Порівняльна характеристика інтеграційних процесів в Америці, Африці та Азії

Інтеграційні процеси у Північній Америці
У Північній Америці склався найбільший та найбагатший ринок після об'єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). Розвиток економічних зв'язків у цьому регіоні відбувався переважно на корпоративному рівні, сформувався регіональний американо-канадський господарський комплекс. У 1988 р. була підписана Угода про вільну торгівлю між Канадою і США, що вступила в силу у 1989 р. В 1994 р. до Угоди приєдналася і Мексика, утворився союз трьох держав: Канади, Мексики і США.
Створення НАФТА мало на меті:
1) усунення митних обмежень у взаємній торгівлі;
2) досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій, трудових ресурсів;
3) досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;
4) посилення конкурентоспроможності північноамериканського центру порівняно із західноєвропейським та азіатсько-тихоокеанським центрами.
Звичайно ж, мова йде у першу чергу про економічний і науково-технічний потенціал США і Канади, що вже протягом досить тривалого часу займають провідні позиції у світовій економіці. Північноамериканська економічна інтеграція зумовлена глобальними змінами в системі світових господарських зв'язків, є результатом входження світового господарства в якісно новий етап, на якому зовнішньоекономічні зв'язки перетворюються на самостійний, навіть вирішальний фактор виживання світового співтовариства. У такому просторі роль Північної Америки визначається вже силою спільних потенційних можливостей трьох, по-своєму великих, національних економік Північноамериканського континенту, об'єднаних в одну.
Передумовами виникнення зони вільної торгівлі НАФТА були: по-перше, інтенсивне проникнення в мексиканську економіку транснаціональних корпорацій США, які закріпилися в ній завдяки створенню системи філій зі значними пільговими умовами виробничої і торговельної діяльності; по-друге, "американізація" провідних галузей канадської економіки; по-третє, поширення торговельних відносин між США і Канадою та США і Мексикою.
Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин становлять фундамент угоди. Цілі угоди полягають у тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв'язання суперечностей, а також розвивати тристороннє, регіональне та багатостороннє кооперування.
Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, щоб об'єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об'єднання в особі ЄС. У тристоронній угоді очевидна її по суті антиєвропейська спрямованість. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азіатсько-Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує в XXI ст. на роль світового центру. США дійшли висновку, що їхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже не достатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними.
Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них має надію реалізувати ці інтереси за допомогою вільної торгівлі.
США передбачають отримати виграш від участі в НАФТА у вигляді:
• розширення безмитного ринку реалізації своєї продукції;
• отримання виходу через Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• зняття питання про обов'язкове створення в Мексиці філій підприємств, щоб обходити при експорті товарів митні та протекціоністські бар'єри;
• появи легкого доступу до канадських і мексиканських економічних і енергетичних ресурсів;
• збільшення виробництва і експорту аграрної, автомобільної та текстильної продукції.
Для Канади виграш від НАФТА полягає в появі можливості:
• усунення протекціоністських перепон з боку законодавства США, якими активно підтримувалась конкурентоспроможність американських фірм у боротьбі за ринки США;
• розширення внутрішнього ринку за рахунок його збільшення завдяки об'єднанню з ринками США та Мексики;
• збільшення товарообігу з Мексикою, який є надзвичайно малим, порівняно з потенційно можливим;
• виходу через США та Мексику на ринки країн Латинської Америки;
• підвищення комерційної активності, що призведе до зростання промислового виробництва, розширення меж зайнятості.
Для Мексики виграш від НАФТА полягає у створенні умов прискорення економічного розвитку за рахунок:
• величезного і швидкого припливу американського та канадського капіталів;
• можливості широкого виходу на раніше надто обмежені протекціоністським законодавством ринки, особливо з сільськогосподарською продукцією тропіків;
• прискорення розвитку економіки взагалі, створення додаткових робочих місць, вирішення проблем зайнятості;
• прискореного підписання двосторонніх угод співробітництва з країнами Центральної і Латинської Америки для усунення торговельних обмежень.
