Ортодоксальні школи Ст.Індії

До ортодоксальних належать школи: вайшешика, ньяя, веданта, йога, міманса, санкх'я.

Найдавнішою філософською школою вважається - Санкх'я. Ключовими поняттями її системи є пракриті (матерія) і Пуруша (свідомість, духовний початок). Концептуальною основою школи є осмислення реальності буття й пошук шляхів звільнення людини від страждання. Згідно з основами санкх'ї кінцева реальність проявляється в іпостасях Пракриті й Пуруші. Пракриті ~ на їх думку є первинною субстанцією світобудови. Вона сплетена з трьох гун (буквально - мотузка, канат): саттви, раджаса і тамаса. Всесвіт виник з матеріальної субстанції, недоступної чуттєвому сприйняттю, яка є комбінацією якостей (гун) але, сама по собі, не може бути ідентифікована. Пуруша - вічний, незмінний принцип індивідуальності, що стоїть поза простором і часом. Вона не розглядається ані як особистісна категорія, ні як деяке самостійне божество. Згідно з санкх'єю чуттєве пізнання матеріального світу сприймається людиною через ментальні образи.

Своєрідною сукупністю релігійно-філософських положень виступає Йога.Основоположником цього вчення вважається Патанджалі.Йога дотримується концепції особистого божества (Ішвари). Його існування зводиться до виявлення якісних характеристик буття. Один об'єкт перевершує інший у розмірах, а отже, і в якостях. Це передбачає наявність критерію (еталону) співвідношення величин. Вища Істота - носій всіх мислимих категорій та якостей, і є тим критерієм щодо якого здійснюється оцінка всього сущого. Вічний, всемогутній і всюдисущий Іінвара не є Творцем матеріального світу.Мета йоги - звільнення Пуруші (досягнення "мокші"), а це вимагає від людини духовної дисципліни.

Ньяя/Вайшешика виникли як самостійні філософські школи (приблизно у IV ст. до н.е.) і згодом злилися в одну. Ньяя являла собою гносеологічну школу, її представники спиралися на чотири основних джерела знання: сприйняття, умовивід, свідчення й аналогія. Ці чотири аспекти визначають мотивацію вчинків людини. Вайшешика ж тяжіла до метафізичного осмислення буття і представляла космологічні аспекти пізнання. Ними був здійснений структурний аналіз базових елементів - землі, води, вогню й повітря - і сполучених з ними понять - смаку, кольору, дотику й запаху. Ця течія проголосила параману (невидиму субстанцію), що є суттю всього сущого. Основою їх філософської системи вони вважали особистий чуттєвий досвід, тобто все, що піддається емпіричному дослідженню.

Веданта ("кінець Вед") і Міманса — чисто богословські твори, які розглядають співвідношення людської душі Атман з світовою душею Брахмой. Остання розлита в усій природі, в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід цілковито, безумовно прийняти все написане у Ведах і достеменно виконувати всі ритуали. В цьому і причина, і мета, і смисл життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують можливість пізнання світу: Всесвіт — це Брахман, пізнає його Атман, але для цього треба спочатку пізнати Атмана. Атман же — це людське Я. Отже, пізнання світу має починатися з самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання — це вища форма знання, джерело щастя.

Дата добавления: 2015-05-22