Індійська філософія

Виникнення філософії: Індія, Китай, Греція.

Рівні наукового пізнання і критерій їх розрізнення.

Прикмети наукової раціональності.

7 принципів наукової раціональності

1)принцип міровизначеності – наукове знання чітко бачить межі свого застосування і є завжди обмеженим предметом. Оскільки предметом філософії є світ як універсум то філософія не є науковим знанням.

2) принцип порядкований послідовності — досліджуване явище повинно бути поставлене в ряд: йому щось передує, за ним щось слідує. Це принцип причиновості і має нагромаджуючий характер.

3) принцип достатньої підстави – наукове знання завжди звертається до своїх основ, вихідних принципів.

4)принцип чіткості критеріїв бінарних опозицій (добро-зло; правда-кривда; рай-пекло). В науці завжди чітко розмежовується об’єктивне і суб’єктивне, істина чи фальш.

5)принцип аналітичності – розклад цілого на складові елементи і на основі вивчення кожного елемента відбувається синтез знань про предмет. (людина є дуже складною істотою. Дізнатись все про людину – є дуже складним процесом, який вимагає багатьох зусиль).

6) принцип Сократичної іронії чи принцип сумніву Декарта — в науці немає таких догм чи теорій, яких не можна було б переглянути.

7)принцип відтворюваності — дослід повинен повторюватися у 100 процентах.

Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних, але якісно різних рівня — емпіричний і теоретичний.

На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання; раціональне пізнання і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому на емпіричному рівні досліджуємий об’єкт відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів. Характерними ознаками емпіричного пізнання є: збирання фактів, їх первинне узагальнення, опис спостерігаємих та експериментальних даних, їх систематизація, класифікація.

Теоретичний рівень характеризується перевагою раціонального пізнання. Теоретичне пізнання відображає явище і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв’язків і закономірностей. Що досягаються за допомогою раціональної обробки емпіричних даних, яка дозволяє сформулювати наукові проблеми, гіпотези, теорії. Найважливіше завдання теоретичного пізнання — досягнення істини.

Емпіричний та теоретичній рівні наукового пізнання взаємопов’язані, тобто емпіричне може переходити в теоретичне і навпаки. Неприпустимо абсолютизувати значення якогось одного з них.

Давньоіндійське суспільство було кастовим, світоглядом його була мі-фологія, викладена у Ведах — збірниках гімнів. Веди освячували кастовий лад і проголошували панування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, у т.ч. військовою аристократією — кшатріями. Звідси назва ведійської міфології — брахманізм. брахманізм поступився місцем релігійним течі-ям — джайнізму і буддизму, що постали як ідеологічний протест проти кастової природи брахманізму, складності його обрядів. Як і в інших країнах, філософія в Індії виникає у зв’язку з кризою міфології. Творцями більшості філософських шкіл були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості індійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного споглядання, пасивність і само-заглиблення. Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окреслюються два їхніх типи: ортодоксальні, класичні (даастика) і неортодоксальні, некласичні (настика). Ортодоксальні визнають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують з Вед деякі ідеї, не визнають їхньої святості. Ортодоксальні, класичні філософські школи. До них належать веданта, міманси, вайшешика, санкх’я, ньяя і йога. Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-локаята. Буддизм — сві-това релігія, морально-етичне вчення зі значними філософськими вкрапленнями. Як і більшість шкіл індійської філософії, вважає, що життя — це страждання. «Чотири благородні істини» Будди проголошують: існує страждання, є причина страждання, можна припинити страждання, є шлях, який веде до цього. Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, прокляття) сансари можна аскетичним життям. Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої Індії. Основою світу вважає п’ять елементів — воду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір.

. В їхніх етичних вченнях домінують дві думки: життя — це страждання, а подолання страждань можливе через втечу від світу.

Дата добавления: 2015-05-22