2 Інтеграційні процеси Латинської Америки
В Латинській Америці інтеграція почала активно розвиватися у 50— 60-х роках XX ст. В 50-х роках тут виникла теорія "периферійної економіки". Представники цієї школи доводили, що відстала економіка експлуатується промислово розвиненими країнами через механізм цін. Звідси випливає найважливіший аспект політики країн, що розвиваються, — добитися індустріалізації. При цьому індустріалізація має проводитися насамперед у галузях, здатних замінити імпорт. Велика роль приділялася регіональній інтеграції. З її допомогою передбачалося добитися таких результатів:
1) за рахунок регіонального заміщення імпорту скоротити залежність від промислово розвинених країн і, як наслідок, частку в нееквівалентному обміні;
2) подолати вузькість національних ринків і розширити ринковий простір до оптимальних розмірів;
3) забезпечити переваги кількісного протекціонізму;
4) збільшити інвестиційні можливості індустрії за рахунок залучення
іноземного капіталу:
• розширення регіонального ринку різко підвищить зацікавленість ТНК у капіталовкладеннях в Латинську Америку;
• можливість координації інвестиційної політики в регіональному масштабі на основі об'єднання фінансових коштів держав регіону за рахунок створення перерозподільчо-компенсаційних механізмів тощо;
5) сприяти зниженню напруженості платіжного балансу і таким чином призвело б до ослаблення проблеми зовнішньої заборгованості;
6) здійснити спільне планування індустріалізації на основі взаємодоповнюючих економічних комплексів.
На основі викладеного вище широке визнання отримав принцип договірної спеціалізації, тобто висновок міждержавних угод про промислове взаємозаміщення і доповнення економік країн, що привело до орієнтації на виробничу співпрацю та протекціонізм. Усе це зумовило створення у 60— 70-х роках близько 20 регіональних об'єднань. На сьогодні існує декілька великих регіональних угруповань:
1) Латиноамериканська інтеграція (ЛАІ). У її рамках утворені:
• Андська група;
• Лаплатська група;
• Амазонський пакт;
2) ЛАЕС;
3) Карибський спільний ринок (КАРІКОМ);
4) Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР);
2) Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).
Діяльність цих об'єднань дуже суперечлива. У 60—70-ті роки XX ст. спостерігалися такі негативні явища, як стагнація.
Латиноамериканська інтеграція (ЛАІ) — велике інтеграційне угруповання, створене у 1980 р., замінило ЛАВТ, що існувало до цього з 1961 по 1980 р. Мета ЛАІ — створення латиноамериканського спільного ринку, на базі чого існувало ЛАВТ (ЗВТ). Членами організації є 11 країн, що поділяються на 3 групи залежно від рівня розвитку:
• більш розвинені (Бразилія, Мексика);
• середній рівень (Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі);
• найменш розвинені (Болівія, Парагвай, Еквадор).
Члени ЛАІ уклали між собою угоду про преференційну торгівлю, і менш розвиненим країнам з боку більш розвинених надаються преференції.
Андське угруповання — субрегіональне угруповання, створене в 1978 р. Угода набрала чинності в 1980 р. Учасники: Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Сурінам, Еквадор. Мета — спільне вивчення, освоєння, використання Амазонії, охорона її ресурсів. Між країнами здійснюється однаковий розподіл на основі однакових квот, фінансових вкладень. Найбільших успіхів досягнуто в області екології. Створена Андська система екологічної інформації.
Лаплатська група створена в 1969 р. в рамках ЛАІ. Мета — гармонізація розвитку й охорона природних ресурсів басейну ріки Ла-Плата. Штаб-квартира — у Буенос-Айресі.
Амазонський пакт створено у 1978 р. Пріоритет цього угруповання — регіональна співпраця в області екології, спільне вивчення і освоєння ресурсів Амазонії.
