Турбота про потомство

Вступ

Поведінка тварин детально вивчалася психологами, які використовували для цього піддослідних тварин, в умовах, що дозволяли повністю контролювати одержувану інформацію й можливості їх навчання. Та в лабораторіях доволі складно дослідити особливості репродуктивної поведінки тварин, бо вони не проявляються в такій обстановці. Тому вчені звертаються до способу спостереження та аналізу. Актуальність моєї роботи полягає в тому, щоб якомога точніше описати основні психічні основи поведінки і тваринному світі, а саме репродуктивної поведінки тварин, їх шлюбних церемоній та піклування про потомство.

Репродуктивна поведінка тварин

Найбільш складний і важливий тип соціальної поведінки тварин пов'язаний з розмноженням. Справді, виживання виду залежить саме від успішного відтворення його особин, і, щоб забезпечити цей процес, у ході еволюції сформувалися багато поведінкових адаптацій. Репродуктивна поведінка - це складний комплекс поведінки, пов'язаний з утворенням шлюбних союзів, будівництвом житла, виведенням потомства, його годівлею, захистом, вихованням. Складність репродуктивної поведінки в того або іншого виду корелює з потребою дитинчат у батьківській турботі. У тварин репродуктивна поведінка утворює цикл послідовних інстинктивних реакцій, обумовлених внутрішньою мотивацією й зовнішніми стимулами. Під впливом зовнішнього фактора (наприклад, певної довжини світлового дня) або внутрішнього календаря полова система тварини переходить із неактивного стану в активний. Про це повідомляється іншим особинам шляхом зміни зовнішнього вигляду (згадайте шлюбні вбрання самців лосося або тритона), виділення особливого заходу або за допомогою особливих звуків (спів самців жаб і птахів, ревіння оленів, крики кішок). Активована статева система починає виділяти гормони, які, впливаючи на відповідні центри мозку, активують програми репродуктивної поведінки. Це і є та мотивація, під дією якої починається вивільнення програми репродуктивної поведінки. Тварина приступає до демонстрації свого стану. Ці демонстрації залишають байдужими тих особин, чия репродуктивна система не активована, але в активованих особин демонстрації - як ключ - відмикають відповідні інстинктивні програми. Причому особини тієї ж статі стимулюються до демонстрації такої ж поведінки. У результаті починається змагання у виконанні програм, і кожен прагне перевершити інших. Взаємини особин, що суперничають один з одним, бувають різними - від м'якого змагання або твердої турнірної боротьби, але за правилами, до лютого антагонізму. Відповідно, одні види, наприклад трав'яні жаби, мирно демонструють щось на кшталт танців з піснями, інші, подібно територіальним півчим птахам, демонструють кожний на своїй території, треті, як турухтани, улаштовують турнірні бої на струмах, а четверті, такі, як коти, люто й нещадно атакують суперників. Суперництво, ми знаємо, є й у чоловіків, і воно може приймати всі форми - від м'якого змагання до лютого зіткнення. Змагання забезпечує його особинам, що спостерігають, іншої статі можливість вибору шлюбного партнера. Змагання не тільки стимулює особин однієї статі, але й розшаровує їх. Тих, хто атакує успішно, воно підстьобує; що програють - придушує, що не дозволяє генам слабких особин перейти в наступне покоління. Отже, у величезної більшості видів репродуктивна система самців і самок активується раз у рік, на короткий шлюбний період. В інший час вона неактивна, і, виходить, немає ні полової поведінки, ні інтересу статей друг до друга. Пари на цей час звичайно розпадаються, хоча в деяких видів вони збережені завдяки загальним інстинктам турботи про потомство або індивідуальну прихильність. У більшості випадків до початку наступного шлюбного періоду потомство досягає самостійності й залишає батьків. Якщо потомство не самостійне більше року, самки або пропускають наступний сезон розмноження (великі хижі птахи, наприклад), або вступають у нове розмноження, маючи при собі несамостійних дитинчат (ведмеді, вовки, леви, мавпи). Є й інші види: циклічні тільки самки, а самці зберігають здатність спаровуватися постійно. До них відносяться кішки, собаки, мавпи, у тому числі й людиноподібні. У більшості риб, наприклад, запліднення зовнішнє, і про ікринки й мальків ці види після нересту ніяк не піклуються. Відповідно, їхня репродуктивна поведінка досить проста й обмежується одночасним нерестом у воду яєць і сперматозоїдів. У багатьох птахів ситуація зовсім інша. Справа аж ніяк не обмежується властиво заплідненням: необхідно будувати гніздо, охороняти й насиджувати яйця, захищати, годувати й учити пташенят. Самці й самки видів, у яких підростаюче потомство вимагає інтенсивної турботи, часто утворюють міцні пари, що не розпадаються протягом усього сезону розмноження. У цьому випадку репродуктивну поведінку можна підрозділити на три складових, основні з яких - шлюбна, або полова, поведінка (включає властиво залицяння, що веде до утворення пари, і дії, що забезпечують запліднення) і батьківська поведінка (виконання батьківських обов’язків). Кожна із цих фаз розмноження регулюється специфічними гормонами й сигнальними подразниками, наприклад наявністю підходящого для гнізда місця, присутністю в гнізді яєць або пташеняти. Птахам й іншим тваринам, що утворюють стійкі подружні пари, необхідні поведінкові адаптації, що задовольняють як мінімум трьом найважливішим вимогам. По-перше, це впізнавання особин свого виду (видова ідентифікація). Користуючись етологічною термінологією, властиві самцям сигнальні подразники повинні впливати на вроджений пусковий механізм самок їхнього виду й тим самим стимулювати сексуальну поведінку останніх. Характерно, що здатність до видової ідентифікації звичайно сильніше розвинена саме в самок. По-друге, самці повинні якимсь чином продемонструвати свою приналежність саме до чоловічої статі, звичайно - за допомогою особливостей фарбування й залицяння. Оскільки мітять й охороняють індивідуальну територію звичайно самці, вони, як правило, набагато помітніші за самок. Останнім вигідніше непомітна зовнішність, що допомагає замаскуватися, скажемо, під час насидження яєць. По-третє, у видів, що утворюють стійкі пари, особинам необхідні індивідуальні зовнішні або поведінкові риси, що дозволяють дізнаватися один про одного. Цьому розпізнаванню сприяють, наприклад, особливості співу або просте прагнення обох партнерів перебувати поруч із гніздом. Крім виконання цих трьох основних функцій, репродуктивна поведінка може сприяти синхронізації внутрішніх репродуктивних циклів або, у випадку колоніальних видів, сексуальної активності всіх членів групи.

