Право на відшкодування моральної шкоди

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62, і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.

Відшкодування моральної шкоди є одним з найбільш дієвих спо­собів захисту особистих немайнових прав, що використовується для відновлення порушеного права. При стягненні моральної шкоди фактично збігаються міри захисту і відповідальності. Додаткові об­тяження і застосування мір відповідальності свідчать про те, що за­стосування лише мір захисту (наприклад, спростування відомостей) виявилося неефективним¹.

¹ Алексеев С. С. Общая теория права. — М., 1981. — Т. 1. — С. 281.

Глава 39. Відшкодування моральної шкоди

репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здо­ров'я, у порушенні права власності, права інтелектуальної власнос­ті, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нор­мальних життєвих зв'язків через неможливість продовження ак­тивного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розу­міти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з прини­женням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної та­ємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження прести­жу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно суб'єктами права вимоги за зобов'язаннями про від­шкодування моральної шкоди можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи. Обов'язок відшкодування моральної шкоди може ви­никати також як у фізичних і юридичних осіб, так і в держави. Зо­крема, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи без­діяльністю органу державної влади, його посадовими або службови­ми особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшу-кову діяльність»). Якщо відповідним законом чи іншим норматив­но-правовим актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то нарівні з відповідним державним органом суд має притягнути як відповіда­ча відповідний орган Державного казначейства України¹.

Суб'єктами права вимоги щодо відшкодування моральної шко­ди можуть бути лише фізичні або юридичні особи, права яких були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) ін­ших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральної шкоди, пра­ва на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли та­кими діями безпосередньо були порушені і їхні права (зокрема мо­ральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновле­ним), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ст. 1168 ЦК України).

¹ Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. № 5 «Про вне­сення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди».

Розділ НІ. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

Незважаючи на те, що відшкодування моральної шкоди може випливати не лише з цивільно-правових, а й кримінально-правових, трудових, адміністративно-правових правовідносин, воно все ж таки залишається мірою цивільно-правової відповідальності. Відшкоду­вання моральної шкоди відбувається виключно у рамках позадого­вірної цивільно-правової відповідальності. Заподіяння моральної шкоди може бути правовим наслідком порушення зобов'язання (зо­крема порушення банківської таємниці, ст. 1076 ЦК України), ви­знання правочинів недійсними (статті 215-236 ЦК України). Догово­ром також може бути передбачене право кредитора вимагати відшко­дування моральної шкоди й обов'язок кредитора здійснити таке відшкодування. Розмір відшкодування встановлюється судом і не може визначатися умовами договору (ст. 23 ЦК України).

Слід зауважити, що до прийняття нового ЦК України виникало багато спірних питань щодо застосування норм закону про відшко­дування моральної шкоди. Зокрема, відповідно до судової практи­ки, що склалася протягом значного періоду часу, відшкодування моральної шкоди допускалося лише у разі, коли така можливість передбачалася спеціальними нормативними актами (закони Украї­ни «Про інформацію», «Про авторське право і суміжні права», «Про захист прав споживачів» чи інші закони, що прямо передбачали право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди). Відповідно до нового ЦК України нормою загальної дії є ст. 23, що застосову­ється у всіх випадках заподіяння моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт запо­діяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна (немайнова) шкода — це такі наслідки правопору­шення, що не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз­ку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз­ку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізич­ної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може по­лягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

На цих позиціях стоїть і судова практика. Наприклад, у вересні 1996 р. П. І. звернулася до суду із позовом до П. 3. про відшкоду­вання матеріальної та моральної шкоди. Обставини справи такі: 4 лютого 1997 р. позивачка померла. Спадкоємець П. — О. позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди зменшив, а щодо стяг­нення моральної шкоди підтримав у повному обсязі. Судове рішен­ня, яким позов було задоволено, скасовано. Судова колегія у цивіль­них справах Верховного Суду України визнала, що моральна шкода відшкодовується безпосередньо особі, яка зазнала фізичних або мо­ральних страждань. У зв'язку зі смертю П. І. зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди припиняються, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва (надруковано: «Рішення Верховного Суду України», 1999 р.).