ЛАЕС. Особливість цієї організації полягає в тому, що вона є загальнокон-тинентальною організацією (37 держав, членами організації є 26). Мета: розроблення скоординованої політики в області сільського господарства, виробництва продовольства, розроблення і реалізація загальних планів розвитку енергетики, машинобудування, валютно-фінансової інтеграції (створено Латиноамериканський банк). ЛАЕС виступає за загальну стратегію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків зі США.
У 70—80-ті роки блок, що має досить ємнісний ринок, пережив кризу, що показало неефективність великих угруповань. Більш ефективними виявилися субрегіональні дрібні угруповання.
Найбільш стійким угрупованням є КАРІКОМ, створений у 1973 р. на основі договору, підписаного в Трінідад і Тобаго. Включає 16 країн Карибського басейну і, на відміну від всіх інтеграційних угруповань, об'єднує не тільки незалежні держави, а й залежні території.
КАРІКОМ заснований на базі раніше створеної ЗВТ, яка проіснувала з 1965 по 1973 р. До його складу входять: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсерра, Сент-Христофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Тринідад і Тобаго, Ямайка. У межах КАРІКОМ існують різні субрегіональні відділення. Найбільш розвиненими з точки зору регіональної інтеграції є:
• Карибський загальний ринок у рамках КАРІКОМ, де повністю ліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Трінідадом і Тобаго, Гайаною, Ямайкою й Антигуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф щодо товарів третіх країн, тобто це фактично митний союз, в основі якого лежать промислово-сировинні товари. Третину взаємної торгівлі становлять нафтопродукти;
• Східнокарибський загальний ринок, що включає в себе найменш розвинені країни. У ньому спостерігається тенденція до створення загальної валюти і спільного ЦБ.
У 1995 р. — вільне переміщення громадян, скасування паспортного режиму.
Існують проекти об'єднання НАФТА і МЕРКОСУР, НАФТА і КАРІКОМ.
Спільний ринок Південної Америки, або його ще називають МЕРКОСУР, має на своїх територіях населення чисельністю більше 200 млн чол. і валовий продукт близько 2 млрд дол. США. У 80-х роках XX ст. Аргентина і Бразилія підписали Акт про інтеграцію, пізніше до них приєдналися Уругвай і Парагвай. У 1991 р. чотири країни підписали Асунсьонський договір, що легалізував МЕРКОСУР.
МЕРКОСУР створено з метою:
1) вільного руху чотирьох чинників виробництва;
2) вироблення єдиної митної політики щодо третіх країн;
3) забезпечення координації макроекономічної політики, політики в галузі сільського господарства, податкової і грошової систем;
4) проведення координації і узгодження законодавства стосовно економічної політики;
5) різкого збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць.
Недоліки МЕРКОСУР: різнорідна політична структура країн-учасниць, зміна політичних режимів, проведення реформ у країнах — усе це разом заважає нормальному ходові процесу інтеграції.
За останні роки МЕРКОСУР перейшов на більш високий інтеграційний рівень і трансформувався з торгової зони у митний союз. Більш того, його учасники зробили ряд кроків для перетворення цього економічного співтовариства в політичний блок. Так, договори про взаємодію з ЄС (грудень 1995 р.) і Андською групою (лютий 1997 р.) закріпили офіційне положення МЕРКОСУР як суб'єкта міжнародного права. У червні 1996 р. на самміті в Потреро-делос-Фунес (аргентинська провінція Сан-Луїс) представники МЕРКОСУР внесли в Асунсьйонський договір статтю "Про демократичні гарантії", що передбачає санкції проти її членів у разі порушення конституційного порядку в якій-небудь країні. У цій статті фіксується, що "дія в повному обсязі демократичних інститутів є основною умовою кооперації в рамках МЕРКОСУР, а їхня зміна являє собою нездоланну перешкоду на шляху до цієї кооперації".

