Примітки

³³ Апостол Павло (інше ім'я — Савл) — один з найвідоміших уч­нів Христа, мандрівний проповідник. Сковорода веде мову про вірш з Послання св. апостола Павла до филип'ян: «І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі». (Фил. 4.7).

³⁴ «Багато лихого для праведного, та його визволяє Господь з них усіх: Він пильнує всі кості його, — із них жодна не зламається!» (Пс. 34.20,21).

³⁵ Схожі за змістом фрази досить часто зустрічаються в пророків Ісаї та Єремії (напр.: Іс.44.2—5). У Біблії гебрейський народ часто зветься «синами Якова», «насінням Якова», «домом Якова», або прос­то— «Яковом», за ім'ям патріарха, від дванадцяти синів якого це пле­м'я мало своє походження.

³⁶ Філософ В. Ерн зазначає, що вся «наука Сковороди є органіч­ним синтезом Платона з Біблією», що Сковороду «можна йменувати християнським платоніком». Д. Чижевський також називає платонізм одним із трьох джерел його філософії, поряд з патристикою та тво­рами німецьких містиків, хоча й застерігає, що, мабуть, в старому Киє­ві бракувало безпосереднього знайомства з працями Платона. Так чи інакше, а прямих і прихованих посилань на Платона в Сковороди — сила. Для нього Платон — «премудрий» та «боговидець».

³⁷ За звичаєм на свято гебрейської Пасхи можна було дати волю одному з в'язнів, приречених до страти. Євангеліє розповідає, що рим­ський намісник Юдеї та Самарії (від 26 до 36 р. по Р. X.) Понтій Пилат, бажаючи врятувати Ісуса Христа, запропонував відпустити саме Його. Одначе народ наполягав на тому, щоб звільнити розбійника Варавву (Мт.27.15—26).

³⁸ Сковорода згадує відому приповість з VII книжки платонівського трактату «Держава». За Платоном, людина тільки уявляє, що знає істинне буття, насправді ж ми бачимо лише тіні на склепінні печери.

³⁹ Платонівська наука про ідеї викладена в діалогах «Федон», «Бен­кет» та «Парменід».

⁴⁰ Вираз апостола Павла: «А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці! Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається. І тих, які гинуть, для одних бо смертельна запаш­ність на смерть, а для других запашність життєва в життя» (2 Кор. 2.14—16). «Христос» — грецький переклад гебрейського слова «Месія» («Машіах»), тобто «Помазанець». Так називали Божого Первосвящени­ка, Пророка і Царя, що його пришестя очікував був ізраїльський на­род. Новозаповітна християнська наука вчить, що Бог послав Свого Сина, щоб викупити (спокути) гріх усього людства (Гал.4.4,5). Його служіння тривало близько тридцяти двох років в гебрейській Палестині на початку нового літочислення. Син Божий, на ім'я Ісус (гебр. «Єшуа», тобто «Бог спасає»), народився у Віфлеємі, виховувався в Назареті, був розп'ятий та похований в Єрусалимі. Святе Письмо вчить, що Ісус Христос воскрес і на сороковий день вознісся на небо (Мр.16; Лк.24). За християнською теологією, боголюдина Ісус є втіленням Слова (грец. «Логоса»; див.: їв.1.1—5), другого Лиця Божої Трійці (єдиної в своєму єстві!). Проте для Сковороди Ісус Христос насамперед — мо­ральний взірець, вчитель правильного життя, якого він намагається по­рівнювати з давньогрецькими філософами. Втім, Сковорода не залиша­ється на цьому поверховому рівні розуміння постаті Ісуса. Він неодно­разово підкреслює саме «божественність» Ісуса Христа. Відкидаючи вартість історичних свідчень про Сина Божого, Сковорода стверджує духовий сенс факту його смерті і воскресіння, на якому будується ці­кава (і, зрештою, не суперечлива православному християнству) наука про «переображення» людини.

⁴¹ У перших розділах Книги Буття описане створення світу Богом протягом шести днів. Сьомого ж дня Бог «відпочив» (ЇМ. 2.2). Тому звичайно коментарі на це місце Святого Письма звуться «Гексамерон» («Шостоднів»). Одначе Сковорода, в якого була особлива наука про «душевний мир» або «спокій», надає дуже важливого значення саме дню сьомому (пор.: Євр. 4.1—10). Для українського філософа біблійна оповідь про створення має сенс тільки в алегоричному розумінні, а са­ме: як приповість про створення так званого «символічного світу», мета існування якого — приведення усієї тварі до злагоди з Богом, інакше — до «сердечного мира».