Шлюбні церемонії. Пошуки пари в тваринному світі та побудова домівки для нащадків

Один раз на рік благородний олень вибирає для себе кілька самок. Зігнавши їх докупи, він голосно реве, щоб усі знали, який він гігант. Якщо інший самець відповість йому таким же ревом, вони починають змагання на рогах. Самець, що переміг, дістає як винагороду самок.

Самці антилоп, наприклад угандійських кобів, виконують перед своєю обраницею особливий танок: спочатку самець-коб задирає голову, щоб було видно білу пляму на грудях. Потім переступає передніми ногами, щоб самка помилувалась чорними смужками на них. Потім він витягує перед собою передню ногу і, випрямивши її, ніжно постукує нею самку. Якщо самка не втікає, це означає, що і вона до нього прихильна. Зустріч самця і самки рудої лисиці також починається з виконання любовного танцю. Вони стають на задні лапи і обіймають одне одного, при цьому видають гортанні крики, а пащі їхні відкриті. Птахи, що тільки досягли статевої зрілості, прагнуть влаштувати своє перше гніздо недалеко від місця, де вилупилися самі. Така тенденція, відома як філопатрія, досить сильно розвинена у багатьох видів: наприклад, автори дослідження, проведеного відносно темноспинного альбатроса, прийшли до висновку, що відстань між гніздом пташеняти і його першим власним гніздом в середньому складає 22 м. Інше дослідження, цього разу проведене в районі Корсики у відношенні строкатого атлантичного буревісника, з'ясувало що 9 з 61 пташеняти чоловічої статі, що повернулося в свою рідну колонію, відтворили своє перше потомство в тій же самій норі, де і вилупилися самі, а двоє з них спарувалися зі своєю власною матір'ю.