На кінець 90-х років МЕРКОСУР перетворився на четвертий за економічним потенціалом інтеграційний блок світу, який за обсягом ВВП (біля 1 трлн дол.) зрівнявся з країнами АСЕАН. При цьому намітилася активізація позарегіональних зв'язків. 15 грудня 1995 р. в Мадриді було підписано угоду про співробітництво між МЕРКОСУР і Європейським Союзом.
Одностайне схвалення з боку країн ЛАКБ зустріла також ініціатива лідерів співтовариства про створення "зони миру" на території МЕРКОСУР, Чилі і Болівії. У "Декларації утворення" (Аргентина, червень 1998 р.) підкреслюється, що на зазначеній території "ні за яких умов не будуть допущені гонка озброєнь, воєнні приготування, що загрожують збереженню миру". Успіхи МЕРКОСУР у торговельно-економічній сфері в поєднанні з діяльністю зі зміцнення миру і розвитку демократії призвели до подальшого зростання його авторитету і розширення співробітництва з боку Латинської Америки.
3. Інтеграційні процеси у азійському світі
У кінці XX ст. спостерігається поява інтеграційних процесів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Цей регіон привертає увагу фахівців як зона найбільш динамічного економічного зростання. Випередження інших регіонів світу з темпів зростання, у тому числі в технічно передових галузях, поряд зі стрімким посиленням міжнародної конкурентоспроможності значної групи країн АТР дає підставу розглянути наскільки міжнародна економічна інтеграція сприяла економічному розвиткові країн регіону.
В АТР склався "азіатський чотирикутник": Японія — Китай — НІК — АСЕАН.
Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) утворена 8 серпня 1967 р. у Бангкоку. До неї ввійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, потім Бруней-Дарусалам (у 1984 р.), В'єтнам (у 1995 р.), Лаос і М'янма (у 1997 р.), Камбоджа (у 1999 р.). Статус спеціального спостерігача має Папуа-Нова Гвінея. Таким чином, АСЕАН об'єднує майже всі країни Південно-Східної Азії. Населення у країнах АСЕАН перевищує 480 млн чол., сукупний ВНП наближається до 630 млрд дол. США.
Статутними цілями Бангкокської декларації про утворення АСЕАН було визначено: сприяння розвиткові соціально-економічного і культурного співробітництва країн-членів, зміцнення миру і стабільності в Південно-Східній Азії (ПСА).
Завдання перетворення АСЕАН в один зі світових політичних і економічних центрів багатополюсного світу стимулювала це регіональне угруповання країн активно вирішувати ряд надзвичайно важливих питань. До них належать: формування зони вільної торгівлі і зони інвестицій, введення єдиної валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формування спеціальної структури управління.
Вищим органом АСЕАН є зустрічі глав держав і урядів. Керівним і координуючим органом Асоціації служать щорічні наради міністрів закордонних справ (РМЗС). Поточне керівництво АСЕАН здійснюється Постійним комітетом під керівництвом міністра закордонних справ країни — упорядниці чергової РМЗС. У Джакарті функціонує постійний Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. В АСЕАН діють 11 спеціалізованих комітетів. Усього в рамках організації щорічно проводиться більше 300 заходів. Юридичною базою відносин країн АСЕАН служить Договір про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії (Балійський договір) 1976 р.
В економічній галузі країни Асоціації проводять лінію на інтеграцію і лібералізацію в регіоні ПСА на базі Угоди про створення зони вільної торгівлі АСЕАН (АФТА), Рамкової угоди про зону інвестицій в АСЕАН (АІА) і Базової угоди про схему промислового співробітництва (АІКО).