⁴² «Колісниця» в Сковороди дуже важливий символ «переображен­ня». Тут він наслідує традиції гебрейського символізму: І Сам, 6.7—9; Іс. 66.20. «Престол» же звичайно вважається за символ гідності та влади. Саме в цьому сенсі Біблія оповідає про «престол Божий (Іс. 66.1; Мт.5.34). Проте в місці, що коментується, Сковорода, очевидно, веде мову про мідяні підстави для так званого «моря» (посудини для жертвування), які мали по чотири мідні колеса, (або «кола»). Оце «море» на підпорках стояло в соломоновому храмі (І Цар. 7.23—37).

⁴³ Авраамська скінія — шатро, з яким мандрував праотець гебрей­ського народу Авраам за два тисячоліття до Р.Х. Праведний Авраам у Біблії зветься «другом Божим» (Як.2.23; Іс.41.8). Його скінія вважа­ється прообразом похідного храму Мойсея, а також символом «міста, що має підвалини, що Бог його будівничий» (Євр. 11. 8—10), тож «Царства Небесного».

⁴⁴ Ілля — пророк IX ст. до Р.Х., служив у північному Ізраїльському царстві. Як розповідає Святе Письмо, Ілля був взятий живим на небо в огняному возі (2 Цар.2.1—11). Сковорода знаходить в особі Іллі ще один символ саморозвитку та переображення душі. Саме Ілля, за Євангелієм, разом з Мойсеєм удостоївся бути свідком Переображення Христа (Мт.17.1—9).

⁴⁵ Захарій—тут: пророк VI ст. до Р.Х., який словом збудив у на­роду силу приступити до відновлення Божого храму. Видіння Захарія сповнені багатьма алегоричними образами та символами. Один з цих символів — сімку очей (Зах.3.9; Зах.4.10)—Сковорода витлумачує як повноту буття переображеної тварі, що досягає «чертогів вічного». Взагалі число «сім» вважається у євреїв святим числом, яке символі-лізує поєднання Божої досконалості (число 3) та світового порядку (число 4). Інакше: це число є символом союзу Бога з людьми, симво­лом спілкування між Творцем та Його створінням.

⁴⁶ Єзекіїль (Іезекіил) — син священика, який потрапив у полон до Навуходоносора, де почав пророкувати своїм одноплемінникам (VI ст. до Р.Х.), сучасник Єремії. В першому розділі Книги пророка Єзекіїля описується видіння чотирьох крилатих істот у вогні. Сковорода знов-таки вбачає тут символ внутрішнього душевно-духовного руху людини.

⁴⁷ Пасха (грец. «паска», гебр. «песах») — «проходження мимо» — найменування свята, котре Бог повелів святкувати синам ізраїлевим на спомин того, що Він вивів їх із землі рабства (2 М.12.1—28).

⁴⁸ Дослідники творчої спадщини Сковороди вважають, що тут згадана емблематична картина із збірки, котрих дуже багато видавалося в Європі XVI—XVIII ст. Д. Чижевський твердить, що безпосередній вплив на Сковороду мала так звана «амстердамська збірка»— (Symbola et emblemata selecta) (понад 840 гравюр), що її за наказом Петра І було видрукувано 1705 р. в Амстердамі.

⁴⁹ Давид — цар Ізраїльський та Юдейський, пророк і видатний поет, життя якого докладно описано в Книгах Самуїлових та в Першій книзі Царів.

⁵⁰ Тут згадані деякі епізоди з Святого Письма: в'язниця і Йосип— 1 М.39.19—23, скринька і Мойсей — 2 М.2.1—10, яма та Даниїл —Дан. 6.1—29, Деліла і Самсон (самсон — євр. «сонечко»)—Суд. 16.1—22, шкіра і Йов — Йов. 19.25,26, плоть і Христос — Рим. 1.3, печера і лев — можливо, Наум. 2.11—14, або Єз. 19, риба та Йона — Йон. 2.1—11, яс­ла і Дитина — Лк. 2.1—20, гріб і Воскреслий — Мт. 28.1—10, ланцюги і Петро —Дії.12.12.7—11, кош і Павло —Дії. 9.23—25, жінка і на­сіння— 1 М.3.15, Голіят і Давид—1 Сам. 17.1—58, Єва і Адам — 1 М.2.18—25; 1 М.3.20; «Авраамова сень» та гості — 1 М.18.1—8, ковчег і Ной—1 М.6.13—22; 1 М.7; 1 М.8.1—22, в'язниця (колода) і Єремія — Єр.20.1.—6, море та Ізраїль — 2 М.14.10—31. Загальний зміст, який вба­чає Сковорода в цих епізодах: дещо приховане з'являється назовні. Як відомо, за наукою Сковороди, внутрішня, «божественна» натура є прихованою в світі і в людині і потребує відшукування, викриття її.

