Поняття про характер

Якщо в основі темпераменту лежать природні динамічні особливості нервової системи людини, то характер значною мірою зумовлений суспільним життям людини, засвоєним соціальним досвідом. Характер - це сукупність сталих індивідуальних особливостей особистості, які виявляються в її діяльності і поведінці, у ставленні до інших людей, до навколишнього середовища, до праці, до самого себе.

Характеризуючи будь-яку людину, можна сказати, що вона є принциповою чи безпринципною, щирою чи лицемірною, скромною чи зарозумілою, бережливою чи марнотратною, сміливою чи боягузливою, альтруїстичною або егоїстичною тощо. Це означає, що характер інтегрує у собі різноманітні психологічні якості особистості. Проте вирішальне значення в характері належить морально-вольовим якостям, зокрема, здатності долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості, оскільки вони зумовлюють типові для особистості особливості діяльності і соціальної поведінки.

На формуванні характеру відбивається суспільне буття особистості, засвоєння нею соціального досвіду: типові обставини життєвого шляху людей у конкретно-історичних умовах породжують типові риси характеру, а спрямованість виховання сприяє розвитку індивідуальності. (Пригадайте перенесення в іншу історичну епоху героїв відомого кінофільму «Іван Васильович змінює професію».)

Характер кожної людини являє собою поєднання сталих та динамічних якостей. Сталі якості, що утворюють основу характеру, формуються та закріплюються поступово в процесі пізнання і практичної діяльності і стають типовими для даної людини. Однак у реальному житті типові риси характеру спостерігаються через їх конкретні прояви, які можуть змінюватися залежно від ситуації, впливу інших людей, кола спілкування, стану здоров'я, віку тощо.

При дослідженні характеру важливе теоретичне і практичне значення має розкриття передумов його утворення і компонентів, з яких він складається.

В психології існує декілька підходів до пояснювання співвідношення природного і набутого в характері людини. Згідно з першим підходом, характер зводиться до суми темпераменту і конституційних відмінностей, тобто обумовлюється лише спадковістю. Другий підхід вбачає залежність характеру лише від умов життя та соціалізації особистості, не знаходячи у ньому місця для біологічних передумов. Більш об'єктивним є визнаний у вітчизняній психології третій підхід, згідно якого характер слід розглядати як сплав типу вищої нервової діяльності людини і певних тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що утворюються під впливом життєвого досвіду.

Характер знаходить вираз у поведінці, діяльності, а також у манері спілкування людини. Наприклад, в діяльності керівників та викладачів обов'язково мають виявлятися комунікабельність, принциповість, толерантність. У той же час для успішного здійснення діяльності їм необхідні деякі специфічні якості, зокрема, керівник має виявляти заповзятливість, рішучість, адаптивність, а викладач - захопленість, спостережливість, креативність.

Якості характеру виявляються також у міміці, пантоміміці. Однак визначення характеру за зовнішністю - дуже складне завдання, оскільки деякі люди намагаються замаскувати внутрішній зміст характеру зовнішньою грою. Проте, як би майстерно не грала людина ту чи іншу роль, вона іноді «знімає» маску, до якої звикли оточуючі, і показує своє справжнє обличчя. Дуже часто таке трапляється у конфліктних ситуаціях.