Відповідно до варіанта довгострокової програми розвитку, розробленого експертною групою, що складається з провідних політиків і вчених, воєначальників і бізнесменів, передбачається досягнення рівня інтеграції ще більш високої, ніж у Європейському союзі — повного об'єднання державної банківської сфери, об'єднання збройних сил і поліції, зовнішньополітичних і науково-технологічних відомств і т. п.
Зона вільної торгівлі АСЕАН (АФТА) являє собою найбільш консолідоване економічне угруповання країн Азії. Про її створення було оголошено на 4-й зустрічі глав держав і урядів АСЕАН у Сінгапурі (1992 р.). Спочатку до неї ввійшли шість країн ПСА (Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни і Бруней). У 1996 р. до АФТА підключився В'єтнам, у 1998 р. - Лаос і М'янма, у 1999 р. — Камбоджа.
Створюючи зону вільної торгівлі, члени Асоціації ставили за мету активізувати внутрішньоасеанівську торгівлю товарами та послугами, розширити і диверсифікувати субрегіональний товарообіг і в умовах зростання взаємної торгівлі підвищити конкурентоспроможність економік своїх країн. АФТА покликана також сприяти політичній консолідації країн регіону, підключенню до економічного співробітництва менш розвинених країн ПСА. Головний інструмент реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) - Угода про загальний ефективний преференційний тариф (УЕПТ).
Відповідно до прийнятої УЕПТ схеми усі товари поділяються на чотири категорії. До першої належать товари, рівень тарифів на які підлягає скороченню відповідно до прискореного чи звичайного графіка. Ця група товарів становить 88 % усієї товарної номенклатури країн АСЕАН і постійно розширюється.
Дві інші категорії товарів включені до списків вилучень, причому в одну категорію входять товари, що представляють важливість для забезпечення інтересів національної безпеки, захисту суспільної моралі, життя і здоров'я людей, флори і фауни, а також художні, історичні й археологічні цінності. Інша частина вилучень містить у собі товари, зниження тарифів на які країни АСЕАН вважають, за внутрішньоекономічним розумінням, тимчасово неможливим, однак передбачається поступове скорочення числа цих товарів.
Четверту категорію складає сільськогосподарська сировина, спочатку цілком виключена зі схеми УЕПТ. Однак у 1995 р. були визначені особливі умови зниження тарифів на різні групи цих товарів.
В АСЕАН існує диференційований підхід до термінів, протягом яких будуть знижені чи скасовані тарифи для різних країн. УЕПТ спочатку припускала скорочення до 2003 р. переважної кількості діючих у внутрірегіональній торгівлі національних імпортних тарифів до 0—5 %. З урахуванням нових реалій, зокрема прийому нових членів до складу АСЕАН, ці терміни неодноразово змінювалися.
Успішне завершення заходів із поступового скорочення тарифів буде означати створення реально вільної від мита торгової зони в границях держав, що підписали домовленості по АСЕАН у 1992 р.
Головною причиною труднощів, які виникають серед членів АФТА, є однотипна структура економік країн ПСА і практично однакова їх експортна товарна номенклатура, що призводить до конкуренції у самому угрупованні. Виняток становить тільки Сінгапур.
УЕПТ також передбачає кроки щодо узгодження стандартів і сертифікатів якості на продукцію, розробку правил чесної конкуренції, спрощення внутрішніх інвестиційних і митних законодавств, стимулювання процесу створення спільних регіональних підприємств тощо. Для реалізації цих цілей був створений Консультативний комітет АСЕАН зі стандартів і якості.
Керівництво процесом формування зони вільної торгівлі АСЕАН здійснюється в такий спосіб. Основним органом, відповідальним за вироблення рішень щодо реалізації схеми УЕПТ, є Рада АФТА, до якої входять міністри економіки країн АСЕАН і Генеральний секретар Асоціації. У здійсненні цих функцій Раді допомагають регулярні зустрічі старших економічних посадових осіб і Секретаріат АСЕАН, на який покладена поточна робота з координації та відстеження ходу виконання досягнутих у рамках АФТА домовленостей.