⁵¹ Содом — одне з міст, знищених за своє нечестя вогнем, який зійшов з неба (1 М.19.1—29). Загибель Содома часто розуміється як символ майбутнього Божого суду над гріхом (Мт. 10.15; Лк. 10.12).

⁵² «Буду Тебе величати, о Господи, бо Ти з глибини мене витяг» (Пс.30.2).

⁵³ «Душа моя слабне від туги за спасінням Твоїм,— чекаю я слова Твого! За словом Твоїм гаснуть очі мої та питають: «Коли Ти потішиш мене?» (Пс. 119.81, 82).

⁵⁴ Епізод з видіння пророка Захарія (Зах. 4.1—10).

⁵⁵ Перші розділи Книги пророка Захарія являють собою діалог пророка і Ангола. Напр.: Зах. 1.9. Сучасні переклади Біблії замість слов'янського «глаголяй во мнє» подають се як «говорив зо мною».

⁵⁶ «Він світильником був, що горів; і світив» (їв. 5.35).

⁵⁷ Йдеться про Івана Христителя або Предтечу — останнього та найвеличнішого з пророків Старого Заповіту, який приготував своєю проповіддю народ до Царства благодаті, що наближається (Лк.1.57— 80; Мт.11.11). Іван збирав у Юдейській пустелі натовпи людей, впли­вав на них своїм аскетичним способом життя та проповіддю покаяння і спрямовував їх до Христа, якого пізнав через об'явлення Духа Бо­жого (Мт.3.1—17) під час хрещення. Ірод Антипа, правитель Юдеї, посадив Івана до в'язниці, а потім звелів відрубати йому голову за вимогою Саломії, доньки своєї незаконної дружини Іродіяди (Мт.14.1—12).

⁵⁸ Юда (Іуда), або Левій Юда, або Тадей (Фаддей) —один з два­надцяти апостолів, на прізвище Яковів (тобто син апостола Якова меншого). В Ів.14.22 цей Юда відрізняється від Юди Іскаріотського, який зрадив Христа. Послання Юди спрямоване проти фальшивих вчи-телів-спокусників, яких автор порівнює з «зорями блудними» (Юд.13) і «скиненими Анголами» (Юд.6) та зве їх: «тілесні, що духа не мають» (Юд.19).

⁵⁹ Люцифер (лат. «той, що несе світло») — одна з античних назв ранкової зорі або зірки. В ранньохристиянській писемності так імену­вали скинутого ангола — сатану. Церковнослов'янською мовою «люцифер» перекладається як «денница» або «лжеденница».

⁶⁰ Агнець (ягня) — символічне найменування Ісуса Христа, який приніс Себе в жертву за гріхи світу. Іван Христитель біля Йордану, де він христив людей, побачив, як до нього йде Ісус, і сказав: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (їв.1.29).

⁶¹ Тобто Іван Христитель, батьком якого був священик Захарій (не плутати з пророком Захарієм).

⁶² Так говорить про Івана Христителя євангеліст Іван (їв.1.8). Світло — це сам Христос.

⁶³ Невдовзі опісля Свого воскресіння Христос з'явився двом Сво­їм учням, які мандрували до Еммауса, що поблизу Єрусалима. Спо­чатку учні не впізнали Спасителя. Лише за вечерею, переломивши з ним хліба, вони впізнали Його («Тоді очі відкрилися їм») і промови­ли: «Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по до­розі, і коли виясняв нам Писання?» (Лк.24.13—32). Одного з цих двох звали Клеопа. Ім'я іншого невідоме. Сковорода припускає, що це міг бути сам євангеліст Лука.

⁶⁴ Читання Святого Письма є одним з найдавніших елементів хри­стиянської служби Божої. Сковорода згадує тут недільне ранкове євангельське читання про з'явлення Господа учням після Воскресіння.

⁶⁵ Маріам (гебр. Мір'ям) — тут: Марія, Мати Господа Ісуса Хри­ста. Почувши від Ангола звістку про майбутнього Сина, Марія пішла до своєї родички Єлисавети (яка мала народити Івана Христителя), і вони вдвох прославили Бога (Лк. 1.39—56).