Слід звернути увагу на те, що законом допускається спадкування права на відшкодування моральної шкоди, яка вже була присудже­на судом спадкодавцеві за його життя. Аналогічним чином у спад­коємця може також виникати обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яка була присуджена судом зі спад­кодавця за його життя (статті 1230, 1231 ЦК України). Такі правові відносини виникають з приводу вже існуючого судового рішення, що виносилося за життя потерпілого, яким було встановлено факт, розміри, спосіб відшкодування моральної шкоди, але фактичного виконання рішення не відбулося. Тому в цьому випадку виникає право (обов'язок) спадкоємця щодо реалізації вже існуючого на під­ставі рішень суду права на відшкодування моральної шкоди. Це не збігається з можливістю спадкоємців на звернення до суду з вимо­гою про відшкодування моральної шкоди потерпілому, який на час розгляду справи помер. Права на звернення з такою вимогою до суду вони не мають.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідаль­ності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкоду­вання моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездії) її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподію­вана та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, має бути з'ясова­но, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких об­ставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій гро­шовій сумі чи в якій іншій матеріальній формі позивач вважає за необхідне відшкодувати йому шкоду та з чого він при цьому вихо­дить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Глава 39. Відшкодування моральної шкоди

§ 2. Умови і порядок відшкодування моральної шкоди Вина. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідаль­ності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Як було зазначено вище, форма вини того, хто заподіяв шкоду, за загальним правилом не має значення при вирішенні питання про притягнення особи до цивільно-право­вої відповідальності, а на обсяг відповідальності впливає не ступінь вини, а сам шкідливий результат.

Водночас правильне визначення форми вини може в окремих ви­падках впливати як на вирішення питання щодо обсягу відшкоду­вання, так і щодо наявності підстав притягнення до цивіль­но-правової відповідальності в цілому. Наприклад, для того щоб до­вести наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, заподіяної засобами масової інформації органам державної влади, місцевого самоврядування, офіційним особам (наприклад, зареєст­рованому кандидату у депутати) чи посадовим особам, слід встано­вити у поведінці наявність злого умислу журналіста або засобу ма­сової інформації. Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації при цьому розуміють такі їхні дії, коли вони перед по­ширенням інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовір-ність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації щодо особи без згоди останньої тощо)¹. Аналогічним чи­ном наявність специфічних ознак у формі вини у вигляді умислу слід доказувати при відшкодуванні моральної шкоди внаслідок визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою (ст. 232 ЦК України).

Водночас цивільне законодавство не завжди вимагає наявності вини як необхідної умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди. Відповідальність заподіювача моральної шкоди без вини мо­же мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законо­давством. Відшкодування моральної шкоди незалежно від вини ор­гану державної влади, органу влади АРК, органу місцевого само­врядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, відбува­ється у випадках:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоро­в'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної не­безпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відпо­відальності, незаконного застосування як запобіжного заходу три-

¹ Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний за­хист журналістів» від 23 вересня 1997 р. (ст. 17) // ВВР. — 1997. — № 50. — Ст. 302.

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ...

мання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затриман­ня, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167 ЦК України).

Ступінь вини заподіювача шкоди і потерпілого та урахування ма­теріального становища відповідача можуть впливати на розмір від­шкодування моральної шкоди у сторону його зменшення (ст. 1193 ЦК України).

Протиправність як умова притягнення до відповідальності по­лягає у тому, що вчинені дії (бездіяльність) за своїм змістом супере­чать нормам об'єктивного права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою полягає у тому, що протиправна поведінка має бути необхід­ною умовою для настання негативних наслідків у вигляді фізичних або моральних страждань. Особливість причинного зв'язку полягає у тому, що зміст її міститься в неправомірності дій, що є головною при­чиною заподіяної моральної шкоди. Причинний зв'язок має бути юридично значимим, таким, який поведінку заподіювача шкоди пе­ретворює на дійсність, на можливість настання шкідливого наслідку¹.

Наявність шкоди у зобов'язаннях з відшкодування моральної шкоди довести вкрай важко саме тому, що всі негативні зміни внас­лідок заподіяння шкоди відбуваються у свідомості потерпілого, і форма, в якій вони виражаються зовнішньо, має велику залеж­ність від особливостей психіки суб'єкта. Водночас, незважаючи на те, що на потерпілій особі при зверненні до суду лежить обов'язок довести факт заподіяння моральної шкоди і її розміри, відповідно до загального принципу «презумпції винності», який діє у цивіль­ному праві, шкода вважається заподіяною, якщо відповідач (борж­ник) не доведе інше.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом ви­значається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру не-майнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі власти­вий цивільному праву, не застосовується при заподіянні шкоди осо­бистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди важко вирахува­ти, оскільки моральна шкода не має вартісного еквіваленту.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення; стану здоров'я по-

¹ Иоффе О. С. Развитие цивилистической мьісли в СССР. — Ленинград, 1978. — Ч. 2. — С. 149.