Вагітність та роди

Оскільки у багатьох ссавців малята народжуються сліпими, а іноді й голими, самки ще до родів будують гніздо або лігво. Після родів самки облизують своїх малят, годують, зігрівають і оберігають їх, стежать за чистотою лігва. Рослиноїдні ссавці народжують малят цілком сформованими, здатними вже через кілька годин іти за матір'ю. Малята ссавців пізнають свою матір вже з перших днів життя. Потім вони стають досвідченішими. Взаємне переслідування, боротьба, стрибки і біг сприяють не лише тренуванню тварин, а й виробленню прийомів захисту та нападання. У зв'язку зі змінами навколишнього середовища у ссавців постійно виробляються нові умовні рефлекси, а ті, що не підкріплюються подразниками, гальмуються і можуть зникати. Тому ссавці швидко пристосовуються до нових умов зовнішнього середовища. Маля зебри, що тільки народилось, уже бачить, чує, уловлює запахи, а все його тіло покрите шерстю. Приблизно через годину після народження малюки уже можуть бігати. Вони намагаються триматися поближче до інших зебр, щоб уберегтися від ворогів.

Дрібні тварини дуже плодючі. Скажімо, пацюки – самець і самка, за один рік можуть принести до ста пацюків. Знайти добрих господарів для такої кількості малят нелегко, тому краще не тримати самців і самок разом. Деяких тварин можна прооперувати у ветеринара, щоб вони не мали потомства, проте такі операції для дрібних звірят небезпечні і навіть можуть стати причиною їх загибелі. Новонароджені мишенята соні абсолютно безпорадні. Вони сліпі та глухі, і на тілі в них немає ніякого волосся. Вони народжуються в гнізді, де тепло і безпечно. Одразу після народження кенгуреняткові доводиться переповзати з родового отвору в сумку матері. Це триває близько трьох хвилин. Маля народжується таке мале, що могло б уміститися в чайній ложці. Маля хапає сосок і ссе материнське молоко. У сумці воно проживе шість місяців, поки не сформується остаточно.

У тварин турбота про потомство полягає в годуванні його молоком і захисті. Самки всіх ссавців виявляють велику активність, іноді навіть ризикують своїм життям, захищаючи потомство. Самці, як правило, про потомство не турбуються. Пари утворюються зазвичай лише на період розмноження. Турбота про потомство – вигодовування, догляд і захист дитинчат, здійснювані самкою, самцем, шлюбною парою або групою родинних тварин, засновані на ланцюзі безумовних рефлексів, вироблених в процесі еволюції. Турбота про потомство забезпечує сприятливі умови для виживання і розвитку потомства. У ссавців, в більшості випадків, матері годують новонароджених лежачи, рідше сидячи (зайці) або стоячи (більшість копитних, інколи вовки). Недорозвинені, нездатні самостійно смоктати новонароджені кенгуру і деякі інші види сумчастих як би приростають до соска, кінчик якого заповнює всю ротову порожнину. Молоко упорскується в рот такого дитинчати за допомогою скорочення спеціального м’яза, що стискує молочну залозу матері. У китів дитинча захоплює кінцем рота сосок, що висувається в період лактації з особливої кишенеподібної складки черева матері, і молоко, як в сумчастих, струменем упорскується йому в рот шляхом скорочення особливих м'язів. Благоустрій гнізда, підтримка в ньому чистоти, охорона виводка також є яскравим вираженням батьківських інстинктів. Так, наприклад, самка кролика утеплює гніздо вищипаним з черева пухом, інші звірі влаштовують підстилку з м'яких рослинних матеріалів.

Що стосується підтримки чистоти тіла дитинчат, то цей інстинкт, мабуть, властивий всім ссавцем без виключення. Мати часто вилизує шерсть дитинчат, вишукує у них бліх. Самки єнотовидних собак і борсуки часто виносять маленьких цуценят з нір "на свіже повітря" і через деякий час знову дбайливо повертають в гніздо. Тимчасово віддаляючись від лігва або гнізда, батьки прикривають дитинчат матеріалом підстилки або закупорюють вхідний отвір нори. Самі ж дитинчата у відсутність батьків збираються в купку, зберігаючи тепло. Повертаючись до виводка, батьки зазвичай деякий час затримуються на віддалі, обходять лігво довкруги, перевіряючи відсутність небезпеки, як, наприклад, вовк або лисиця. В період виведення потомства досвідчені вовки, як правило, не нападають на худобу, що пасеться поблизу лігва; якщо це "правило" порушується, то зазвичай не дорослими тваринами, а переярками, що затрималися недалеко від лігва. Багато пернатих проявляють зворушливу турботу про своє потомство. У них виробилось немало прийомів, щоб зберегти пташенят, уберегти їх від небезпеки. Дикі свині живуть сімейними групами. В кожній може бути декілька дорослих самок, з яких одна, як правило, найстарша та найбільша, є вожаком. Самцям дозволяється жити в стаді не більш, як до півторарічного віку. Після досягнення цього віку самки виганяють їх, і вони змушені далі вести сапостійний спосіб життя. Молоді самці інколи об’єднуються в невеликі групи. На час шлюбного періоду, в жовтні-листопаді, до сімейного стада приєднується один з найсильніших сікачів. Вагітність триває 115-120 днів. Самка навесні народжує в середньому 5-6 поросят, максимум 10. В неї 5 пар сосків, але в першій парі майже нема молока. “Зайві” два поросятка гинуть найближчими днями після появи на світ. Народжуються поросята добре розвиненими, зрячими. Вони дуже рухливі. Вже через 2-3 години після народження вони починають бавитись, боротись між собою. Забарвлені своєрідно – вздовж тіла проходять чітко виражені темні смуги. Це маскує їх в заростях очерету. Через 4-5 місяців колір поступово міняється на звичайний однотонний темний. До осені маса поросят становить 20-30 кг. Приблизно половина самок, що народилися взимку, восени вже спарюються і на весну мають потомство.

