Якобінська Конституція 1793 р. у Франції

Якобінці прийшли до влади в найкритичніші дні Республіки. П'ять іноземних армій увірвалися в країну. На заході швидко поширювався з Вандеї роялістський заколот. На півдні і південному заході контрреволюційне повстання розпочали жирондисти. До середини червня з 83 департаментів країни 60 були охоплені полум'ям заколотів. Вимагалися найенергійніші, найрішучіші заходи. Законами 3 червня, 10 і 17 липня були здійснені основні вимоги селянства. Конфісковані емігрантські землі дробилися на невеликі ділянки з розстрочкою виплат на десять років, неімущі селяни отримували дещицю землі взагалі безкоштовно. Всі феодальні права оголошувалися скасованими, ліквідовувалися усі селянські повинності феодалам. Збереження феодальних актів на землю каралося каторгою. Те, що фейяни і жирондисти не могли вирішити за чотири роки, якобінці провели в життя за півтора місяці. Селянство, яке тривалий час хиталося між революцією і монархією, рішуче підтримало якобінців.

24 червня Конвент урочисто схвалив текст найдемократичнішої Конституції Французької республіки і поставив його на всенародне обговорення. Стаття 1 стверджувала єдність і неподільність республіки. Стаття 7 оголошувала, що «суверенний народ - це сукупність усіх громадян». Для прийняття закону не досить його схвалення Законодавчими зборами. Необхідно було отримати схвалення усіх громадян. «Декларація прав людини і громадянина» була розширена. Опір гніту оголошувався не лише правом, але й обов'язком кожного законослухняного громадянина: «Кожний, хто захопить суверенітет, буде негайно ж убитий вільними громадянами». Загальне виборче право надавалося усім французам, старшим 21-го року, вибори оголошувалися прямими і рівними. Постійно діючий однопалатний законодавчий корпус мав обиратися терміном на 1 рік. Йому належало видавати декрети і пропонувати закони. Останні вважалися схваленими народом, якщо упродовж 40 днів проти них не висловлювалася десята частина комун. Функції управління мали бути передані Виконавчій раді з 24 чоловік. Оголошувалася виборність, підзвітність і право відкликання державних чиновників. Максимальний термін перебування на посаді обмежувався 2 роками. Чиновники могли діяти лише на основі законів і декретів. Стаття 30 Конституції оголосила, що «державні посади по суті тимчасові, їх не можна розглядати ні як відзнаки, ні як нагороди, але як обов'язок».

Якобінська Конституція могла вступити у дію лише після того, як збереться новий законодавчий корпус, до якого не міг бути обраний жодний з депутатів діючого Конвенту.

Ця конституція так ніколи і не була проведена в життя.

108. Державний заколот 1799 р. Наполеона Бонопарта. Консульство та імперія у Франції.

Рада п'ятисот, під приводом уявної небезпеки нової якобінської змови, призначила генерала Наполеона Бонапарта командуючим збройними силами. Наполеон склав присягу, оголосивши, що розкрита грізна змова, але він, Бонапарт, «відстоїть республіку, основану на свободі, на рівності, на священних принципах народного представництва». Надвечір 10 листопада переворот було завершено, режим Директорії з усіма його інститутами був ліквідований. У Франції був установлений новий порядок - Консульство. Своїм помічникам Наполеон дав вказівку: «Пишіть коротко і неясно». Саме за цим рецептом була складена нова Конституція - «Конституція VIII року», тобто 1799 р., за прийнятим літочисленням. Зовнішньо зберігалися і Республіка, і новий революційний календар, і бойові числа: «Свобода, рівність, братерство». Виконавча влада, замість п'яти директорів, зосереджувалася у руках трьох консулів, а замість двопалатної законодавчої влади складалася важка і заплутана система законодавчих органів. Тепер їх було чотири: сенат, державна рада, трибунат і законодавчий корпус. Громадяни уже не обирали депутатів, а налічували їх. Комунальний округ формував своє управління, обираючи в нього десяту частку усіх мешканців. Окружний список формувався з однієї десятої частини комунальних списків, національний список містив десяту частину членів окружних. Нарешті, з національного списку сенат підбирав кандидатури до законодавчого корпусу. Насправді ж усі законодавчі органи володіли чисто декоративними функціями -приблизно як римський сенат в епоху принципату.

Реальна влада перебувала в руках першого консула. Він заступав державну владу в період між сесіями і керував її роботою під час сесій. 2-й і 3-й консули - Камбасерес і Лебрен - мали лише дорадчі функції.

У листопаді 1799 р. авторитет Бонапарта був не набагато вищим, ніж у інших бойових генералів - Моро, Журдана, Массена та ін., до того ж Наполеона звинувачували в тому, що він кинув на загибель армію в Єгипті. Тому попервах перший консул багато говорив про «священні принципи» і «необхідність захищати свободу і республіку. ' Тим часом створювався потужний державний апарат, ключову роль в якому відігравало Міністерство внутрішніх справ з його розгалуженою системою призначуваних ним же префектів та мерів і могутньою поліцією, очолюваною талановитим Жозефом Фуше. Зауважимо: Фуше при монархії був священиком, при якобінському Конвенті -крайнім терористом, при Директорії - правовірним термідоріанцем. Саме така людина змогла довести свою потрібність новому господарю. Уже в 1800 р. під надуманими приводами була фактично ліквідована свобода друку - десятки газет закриті, а усього 13 уцілілих - перетворені в урядові органи.)