У процесі реалізації АФТА, крім питань суто процедурного і митного характеру, все більше уваги приділяється новим напрямкам співробітництва. Так створено єдину гармонізовану тарифну номенклатуру АСЕАН, а також уніфіковану систему класифікації товарів, вироблених у країнах Асоціації. Взято курс на всіляке заохочення використання національних валют у внутрішньорегіональній торгівлі. Робиться серйозний акцент на лібералізацію торгівлі послугами.
З метою підвищення конкурентоспроможності товарів, вироблених у зоні АСЕАН, а також створення умов для залучення інвестицій у цей регіон було розпочато пошуки нових форм промислового співробітництва. Базова Угода за схемою промислового співробітництва АСЕАН (АІКО) була підписана державами — членами АСЕАН у квітні 1996 р.
Схема АІКО регулює виробництво всіх продуктів, крім тих, які включені до Списку загальних вилучень Договору про УЕПТ, і на сьогодні застосовується тільки до промислового виробництва з подальшою можливістю поширення і на інші сектори економіки.
Цілями АІКО є: зростання виробництва промислової продукції; поглиблення інтеграції, зростання інвестицій у держави АСЕАН із третіх країн; розширення внутрішньоасеанівської торгівлі; удосконалення технологічної бази; підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; зростання ролі приватного сектора. Відповідно до АІКО, умовою створення нової компанії є участь у ній мінімум двох підприємств із різних країн АСЕАН і наявність мінімум ЗО % національного капіталу.
Для стимулювання створення нових компаній передбачено ряд преференцій. Так відповідно до нової схеми промислового співробітництва щодо товарів, схвалених для виробництва в рамках АІКО, з моменту створення починають застосовуватися пільгові тарифні ставки у розмірі 0—5 %. Це створює їм переваги порівняно з іншими виробниками. Крім того, передбачається ряд нетарифних преференцій, у тому числі й переваги в одержанні інвестицій.
Спираючись на зміст Угоди про загальний ефективний преференційний тариф (УЕПТ), важелі впливу на структуру виробництва, переорієнтацію підприємств із виробництва сировини і напівфабрикатів на виробництво кінцевого продукту, АІКО вводить додаткові стимули, зокрема щодо імпорту готової продукції, напівфабрикатів (проміжних продуктів) і сировини передбачається застосування пільгової тарифної ставки, разом з тим кінцеві продукти мають необмежений доступ на ринки країн АСЕАН, а доступ на ці ринки проміжних продуктів і сировини обмежується.
У жовтні 1998 р. було підписано Рамкову угоду про створення зони інвестицій АСЕАН. Зона інвестицій АСЕАН (АІА) охоплює території всіх держав — членів Асоціації і є одним з основних інструментів залучення внутрішні»: і зовнішніх інвестицій шляхом надання інвесторам національного режиму, податкових пільг, скасування обмежень на частку іноземного капіталу і т. д.
Також слід виділити організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), створену у 1989 р. у складі 18 держав цього регіону. У 1997 р. було прийнято рішення про прийняття до складу організації Росії, В'єтнаму та Перу. В 1998 р. Росія приєдналася до АТЕС, яка зараз об'єднує 21 країну та територію. Це Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі та Японія. Поки що не прийняті до АТЕС (хоча й подали заявки) Індія, Камбоджа, Макао, Монголія, Пакистан, Панама та Шрі-Ланка, їх вступ може відбутись не раніше 2007 р. відповідно до прийнятого десятирічного мораторію на подальше розширення організації. На долю АТЕС припадає близько половини світового ВВП і світового експорту.
За своїм характером, цілями, концепцією, навіть за складом учасників АТЕС виглядає як нетипове для сучасності регіональне угруповання. Вперше економічне об'єднання створили держави, що дуже відрізняються за умовами та рівнями економічного розвитку, за структурою економіки, культури, релігії, національного менталітету, історичними та політичними традиціями. До того ж промислово розвинені країни і країни, що розвиваються, виступають у цьому об'єднанні як партнери.
