Основні складові економіки України

Важливою складовою економіки України є господарство.

Господарство — 1) система суспільного відтворення, яка історично склалася у визначених територіальних межах; 2) отримання безпосередньої економічної вигоди від заходів як самоцілі.

Українська економіка переходить від планової до ринкової.

Національний господарський комплекс — це система виробництв, обміну, розподілу та споживання, яка виникла на певній території. Він охоплює галузеву, функціональну та територіальну структури виробництва.

Найважливішими чинниками формування господарського комплексу є:

- економіко-географічне положення;

- сировинний;

- паливно-енергетичний;

- транспортний;

- споживчий;

- науково-технічний прогрес;

- трудові ресурси;

- екологічний;

- кон’юнктура ринку.

Галузева структура господарства відображає поділ суспільного виробництва на групи галузей, галузі та підгалузі.

Галузь господарства — сукупність підприємств, що випускають однорідну продукцію та мають схожі процеси виробництва. Господарство України має понад 20 галузей промисловості.

Галузева структура є основою господарського комплексу, який складається з галузей виробничої та невиробничої сфер.

Економіка України

Галузі виробничої сфери:

- промисловість

- сільське господарство

- транспорт

- будівництво

- зв’язок

- торгівля

- суспільне харчування

Галузі невиробничої сфери:

- житлово-комунальне обслуговування

- охорона здоров’я

- наука, освіта, спорт, культура.

До виробничої сфери належать види діяльності, які:

- створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);

- доставляють матеріальні блага (транспорт, зв’язок);

- пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне забезпечення, заготівля, громадське харчування).

Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які виконують функції надання суспільству послуг нематеріального характеру:

- галузі сфери послуг (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення, транспорт, зв’язок);

- галузі соціального обслуговування (освіта, охорона здоров’я, фізкультура і спорт, культура та мистецтво, наука та наукове обслуговування);

- органи управління та оборони;

- кредитування, фінансування, страхування.

Територіальна структура економіки — науково обґрунтоване розміщення взаємозалежних підприємств і галузей на певній території.

Одиницями територіальної структури є:

- промисловий пункт — населений пункт з одним промисловим підприємством;

- промисловий центр — місто, у якому знаходиться декілька промислових підприємств;

- промисловий вузол — сукупність пов’язаних промислових центрів та промислових пунктів (Донецько-Макіївський, Маріупольський, Луганський, Харківський);

- промисловий район — територія, де розташовані промислові вузли, центри, пункти (Донецький, Придніпровський, Прикарпатський);

- промислова зона — об’єднання промислових районів, вузлів, центрів, пунктів на великій території;

Територіально-виробничі комплекси (ТВК) — форма територіальної організації економіки, яка здійснює сполучення взаємопов’язаних основних галузей та виробництв, а також додаткових та обслуговуючих галузей на визначеній території. За територією ТВК поділяються на локальні, внутрішньорайонні, міжрайонні та ті, що охоплюють територію всієї країни. За складом галузей ТВК підрозділяються на промислові, агропромислові, інфраструктурні, народногосподарські, до яких входять усі галузі виробничої та невиробничої сфер.

Промисловий комплекс України має потужну матеріально-технічну базу. Вартість основних засобів становить 644 767 млн грн (на 2010 р.), це майже в 2,3 раза більше, ніж вартість основних засобів у 2005 р. В комплексі працює більше ніж 3,6 млн працівників, які разом принесли прибуток промисловості у розмірі 43 700,9 млн грн (2011 р.), що в 5 разів більше, ніж у 2006 р.

У промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади. Їх частка у промисловому виробництві становить 95 %. Основою цих укладів є металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п'ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 %. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, інформаційні послуги, біотехнології.

Хоча підприємства промисловості й отримують значні прибутки, але рентабельність продукції за 2003–2010 рр. не перевищує 3-6 %. З 55 тис. промислових підприємств більше ніж 18 тис. (33 %) є збитковими. Ще однією негативною стороною є скорочення кількості найманих працівників у комплексі, за 2005–2011 рр. їх кількість скоротилась на 14 %.

Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40 %, проте його структура незадовільна через переважання сировинної складової, яка перевищує 60 %. Продукція високотехнологічних та наукоємних галузей у загальному обсязі становить лише 15 %.

В структурі промисловості України велику питому вагу займають галузі важкої індустрії, особливо машинобудування, чорна металургія та вугільна промисловість.

Важка промисловість формує більше ніж 80 % загальної вартості реалізованої продукції промисловості, в тому числі на машинобудування припадає 12-14 %.