Звичайно в сім’ї 5-6 вовчат. Відмічені випадки, коли їх народжувалось дуже багато – 10-13, і навіть 17. Але такі випадки трапляються дуже рідко і половина їх гине. Вовчата народжуються сліпими та безпорадними. Під кінець другого тижня вони починають реагувати на звуки, а через три тижні вперше виходять з гнізда і починають їсти м’ясо. Різкі зміни з’являються наприкінці третього тижня. До того часу вони вже чують і бачать, стають на ноги і починають ходити. До активних ігор вони переходять в майже місячному віці. Вовчиця, хоч і турботлива мама, але не проявляє агресивності по відношенню до людей, котрі наблизились до її дітей. Відомі випадки, коли мисливці забирали з лігва всіх вовченят, а вовчиця в цей час спокійно спостерігала за ними, не роблячи спроб напасти.

У рисі статеве життя починається в кінці лютого і триває майже місяць. Взагалі рись любить самотність, не схильна до спілкування з собі подібними, але в шлюбний період ці нахили ламаються. За самкою звичайно ходить декілька самців, які постійно б’ються між собою. Мовчазні від природи, вони в цей період голосно мурчать, м’явкають, а в збудженому стані голосно кричать. Самки басовито м’явкають, а самці глухо мурчать. В нічній тиші ці звуки лякають людей. Вагітність триває 63-70 днів. В травні в рисі з’являються 2-3 дітлахів (дуже рідко 1 або 4). Вони дуже кволі, сліпі і глухі, і важать 250-300 грамів. Для потомства мати влаштовує лігво в глухій частині лісу, де небудь під вивернутим коренем, в дуплі, печері, ретельно вимощує його пір’ям та травою. В ньому сухо та тепло. Перші два місяці свого життя маленькі рисі швидко ростуть і розвиваються на материнському молоці. Потім починають виходити з мамою з гнізда, знайомляться зі складним життям лісу. Дорослі приносять їм живих мишей, зайців, терпеливо вчать, як їх добувати, оберігають звірят від всіх можливих негараздів. Очі в малят відкриваються через 16-17 днів. Коли їм виповнюється місяць, вони починають приймати тверду їжу, але материнським молоком харчуються ще 4 місяці. Мисливський інстинкт прокидається в ранньому віці. Через 40 днів після народження, молода рись вже пробує підкрастися до “здобичі” і нападати на неї. Статевої зрілості самки досягають на 21-му місяці життя, самці – на 33-му. Протяжність життя приблизно 15-20 років.

Самець помагає матері годувати і виховувати потомство. Рисята ростуть швидко, вже в жовтні їх важко відрізнити від батьків, вони починають полювати зграями. Всю зиму молоді тримаються біля матері і розходяться, хто куди, навесні. В річному віці рись остаточно переходить до самостійного життя. Період кохання у ведмедів настає буває в середині літа. Після семи місяців вагітності самка в барлозі народжує від одного до чотирьох (найчастіше двох) сліпих ведмежат, вкритих рідкою шерстю, масою близько 500 г. Через місяць вони прозрівають, але харчуються материнським молоком ще впродовж 4 місяців, і до двох років не покидають матір. Лише на четвертий рік вони стають статево зрілими. Живуть ведмеді 30-35 років.

Дата добавления: 2015-05-22