Однак не лише поліцейські заходи служили зміцненню диктатури першого консула. У 1800 p., подолавши малодоступний перевал Сен-Бернар, французька армія вийшла у самий тил австрійців і 14 червня у битві під Маренго наголову розбила ворога. В лютому 1801 р. Австрія була змушена підписати надзвичайно вигідний для Франції мир. У 1802 р. мир була змушена підписати й Англія, Вперше після десяти років напруги і кривавих боїв, що коштували величезних людських жертв, Франція вийшла з війни. Це зміцнило особистий авторитет Бонапарта. У 1802 р. він був проголошений пожиттєвим консулом, а у 1804 p.- «імператором французів». Слово «республіка» офіційно замінено на «імперія».

Ще у 1800 р. Наполеон завоював Італію. Папа Пій VII (1800-1823) фактично став іграшкою в руках майбутнього імператора. 15 липня між Наполеоном і ГІієм VII був підписаний конкордат, що складався з 17 статей. Католицизм визнавався «релігією значної більшості французів». Конкордат 1801 р. діяв до 1905 p., коли у Франції було проведено закон про відокремлення церкви від держави і, відповідно, скасовано конкордат. Незважаючи на видання Наполеоном декрету про розпуск релігійних орденів, папа був змушений погодитися на поїздку до Франції, де він повинен був коронувати останнього імператорською короною. Якщо перший імператор франків Карл Великий для цього мусив їхати у Рим, то Наполеон коронувався у своїй столиці. Корона його була зроблена не з золота, а з заліза, що мало символізувати власну волю коронованого як визначальну у його фантастичному злеті. Під час процедури коронування Наполеон вирвав цю залізну корону з рук папи і власноруч зодягнув її на свою голову.

Емблемою імперії стали золоті бджоли на чорному оксамиті.

Всі демократичні завоювання революції були знищені, демократи опинилися у в'язницях. Було заборонено свободу слова і введено цензуру друку. Але Бонапарт не лише зберіг перерозподіл власності, який відбувся за часів революції, але й повсякчасно зміцнював створену революцією буржуазну власність.

У 1805 р. Наполеон тріумфально розбив Третю коаліцію, до складу якої входили Англія, Росія та Австрія. 26 грудня за Пресьбурзьким миром Австрія визнала продиктовані їй умови. Зокрема, «Священна Римська імперія германської нації» припиняла своє існування.

Зазнала поразки у 1806-1807 pp. Четверта коаліція (Росія, Англія, Пруссія, Саксонія, Швеція). Після Тільзітського миру (1807 р.) Росія вимушено перетворилася на союзника Франції, а навколо Англії встановилася континентальна блокада.

У 1809 р. Франція легко подолала П'яту (англо-австрійську) коаліцію. Держава Наполеона досягнула зеніту своєї могутності. До складу Французької імперії ввійшли Бельгія, Голландія, Північна і Центральна Італія, Іллірійські землі та Далмація. Населення Французької імперії зросло втричі - з 25 до 75 млн чол. за рахунок приєднаних земель.

109. Розробка та прийняття Цивільного кодексу Франції 1804 р.

Предісторія створення Кодексу Наполеона була тривалою.До 18 століття територія Франції поділялася на дві частини у залежності до сфери дії писаного права(південь) чи кутюмного права (північ і центр). Крім того, джерелами права були ще і королівські ордонанси, канонічне право та феодальні звичаї. Французька революція висунула вимоги щодо приведення норм цивільного права у єдину систему. Було багато думок з приводу кодифікації цивільного права, але реформа відбувалася дуже повільно. Можна відокремити наступні етапи:

-у ІІ чверті 18 століття французький канцлер Дагессо провів спробу свести усі кутюми в один.В результаті було створено декілька ордонансів процесуального права про дарування, заповіти та субституції.

-у 1790 р.Установчі збори видали постанову про розробку єдиного Цивільного кодексу для усієї Франції. Населенню запропонували подати пропозиції для кодексу.

-перша постанова про цивільний кодекс була видана Конвентом у 1793 р. і Національні збори створили Комітет цивільного, кримінального та феодального законодавства, який приступив до роботи і у серпні того ж року подав проект з 895 статей для розгляду у Конвент.Ліве крило Конвенту проголосувало проти.

-у вересні 1794 Законодавчий комітет Конвенту приготував інший проект, який мав 297 статей.Але відбувався Термідоріанський переворот і проект було відхилено у зв’язку зі змінами в управлінні державою.

-у червні 1796 року Камбасером було представлено третій проект, зроблений за дорученням Директорії.Було прийнято лише перші 2 статті.

-в результаті нових змін у 1800 році створено нову комісію по доробці проекту(увійшли Тронше, Порталів, Біго, Маллевіль).Через 4 місяці проект розісланий був по Вищим судам для обговорення. Через рік перші відгуки були направлені до Державної ради, яку очолив Наполеон. Проект направили до Трибунату та Законодавчого корпусу і було прийнято

-починаючи з березня 1803 по березень 1804 було введено у дію усі 36 законів Кодексу

-21 березня 1804 року вийшов «Цивільний кодекс Французів».

За структурою Кодекс Наполеона мав: вступ, три книги – всього 2281 статей.Джерелом кодексу був сплав кутюмного та римського права, а також революційне законодавство.

Книги Кодексу: 1.Про осіб- громадянські права, сімейне право, опікунське право, акти громадянського стану. 2.Про майно та різноманітні форми власності, 3.Про різні способи придбання власності – заповіт, договори, зобов’язальне право…

Система викладення норм мала повчальний характер.

Необхідність прийняття Кодексу була зумовлена змінами, що відбулися у державі,.Науковці вважають, що цей кодекс був прийнятий буржуазією, що прийшла до влади.Цей кодекс органічно поєднав в собі традиції права Риму, Франції та континентальної Європи.

Дата добавления: 2015-05-22