Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Філософська думка Київської Русі




Основного розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі. Винекнення філософії Русі відбувалось у процесі розв’язання суперечностей між слов’янським міфологічним світоглядом та християнством. Київська русь – перша східнослов’янська держава, яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду.

Філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру:проповіді, повчання та ін.

На початку ХІІ ст. з’явилася “Повість временних літ” Нестора – одна із пам’яток філософської думки. Філософське звучання мають “Слово про закон і благодать” (митрополит Іларіон), “Посланіє” (Климент Смолятич), “Златоуст” (Кирило Туровський) та ін. “Слово о полку Ігоревім” є не тільки видатною пам’яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури.

Отже, філософська думка Київської Русі мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалось крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.

Із становленням феодального ладу християнський характер української філософії змістився у бік утвердження патристичних і агіографічних ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог.

Якісно нового змісту філософська думка набула в добу Київ­ської Русі, особливо після введення на її території християнства (X ст.), у процесі християнізації духовного життя (у результаті вирішення суперечностей між слов’янським язичництвом і за­провадженою християнською культурою). Центрами духовного життя Київської Русі стали монастирі, про що свідчить авторство перших релігійно-філософських творів. У 1054 р. з’явилася пер­ша релігійно-філософська праця Київського митрополита Іларіо-на «Слово про закон і благодать», а на початку XII ст. — «По­вість временних літ», авторство якого приписують ченцю Пе-черського монастиря Нестору. Саме в цьому творі чи не вперше у вітчизняній літературі вживаються терміни «філософ» і «філо софствувати». Домінуюча релігійна проблематика в творах пра­вославних богословів отримувала філософську інтерпретацію. До таких проблем належали питання про буття Бога, взаємовідноси­ни між церквою й княжою владою, про добро та зло як протиста­влення Бога й сатани.

Релігійна філософія своїм домінуючим принципом вважала можливість отримання знання через софістичну мудрість. Софі-стичність стала визначальною особливістю української філо­софської думки. «Софія-мудрість» — сутність Бога, «душа сві­ту», водночас вона вважалася першопричиною інтеграції світу, людини й Бога. Отримання особистістю «софійного» знання ста­вало одночасно й пізнанням Бога. Саме таке подвійне розуміння привело до виникнення екзистеційно «софійного» спрямування релігійно-філософських систем Київської Русі. Мудрість і любов до мудрості визнавалися не лише знанням, вони були пізнанням Бога, який є сутністю речей, предметів та явищ оточуючого світу, зокрема й людей, сенсом і метою їхнього існування. Любов до мудрості спрямована не просто на розуміння оточуючого світу, а й практичне оволодіння ним завдяки божественній мудрості «софії».

Органом розуміння (віддзеркалення) зовнішнього світу, згідно зі слов’янською міфологічно-релігійною культурою, є серце. Тільки завдяки йому можна отримати істину життя. Серце -— це точка, в якій поєднуються думки, воля й віра, воно стає інстру­ментом прогнозування результатів матеріальної або духовної діяльності людини. Почуття серця вважалося критерієм істини в процесі розуміння оточуючого світу. Тому є всі підстави говори­ти, що кордоцентризм як світоглядна позиція набув подальшого розвитку у філософській думці Київської Русі.

Розвиток філософської думки Київської доби завершується якнайпильнішою увагою до людини, закладанням підвалин гума­ністичної традиції. Це знайшло відображення в «Повчанні Воло­димира Мономаха» та культі Діви Марії як захисниці конкретної людини, що, напевно, сягає своїм корінням у міфологічні образи Берегині або Великої Богині.

50. Українська філософська думка доби Відродження(14-16 ст)

Павло Русин. У дусі гуманізму та античної спадщини П. Русин звертав увагу на реальне земне життя, людську особистість. Прибічник природного права, він вважав, що в цивілізованій державі людина повинна мати право на повноцінне життя, свободу совісті, слідувати велінням власного розуму. Стосовно самої людини, то її треба шанувати не за її багатства і титули, а за розум та інші чесноти. Обстоюючи необхідність розвитку освіти і науки як головних сил історичного поступу, прославляв книгу як скарбницю мудрості, образ правди святої, що є дорожчою за всілякі коштовності. Останнє свідчить про те, що ідеї раннього західноєвропейського гуманізму в його орієнтації на античну спадщину П. Русин доповнює певними елементами української культури князівської доби. Звертаючись до проблем держави і державного правління, наголошував на тому, що правитель повинен бути мудрою людиною, мати світлий розум, стверджувати всі права і чесноти, дбати про повагу громадян. В історії вбачав учительку життя та свободи людини, яка і є творцем історії, де історичний процес зумовлюється не Божим промислом, а постає діяльністю людей, які беруть безпосередню участь в історичних подіях.

. ЛУКАШ З НОВОГО МІСТА. Підтримував зв’язки з краківськими академічними, виступав проти обскурантизму церковників того часу стверджував, що людина є частиною природи, яке має право на власне життя і задоволення своїх земних потреб.

СИМОН ПЕКАЛІД У постановці проблеми співвідношення Бога і світу, Бога і людини, духовного і тілесного С. Пекалід прагнув до обгрунтування гармонійної єдності земного і небесного, чуттєвого і надчуттєвого, наведення мостів між творцем і створеним, божественним, духовним і матеріальним, «гріховодним». Обстоював думку про суттєву причетність земного до небесного, людської природи до божественної, реабілітацію тілесної природи людини. Людину розглядав як гармонійну єдність душі і тіла, де душа неможлива без матерії.

Життєвий ідеал С. Пекалід шукав не в самозаглибленні, внутрішній духовній самовдосконаленості, а в активній практичній діяльності, самодіяльності індивіда в реальній посейбічній дійсності. Виходячи з раціоналістичного і натуралістичного розуміння людини, наголошував на самоцінність людської особистості, а не на її родову належність. Так, прославляючи свого покровителя князя Острозького, він доводить, що слава Острозьких князів здобувалася кожним представником князівського роду ратними подвигами, просвітницькою діяльністю, видатними здібностями, мужністю, розсудливістю, особистою доблестю, а не їх знатним походженням.

Державу С. Пекалід розглядав як природну організацію людей, що складається з різних станів, кожний з яких посідає відповідне місце в соціально-політичній ієрархії. Символом державної єдності, запорукою спокою і зовнішньої безпеки держави він вважав короля. Що стосується влади, то її розглядав як вищу політичну цінність, оскільки в ній втілюється національна і державна єдність. Останнє вважав особливо значним для Речі Посполитої того часу, де почуття республіканських традицій і свобод, здобутих шляхтою, часто виливалось в ії своєвільність, що призводило до реальної загрози ослаблення держави.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-22; Просмотров: 433; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.012 сек.