Глава 39. Відшкодування моральної шкоди

терпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, глибини фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реаліза­ції; ступеня вини особи, яка заподіяла моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; ступеня зниження престижу, діло­вої репутації, а також зусиль, необхідних для відновлення по­переднього стану. Враховуються також добровільне — за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації, а також інші обставини, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування вра­ховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України).

Одними і тими самими діями може бути заподіяно як майнової, так і немайнової шкоди. Вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, а також щодо розміру моральної шкоди не залеж­ить від наявності майнової шкоди і чи була вона фактично відшко­дована та в якому розмірі, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних особі у кожному кон­кретному випадку (ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому виражається майновий характер відповідаль­ності. Відшкодування немайнової шкоди у вигляді певних мате­ріальних цінностей (гроші або майно) можна вважати прикладом перетворення немайнової шкоди в майнову.

При заподіянні особі моральної шкоди обов'язок щодо її відшко­дування покладається на винних осіб одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України). У разі від­шкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи, шкода може бути від­шкодована одноразово або здійсненням щомісячних платежів (ст. 1168 ЦК України). Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів грома­дян, за основу в розрахунках береться розмір мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

За час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом розмір відшкодування моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди у цих ви­падках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, неза­лежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слід­ства, прокуратури і суду.

Слід зауважити, що специфіка застосування певних норм зако­нодавства про компенсацію моральної шкоди може міститися у спеціальних

25 3-290

законах. Наприклад у справах про спростування відомостей, поширених через засоби масової інформації (у пресі, по радіо телебаченню), як відповідачі до участі притягуються автор, орган засобу масової інформації

, що їх поширив, а в передбачених законом випадках - відповідна службова особа цього органу, які несуть обов’язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди, відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось із них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов’язок щодо відшкодування тої її частини яка відповідає ступеню її вини. У разі коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.

На відповідача може бути покладено обов’язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди не лише тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, але і тоді коли відповідач спростував їх добровільно..

На органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов’язок щодо відшкодування моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, що не відповідають дійсності, якщо вони містилися в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів обєднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів опублікованих іншими засобами масової інформації (з посиланням на нього) офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися в авторських виступах, що передаються в ефір без попереднього запису. Критична оцінка певних фактів, недоліків, що мали місце, критичні рецензії,що торкаються не особи автора, а створених ним образів, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення ін ших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди кон фіденційної інформації, втручання у приватне життя тощо), то ц може спричинити відшкодування моральної шкоди¹.

Чинниками, що можуть впливати на обсяг відшкодування, а та кож на можливість відшкодування моральної шкоди взагалі, мо жуть бути за загальним правилом, що діє для позадоговірних зобо­в'язань, вина потерпілого, а також матеріальне становище особи,

-___________________________

1 Відповідно до ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Та­кож див. постанову Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990 р. № 7 ♦Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і діло­вої репутації громадян та організацій» (із змінами, внесеними постановами Пле­нуму від 4 червня 1993 р. № 3, від 31 березня 1995 р. № 4, від 25 грудня 1996 р. № 14 та від 3 грудня 1997 р. № 12).

Глава 40. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави

яка завдала шкоди (ст. 1193 ЦК України). Певні обмеження щодо можливості фактичного відшкодування моральної шкоди виника­нь у разі, якщо особа, яка завдала шкоди, померла.

У цьому разі моральна шкода, що була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір моральної шкоди, якщо вона є непомірно великою порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину ст. 1231 ЦК України).

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірними діями:кількох осіб розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожного із заподіювачів. На осіб, які заподіяли мо­ральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність за її відшкодування¹.

Рекомендована література:

Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві.

— К., 2001. — 306 с

Малеин Н. С. О моральном вреде //Советское государство и право. —

1993. — № 3. — С. 32-39.

Палиюк В. П. Моральный (неимущественный) вред. — К.: Право, 1999.

— 9.Я9. г.

Глава 40

Дата добавления: 2015-05-10