72. Природа та прояви характеру
Природа характеру
Психічні властивості людини — це особливий прояв вищої нервової діяльності, підгрунтям якої є природжені особливості нервової системи, своєрідні сполучення яких (сила, врівноваженість, рухливість) виявляються в типах темпераменту. Але слід пам’ятати, що природжений тип нервової системи з перших днів життя перебуває під впливом суспільних умов життя, виховання, які накладають відбиток на їх функціонування. У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв’язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв’язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.
Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, “є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем”.
У вченні про характер були спроби пов’язати характер людини з будовою тіла, з особливостями дії залоз внутрішньої секреції, проте ці спроби неспроможні були розкрити сутності характеру. Зазнали краху також і теорії, що розглядали характер як природжену психічну властивість. Люди народжуються з різними особливостями функціювання головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім’ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.
Прояв характеру
Накладаючи відбиток на зовнішність людини, характер одержує своє найбільш яскраве вираження в його вчинках, поведінці, діяльності. Про характер слід судити в першу чергу на підставі вчинків людей, у яких найбільш повно відображається їхня сутність.
Відома східна приказка: «Посій вчинок - пожнеш звичку, посій звичку - пожнеш характер, посій характер-пожнеш долю». Акцент у ній правильно поставлений на людських вчинках, які, повторюючись, стають звичними, закріплюються в рисах характеру, становлячи його істота, впливаючи на положення людини в суспільному житті й на відношення до нього з боку інших людей. Система при вичних дій і вчинків - фундамент характеру людини.
Людина за самою своєю суттю діяльний. У структуру людської діяльності входять як різні мимовільні, автоматизовані рухи (міміка, пантоміміка, хода й т.д.), так і навмисні дії більшою чи меншою мірою складності. Рухи і дії, виконання яких стає в певних умовах потребою для людини, як відомо, називаються звичками. Найвдаліший портрет не дає стільки відомостей про характер людини, як його звичні дії й рухи.
І все-таки вирішальні, об'єктивні й незаперечні дані про характер людини дають не ці мимовільні дії й рухи людини й не риси його зовнішнього вигляду, а його свідомі й навмисні дії і вчинки. Саме по вчинках судимо ми про те, що являє собою людина.
Таким чином, характер має соціальну природу, тобто залежить від світогляду людини, змісту і характеру його діяльності, від колективу, в якому він живе і діє, від активної взаємодії з іншими людьми.
Характер - лише одна зі сторін особистості, але не вся особистість. Людина, поставлений у екс тремальную ситуацію або просто в ситуацію вибору, здатна піднятися над обставинами, в тому числі і над власним характером.
Ця здатність людини протистояти будь-яких обставин, в тому числі й внутрішнім, психологічним, являє собою могутню силу самозміни людини, основу його розвитку як особистості. Тому будь-які спроби кінцевого пояснення людини, прогнозу його поведінки не можуть бути остаточними в принципі, так як особистість здатна знецінити ці пояснення, кинути їм виклик і стати інший, тобто зробити вибір на користь свого суспільного й загальнолюдського застосування (і тим самим власного розвитку), а не тільки лише відповідності зовнішнім і внутрішнім обставинам.
У тій мірі, в якій особистість здатна на це, у ній на перший план виступає не конкретно-характерологічні, а громадське і загальнолюдське. І в тій мірі, в якій вона не здатна на це, особистість дійсно вичерпується своїм характером, типовими індивідуальними характеристиками в типових ситуаціях.
До того ж одні й ті ж обставини відображаються людьми далеко не однаково. «Той, хто хоче робити, шукає засоби, хто не хоче - причини». Які з обставин людина буде виділяти для себе як значимі, може визначатися як самими зовнішніми обставинами (на ситуативному рівні поведінки), так і - далі - сформованими індивідуальними особливостями особистості (у тому числі і її характером), тобто внутрішніми обставинами, і, нарешті, усвідомленням себе як суб'єкта дії, що втілює високі суспільні й загальнолюдські ідеали, відокремленого і від зовнішніх (ситуативних), і від внутрішніх (індивідуально-психологічних) обставин і здатного впливати на них.
Проявляючись у діях і вчинках, в тому, якою мірою активно суб'єкт включається в спільну діяльність, характер виявляється залежимо як від змісту діяльності, так і від успішного або неуспішного подолання труднощів, від далеких і найближчих перспектив у досягненні основних життєвих цілей.
При цьому характер залежить від того, як співвідноситься людина (на основі вже раніше сформованих його особливостей) до своїх невдач і успіхів, до громадської думки і ряду інших обставин. Так, люди, що навчаються у тому ж класі школи або працюючі на рівному становищі, набувають різні риси характеру у зв'язку з тим, чи справляються вони зі справою. Одних успіх окриляє й спонукає працювати або вчитися ще краще, інші схильні «почевать на лаврах»; одних невдача гнітить, в інших пробуджує бойовий дух.
Таким чином, найважливіший момент у формуванні характеру - те, як людина ставиться до навколишнього середовища і до самого себе - як до іншого. Ці відносини є разом з тим підставою для класифікації найважливіших рис характеру.
Характер людини проявляється, по-перше, в тому, як він ставиться до інших людей: рідним і близьким, товаришам по роботі й навчанні. Стійка та нестійка прихильність, принциповість і безпринципність, товариськість і замкнутість, правдивість й облудність, тактовність і брутальність виявляють відносини людини до інших людей. Характер людини не може бути розкритий і зрозумілий поза колективом. У колективі, при живому спілкуванні з іншими людьми ясно виступають такі риси характеру, як широта або дріб'язковість, нелагідність або поступливість, миролюбність або схильність до спор.
По-друге, показово для характеру відношення людини до себе: самолюбство й почуття власної гідності чи приниженість і непевність у своїх силах. В одних людей на перший план виступають себелюбство і егоцентризм (приміщення себе в центр всіх подій), в інших - підпорядкування власних інтересів інтересам колективу, самовідданість у боротьбі за спільну справу.
По-третє, характер виявляється відносно людини до справи. Так, до числа найбільш цінних рис характеру людини ставляться сумлінність і ретельність, серйозність, ентузіазм, відповідальність за доручену справу й заклопотаність її результатами.
По-четверте, характер виявляється відносно людини до речей: не тільки ставлення до суспільної власності, але і акуратне або недбале поводження зі своїми речами, з одягом і взуттям, книгами і навчальними посібниками і т. д.
Діяльність людини, її поведінка, насамперед, визначаються тими цілями, які він ставить перед собою, і основною детермінантою її поведінки й діяльності завжди залишається спрямованість її особистості - сукупність її інтересів, ідеалів і переконань. Однак дві людини, у яких у спрямованості особистості виявляється багато загального й цілі яких збігаються, можуть істотно різнитися по використовуваних ними способів досягнення цих цілей. За цими відмінностями стоять особливості характеру особистості. У характері людини як би закладена програма типового його поводження в типових обставинах. Риси характеру, таким чином, мають певну спонукає, мотивуючої силою, яка найбільшою мірою виявляє себе в стресових ситуаціях, при необхідності здійснювати вибір дій, переборювати значні труднощі.
Рішучий за своїм характером людина переходить від спонукань до дій найчастіше без скільки-небудь тривалої боротьби мотивів. Тактовність як риса характеру індивіда сприяє прояву обережності у висловлюваннях, що припускає облік цілого ряду обставин і проблем, істотних для людей, з якими він спілкується.
Так, в якості риси характеру може розглядатися ступінь виразності в індивіда мотивації досягнення - його потреби в обов'язковому досягненні успіху в будь-якій діяльності, який би він не був зайнятий, особливо в умовах змагання з іншими людьми. Мотивація досягнення як риса індивідуальності формується прижиттєво внаслідок систематичних і особистісно значущих заохочень людини за успіхи і покарань за невдачі.