Спочатку АТЕС було надано консультативний статус. Розглядалися питання економічного співробітництва, які становили спільний інтерес для її учасників. Але з часом вони перетворилися на провідну структуру сприяння вільній торгівлі, інвестиціям, економічному співробітництву в цьому регіоні, піднявся і статус з рівня міністерського до зустрічей на вищому рівні. Всі рішення в ній приймаються на основі консенсусу, постійний секретар знаходиться в Сінгапурі.
Довгостроковою ціллю АТЕС є формування в регіоні вільної, відкритої торгівлі та інвестицій, а в кінцевому підсумку — створення в розвинених країнах до 2010 р. (у країнах, що розвиваються, - до 2020 р.) максимально сприятливих умов для вільного переміщення капіталів, товарів, послуг. Участь Росії в АТЕС має сприяти вирішенню соціально-економічних, природоохоронних, енергетичних, транспортних, науково-технічних, гуманітарних та інших проблем регіонів Сибіру та Далекого Сходу.
Важливим напрямом роботи АТЕС є співробітництво в галузі технологій, створення високорозвиненої технологічної інфраструктури, яка охоплює також індустрію інформації, транспорту і зв'язку, підготовку кадрів. Пріоритет при цьому надається двом напрямам: створенню механізмів стимулювання торгівлі, інвестицій, технологічних трансферів та збиранню, обробці, вивченню інформації щодо внутрішньорегіональних торгових та інвестиційних потоків.
Багато пропозицій висуває Японія, зокрема такі важливі технологічні проекти: формування регіональної бази даних стосовно торгівлі, інвестицій, технологій, трудових ресурсів; створення технополісів, які б сприяли акумулюванню та передачі технологій з промислово розвинених країн регіону до тих, що розвиваються; розробку комплексної програми підготовки фахівців з управління та наукових досліджень; організацію азіатсько-тихоокеанських торгово-промислових виставок за широкою участю представників ділових кіл.
Слід сказати про розбіжності між країнами-учасницями щодо призначення АТЕС. В азіатських політичних і ділових колах панує думка, що за допомогою цієї організації США прагнуть відкрити ринки Азії задля розширення свого експорту до цих країн і створити таким чином нові робочі місця у своїй країні, намагаються отримати торгові поступки від ЄС і стримувати створення Східно-Азіатського економічного союзу — майбутнього економічного угруповання, яке виключатиме участь США та інших "білих" країн.
4. Інтеграційні процеси та угрупування країн Африки
Початком розвитку інтеграційних процесів в Африці вважають 60-ті роки XX ст. Причинами цього є більш низький порівняно зі світовим рівень економічного розвитку африканських країн, тому це накладає певний відбиток на характер і цілі інтеграції. Після 1960 р. на континенті виникло близько сорока різних регіональних організацій економічного і фінансового спрямування. Низка причин різного характеру завадила очікуваному інтеграційному ефектові.
Співпраця й інтеграція в Африці істотно відрізняються від подібних процесів у інших регіонах. З 50—60-х років і до сьогодні існує ідея загально-континентального підходу до інтеграції, при цьому протягом 60—80-х років африканські теоретики ставили на власні сили, тобто інтеграція має дозволити звільнитися від впливу промислово розвинених країн, вивести з нееквівалентного обміну. Однак результати були незначні, інтеграція була ускладнена.
У 1991 р. було підписано угоду про Африканське економічне співтовариство, яку було ратифіковано в 1994 р. Створення економічного союзу — вища мета інтеграції. Регіональна співпраця розвивається через субрегіональні угруповання.
ЕКОВАС — економічне співтовариство держав у Західній Африці, створене у 1975 р., нараховує 16 членів, у тому числі Бенін, Буркіна-Фасо, Гану, Малі. Штаб-квартира ЕКОВАС розташована в Абуджі.