Сільське господарство є однією з пріоритетних галузей національної економіки. Розвиток сільськогосподарської галузі сприяє підвищенню матеріального добробуту населення, зміцненню економічної та продовольчої безпеки держави, зростанню її експортного потенціалу. Водночас, сільськогосподарський сектор виробництва - один з найбільш ризикових секторів економіки, оскільки на його розвиток великий вплив має дія природних факторів та біологічних чинників.

За попередніми розрахунками, у 2011р. частка сільського господарства (включаючи мисливство та лісове господарство) у загальному обсязі валової доданої вартості всіх галузей економіки склала 9,6% (у 2010р. - 8,7%).

У ринкових умовах господарювання для підприємств аграрного сектору економіки України одним із головних чинників розвитку виробництва є залучення інвестиційних і інноваційних ресурсів. У 2011р. суб'єктами господарювання за рахунок усіх джерел фінансування у сільське господарство, мисливство, лісове господарство вкладено 18,2 млрд.грн. інвестицій в основний капітал, що на 32,0% більше, ніж у 2010р. Питома вага інвестицій у зазначені види економічної діяльності становить 7,7% від загальнодержавного обсягу інвестицій в основний капітал (у 2010р. - 7,2%). За рахунок коштів державного бюджету освоєно 317 млн.грн., що становить 1,7% інвестицій в основний капітал у цей вид діяльності. Слід зазначити, що вагому частку інвестицій у сільське господарство, мисливство, лісове господарство освоєно у рослинництві (71,0%).

Енергетичні ресурси

Україна має значні запаси кам'яного вугілля (Донецький і Волинський басейни) і бурого вугілля (Дніпровський басейн); невеликі родовища нафти і природного газу розташовані в Прикарпатті і на північному сході республіки. Ці енергетичні ресурси використовуються на великих ТЕС, (Вуглегірська, Криворізька, Бурштинська, Змієвська, Курахівська і інш.). На Дніпрі побудований каскад ГЕС (Каховська, Дніпровська, Канівська, Київська і інш.). Понад 30 % електроенергії в Україні дають АЕС (Рівненська, Запорізька, Південно-Українська і інш.). Власні паливні ресурси забезпечують лише 58 % потреб України, інша їх імпортується (г.ч. з Росії і Туркменістану). У 2001 р. структура споживання електроенергії та палива: 135,8 млрд кВт·год. Вугілля та продукти його переробки — 64,2 млн т; природний газ — 65,8 млрд куб.м; нафта і газовий конденсат — 16,9 млн т.

Електроенергетика — базова галузь економіки України. Вона одна з найстарших у країні. Виробництво електроенергії ґрунтується на спалюванні вугілля, мазуту, природного газу, використанні атомної енергії, енергії рік. Україна має значні можливості для експорту електроенергії, проте використовує їх не повною мірою, оскільки експорт може здійснювати тільки через так званий «Бурштинський острів».

Частка сектору транспорту та зв'язку. у валовому внутрішньому продукті України (за даними Держкомстату) станом на 2009 становила 11,3%. Чисельність працівників галузі становить майже 7% від загальної чисельності зайнятого населення.

Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного та водного транспорту.

Вигідне географічне положення України обумовлює проходження Міжнародних транспортних коридорів, зокрема

· Пан'європейських транспортних коридорів № 3, 5, 7, 9;

· коридорів Організації співробітництва залізниць (ОСЗ) № 3, 4, 5, 7, 8, 10

· транспортного коридору Європа — Кавказ — Азія (ТРАСЕКА).

Значний транзитний потенціал України дає змогу розвивати експорт послуг, який у 2009 році сягнув 9,5 млрд. дол. США, у тому числі транспортних — 6,3 млрд. дол. США. У загальній структурі експорту послуг транспортні послуги становлять 66%, у структурі імпорту — 19%, завдяки чому транспорт України демонструє стійке позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами.

У 2009 році транспортна система забезпечила перевезення 1,5 млрд. тонн вантажів і 7,3 млрд. пасажирів. Внаслідок світової фінансової кризи та скорочення попиту на основні експортні товари у 2009 році відбулося падіння обсягів вантажних перевезень на 17,6% порівняно з 2008 роком, пасажирських перевезень — на 12,7%.

Сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення у перевезеннях. Рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів і вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам.

Залишається низьким рівень сервісного обслуговування клієнтів, недостатньо використовується наявний транзитний потенціал і вигідне географічне положення країни. Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури, транспортно-логістичних технологій, мультимодальних перевезень, рівня контейнеризації, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції.

Дата добавления: 2015-05-22