73. Структура характеру
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.
Якщо ви аналізуєте людину, — писав він, - ви повинні сказати, що за такими ось рисами її можна характеризувати як тиху, спокійну, химерну, ніжну тощо. Отже, без визначення окремих рис нічого не розбереш. Але якщо окремі риси уявити відокремлено, не розглядаючи їх у взаємозв'язку, то характеру людини, звичайно, визначити не можна.
Потрібно брати систему рис і в цій системі аналізувати, які риси вирізняються передусім, а які ледве виявляються, вуалюються.
Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.
У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.
Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, в яких перебуває людина, і від властивостей її характеру, особливо від темпераменту.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
1. спрямованість
2. переконання
3. розумові риси
4. емоції
5. волю
6. темперамент
7. повноту
8. цілісність
9. визначеність
10. силу
Спрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе. Залежно від домінуючих матеріальних або духовних потреб, ціннісних установок особистості, інтересів і вподобань життя одних людей наповнене корисною діяльністю, вони невтомно працюють та виконують громадський обов'язок. Рушієм їх вчинків є гуманність, оптимізм, контахтність.
Такі риси характеру притаманні всім передовим людям.
Але є й такі люди, у котрих на першому плані власний добробут, задоволення своїх егоїстичних потреб. Це міщани, які стають рабами речей. У побуті, вчинках та діяльності таких людей панують індивідуалізм, скупість, жадібність, заздрість, самозакоханість, мізантропія.
Ці особливості характеру зумовлюють убогість духовного життя особистості.
Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе.
Людина з непохитними переконаннями спроможна докласти максимум зусиль для досягнення мети, віддати, коли потрібно, своє життя заради суспільних справ. Непринциповим людям, кар'єристам ці риси характеру не властиві.
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли потрібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.
Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.
Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки наявності в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.
Люди із слабкою волею — слабохарактерні. Навіть маючи багато знань і значний досвід, вони не здатні наполягати на справедливості і виявляють нерішучість, страх.
Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.
Характер - це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду.
Особливості умов життя, навчання та виховання формують різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма вияву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом.
Одні й ті самі переконання, погляди, знання люди з різним темпераментом виявляють своєрідно з точки зору сили, врівноваженості та рухливості дій.
Виокремлюючи в характері його структурні компоненти, треба мати на увазі, що характер - це сукупність усіх його структурних компонентів. Кожний компонент характеру - спрямованість, інтелект, емоції, воля, темперамент - має певною мірою інтегративний вияв у кожній рисі характеру, як і в характері загалом. Тому не можна вести мову про світоглядні, інтелектуальні, емоційні, вольові риси характеру.
Характер як своєрідне, постійне, цілісне ставлення особистості до різних аспектів дійсності може бути стійким або нестійким, повним, цілісним, визначеним або невиразним.
Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.
Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.
У людей безхарактеру помітні розбіжність у поглядах, відсутність цілеспрямованості рис характеру, випадковість їх виявлення, залежність їх виявлення від обставин, а не від внутрішніх установок особистості.
Особливо важливою рисою характеру є його визначеність. Сила і незалежність особистості, що виявляються в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення поставленої мети свідчать про визначеність її характеру.
Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності дій незалежно від важливості доручення. На людину з визначеним характером можна покладатися, доручаючи їй важливі справи, - вона виконає доручення відповідно до його мети, змісту справи та способів виконання.
Про людей з невизначеним характером важко сказати, добрі вони чи погані. Це люди безпринципні, без чітких позицій у політичному, трудовому житті, у побуті.
Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх подолати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори.
Справжню людину — активного діяча, колективіста, патріота, гуманіста - характеризує єдність усіх компонентів її характеру. Проте єдність характеру не виключає того, що за різних обставин у тієї самої людини по-різному виявляються зазначені компоненти та риси характеру. Одночасно людина може бути поблажливою і надмірно вимогливою, непохитною і поступливою, щедрою і скупою. При цьому єдність компонентів характеру залишається, і саме в цьому вона виявляється.

Дата добавления: 2015-05-22