ЕКОВАС було створено згідно з Договором про економічне співтовариство держав Західної Африки, який був підписаний в Лагосі у 1975 р. і набрав чинності у 1976 р. У Договір у 1993 р. були внесені зміни з метою поглиблення процесу інтеграції. У главі X Договору відбито прагнення держав-членів до співробітництва в політичній сфері, особливо країн — учасниць Протоколу про ненапад (1978 р.), Протоколу про взаємодопомогу в галузі оборони, Декларації політичних принципів ЕКОВАС (1991 р.), Африканської хартії прав людини і народів.
Згідно з Договором заснований Фонд співробітництва, компенсації і розвитку ЕКОВАС.

на одного;
4) підтримка регіонального світу, стабільності і безпеки Цілі цього фонду:
• сприяння співробітництву й інтеграції, що ведуть до створення економічного союзу в Західній Африці;
• підвищення рівня життя народів Західної Африки;
• підтримка і зміцнення економічної стабільності;
• сприяння зміцненню відносин між державами-членами і прогресу в розвитку Африканського континенту;
• підвищення рівня освіти і культури населення країн Західної Африки.
У своїй діяльності ЕКОВАС керується такими принципами:
1) рівність і незалежність держав-членів;
2) солідарність і колективне самозабезпечення;
3) ненапад держав-членів один; ^
Рада глав держав і урядів, що є вищим органом ЕКОВАС, проводить одну сесію на рік, щорічно обирає державу-члена, якій передається головування. Рада несе відповідальність за загальне керівництво і контроль за діяльністю Співтовариства. Рішення Ради зобов'язуючого характеру повинні прийматися залежно від предмета, що розглядається, або одноголосно, або шляхом консенсусу, або більшістю в 2/3 голосів.
Рада міністрів, до складу якої входять по два представники від кожної країни-члена (міністри у справах ЕКОВАС чи будь-які інші міністри), збирається не менше двох разів на рік. Вона несе відповідальність за поточну діяльність і розвиток Співтовариства, затверджує програми роботи і бюджети, представляє рекомендації Раді глав держав і урядів, видає директиви з переданих до її розгляду питань (в основному вони стосуються узгодження політики економічної інтеграції). Рішення Ради міністрів приймаються консенсусом.
Рішення, прийняті Судом Співтовариства, є обов'язковими для держав-членів і інститутів Співтовариства, а також для окремих осіб і корпоративних організацій. Його діяльність, так само як і діяльність Арбітражного суду, регулюється протоколом, який визначає статус, склад, повноваження, процедури Суду.
ЕКОВАС фінансується за рахунок внесків держав-членів, метод обчислення яких визначається Радою міністрів.
Головні досягнення пов'язані з плануванням, розвитком і модернізацією регіональних інфраструктурних мереж (Трансзахідноафриканська автомагістраль, регіональна мережа телекомунікацій, регіональна компанія прибережного рибальства і регіональна авіалінія), зі здійсненням програми валютного співробітництва й десятилітнього плану лібералізації.
Для Африки характерне створення валютних союзів. Для країн — членів зони франка характерні такі риси:
1) встановлення твердого курсу валюти щодо франка;
2) гарантування цих курсів французьким казначейством;
3) вільний переказ валютних коштів всередині зони франка.
У 1994 р. було створено Західноафриканський економічний і валютний союз (УЕМОА) на правах наступника Західноафриканського валютного союзу, який проіснував до 1973 р. Держави — члени УЕМОА (Бенін, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Малі, Нігер, Сенегал, Того) поставили за мету введення спільних митних тарифів і проведення спільної торговельної політики, створення спільного ринку на основі вільного руху робочої сили, товарів і послуг, координацію національної секторальної політики, гармонізацію законодавства.

Дата добавления: 2015-05-22