність може застосовуватися до боржника за правопору­шення, скоєне третьою особою (наприклад, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, ст. 560 ЦК України; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зо­бов'язання боржником, ст. 553 ЦК України);

6) відшкодування шкоди в позадоговірних зобов'язаннях, як пра­вило, відбувається на солідарних засадах, що викликано необхідніс­тю створення більших гарантій відшкодування шкоди, заподіяної поза договором. У договірній відповідальності використовується часткова відповідальність, викликана потребою справедливого роз-

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

поділу обсягів відповідальності до кожного з правопорушників відпо­відно до вини кожного у скоєному правопорушенні;

7) як у разі невиконання договору, так і за зобов'язанням, що ви­никає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство вихо­дить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шко­ди, є винятки з цього загального правила, коли обов'язок відшкоду­вання заподіяної шкоди виникає в особи навіть за відсутності її ви­ни.

У цивільно-правових системах інших країн (ФРН, Японія, Анг­лія, США) розподіл відповідальності на договірну та позадоговірну набуває практичного інтересу в тих випадках, коли делікт одночас­но є порушенням договірного зобов'язання. У таких випадках за по­терпілим визнається право вибору: чи подати позов із порушення договору, чи зі скоєного делікту (наприклад, заподіяння шкоди внаслідок споживання недоброякісної продукції).

В юридичній літературі таке право називається конкуренцією договірної та позадоговірної відповідальності. Такої конкуренції ви­дів відповідальності не знає французьке законодавство, відповідно до якого у разі, якщо шкода заподіяна порушенням договірного зо­бов'язання, має місце лише договірна відповідальність. Якщо шко­да виникла внаслідок дії або бездії, які були зовнішніми щодо дого­вору, тоді наявною є деліктна відповідальність.

Цивільне законодавство Росії допускає подання позовів із делік­тів за наявності договору між сторонами. Наприклад, при заподіян­ні шкоди життю або здоров'ю громадянина при виконанні різнома­нітних договірних зобов'язань (перевозка пасажирів, продаж това­рів, надання послуг тощо), а також у разі заподіяння шкоди внаслідок кримінального злочину відшкодування шкоди відбува­ється відповідно до правил про делікти. У разі заподіяння шкоди громадянину-споживачу внаслідок недоліків товарів (робіт, послуг) потерпілий отримує право вибору позову.

У сучасному українському цивільному праві врегулювання вка­заної проблеми відбувається відповідно до ст. 1209 ЦК України. Зо­крема, встановлено, що за умови, якщо шкоду завдано внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), відшкодування шкоди не зале­жить від вини продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у дого­вірних відносинах, і відбувається у межах зобов'язань з відшкоду­вання шкоди¹.

¹ Кулагин М. Я. Избраннме труди. — М., Статут. — 1997. — С. 285, 289-290.

Глава ЗО. Зобов'язання з відшкодування шкоди

зань за групами, в основу якої можуть бути покладені різноманітні критерії: суб'єктний склад, об'єкт правопорушення, зміст зобов'я­зання та ін. Вибір тієї чи іншої класифікаційної ознаки полягає у тому, щоб визначити взаємозв'язок загальних та спеціальних норм законодавства про відшкодування шкоди, а також виявити специ­фіку окремих видів зобов'язань.

Система зазначених зобов'язань, який би критерій не було по­кладено в основу класифікації, ґрунтується на принципі генераль­ного делікту, сутність якого полягає в тому, що заподіяна шкода незалежно від особи правопорушника, змісту шкідливих наслідків та будь-яких інших обставин має бути відшкодована в повному об­сязі, за винятком випадків, передбачених законом. Тому специ­фіка окремих видів зобов'язань з відшкодування шкоди може по­лягати у специфіці умов відповідальності, суб'єктів зобов'язання, обсягу і порядку відшкодування шкоди. Зміст зобов'язання неза­лежно від різниці у підходах застосування мір деліктної відпо­відальності залишається незмінним: потерпілому надається право вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, а в боржника виникає обов'язок таку шкоду відшкодувати.

Класифікація зобов'язань з відшкодування шкоди може бути проведена:

1) за суб'єктами — залежно від того, ким заподіяно шкоду (дер­жава, територіальна громада, фізична чи юридична особа), а також залежно від особи потерпілого (держава, фізична особа, територіа­льна громада, юридична особа);

2) за об'єктом зобов'язання з відшкодування шкоди можуть по­ділятися на зобов'язання, що виникли із заподіяння шкоди особі чи майну. Вони відрізняються характером благ, що зазнали порушен­ня, способами обрахування шкоди, порядком його відшкодування;

3) за окремими умовами відповідальності розрізняють зобов'я­зання, що виникають при винному заподіянні шкоди, і зобов'язан­ня, виникнення яких не залежить від вини особи, що притягується До відповідальності.

Загальним поняттям позадоговірного зобов'язання з відшкоду­вання шкоди охоплюються різноманітні конкретні види правопору­шень, що мають ряд особливостей. Особливості застосування ци­вільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, що регулюють питання охоро­ни певного виду прав (наприклад, законодавство про охорону навко­лишнього середовища).

Це дає підстави для виокремлення спеціальних деліктних зобов'я­зань, в яких особливості умов застосування мір цивільної відповідаль-

Розділ НІ. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

Певні схожі риси можливо встановити між інститутом віндика-ційного захисту права власності та відповідальністю за заподіяння шкоди. Головною ознакою є те, що зобов'язання з відшкодування шкоди починають взаємодію із зазначеним інститутом цивільного права лише у разі, коли річ, що є предметом віндикації, знищена і власник вимагає відшкодування її вартості, або пошкоджена. Влас­ник разом з віндикаційним позовом вимагає відновлення її по­переднього стану або відшкодування збитків у зв'язку з незворот-ною зміною властивостей речі.

У разі заподіяння шкоди внаслідок дій, що мають ознаки злочи­ну, може мати місце кумуляція санкцій: одночасне притягнення злочинця як до кримінальної, так і цивільно-правової відповідаль­ності. Це є можливим тому, що кримінальне покарання, як прави­ло, впливає на особистість злочинця, а зобов'язання з відшкодуван­ня шкоди — на майнову сферу правопорушника.

Останнім часом все частіше виникає потреба визначити, на кого покласти відповідальність за наслідки заподіяння шкоди внаслідок випадкового збігу обставин, чиєїсь недбайливості, непідконтрольно-сті сил природи, навмисних дій. Адже зобов'язаною стороною тут можуть виступати як той, у кого виникла шкода (наприклад, внас­лідок стихійного лиха), так і той, хто її заподіяв, або третя особа, яка не є ні потерпілим, ні боржником. У таких випадках здебільшо­го очевидними стають переваги використання цивільно-правового інституту страхування та інституту соціального страхування, що дозволяють перекладати на страхувальників ту частину шкоди, ви­никнення якої пов'язано з настанням страхового випадку. Так, на­приклад, в умовах обов'язкового страхування відповідальності во­лодільців автомобілів, яке існує у більшості країн світу, у разі запо­діяння шкоди автотранспортним засобом така шкода відшкодовуєть­ся більш фінансово платоспроможною порівняно з можливостями фізичної особи — боржника страховою компанією. За рахунок кош­тів соціального страхування відшкодовується шкода, заподіяна працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві (тобто у рамках трудового договору), що є важливим при потенційній мож­ливості банкрутства того, хто надає роботу.

Дата добавления: 2015-05-10