⁶⁶ Провіщення пророка Ісаї про майбутні часи: Іс.11.6—8.

⁶⁷ 3 пророцтва Ісаї: «І станеться на кінці днів, міцно поставлена буде гора дому Господнього на шпилі гір... І підуть численні народи та й скажуть: «Ходіть та зберімось на гору Господню... І доріг Своїх Він нас навчить»» (Іс.2.2,3).

⁶⁸ Ріг у євреїв символізував владу й силу.

⁶⁹ Петро — один з найвідоміших учнів Христа. У його проповідях та ділах виявилася справжня віра, що перероджує. Двома з таких діл і були згадані Сковородою зцілення кривого та оживлення Тавіти (Дії.3.1—10; Дії.9.36—43).

⁷⁰ Соломон, син Давида — цар Ізраїльський приблизно з 1015 по 975 р. до Р.Х. Часи царювання мудрого Соломона— це найспокійніша доба гебрейської історії. До Святого Письма увійшли три книжки, на­писані Соломоном: Книга Приповістей Соломонових, Книга Екклезіястова (або Проповідника), Пісня над піснями. Образи з останньої книжки й використовує Сковорода в своєму діалозі. Любовна пісня Соломона та його нареченої Суламітки тлумачиться євреями як але­горія Божої любові до Ізраїля (див.: Єр.3.1). Християни вбачають тут символ єднання Христа і Церкви (Об.19.7; О6.21.2; О6.22.17). Се­ред інших тлумачень цієї книжки цікавим є те, що вбачає в пісні сим­волізацію стосунків між Богом та душею людини.

⁷¹ Інколи Соломон називає свою наречену «сестрою», а вона його — «братом».

⁷² Ісус (Єгошуа), син Павина (чи Нуна), служник Мойсея (1М.24.13) був обраний Богом його наступником. За 1400 р. до Р.Х. під водійством Ісуса Навина Ізраїльський народ підкорив землю Ханаан. «І взяв Ісус увесь Край, усе так, як говорив був Господь до Мойсея. І Ісус дав його Ізраїлеві на спадок, за їхнім поділом на їхні племена. А Край заспокоївся від війни» (Єг.11.23). Ісус Навин — про­образ Проповідника спасіння, який веде до дійсного спочинку (Євр. 2.10; Євр.4.8—10), тобто Христа.

⁷³ Як оповідає Євангеліє, Ангол Господень з'явився віфлеємським пастухам і промовив до них: «Я ось благовіщу вам радість велику... Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І пастухи почали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєма й побачимо, що сталося там, про що сповістив нас Гос­подь» (Лк.2.8—20).

⁷⁴ «І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було» (Мт.2.9).

⁷⁵ «Бо вибрав Сіона Господь, уподобав його на оселю Собі: «То місце мого відпочинку на вічні віки...» (По. 132.13,14).

⁷⁶ Марія Магдалина (тобто Марія з Магдали) була серед жінок, що йшли за Ісусом до хреста (Мт.27.56,61; Мт.28.1). Вранці після Воскресіння Марія прийшла до гробу й побачила, що камінь, який за­кривав його, відвалений (їв.20.1). Спочатку вона не зрозуміла, куди поділося тіло. Але згодом Марія Магдалина зустріла Ісуса Христа, що воскрес (Ів.20.11—18).

⁷⁷ Яків, син Ісака та Ревеки, хитрістю купив право первородства в свого старшого брата Ісава (1М.25.29—34). Через це йому довелося втікати до Месопотамії. Під час мандрів «натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому,— ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до неба. І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній» (1 М.28.10—12). Сам Бог стояв зверху та обіцяв нащадкам Якова цю Землю та Своє благословення (ІМ.28.13—22). «І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам'ятника... І назвав він ім'я тому місцю: Бет-Ел» («дім Божий»).

⁷⁸ Пісн.2.17; Пісн.4.6: «Поки день прохолоду навіє, а тіні вте­чуть...»

⁷⁹ «Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «При­йміть Духа Святого!» (Ів.20,21,22).

⁸⁰ «І прокинувся Яків зо свого сну... і сказав: «Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна» (1М.28.16—22).

⁸¹ Патріарха Еноха, сина Яреда та батька Метушалаха (Мафусаїла), євреї та араби звали «вченим» і приписували йому винайдення писемності, лічби та науки про зірки. За Біблією, Бог взяв його до себе живим (1М5.18—24). Іншою людиною, яка була перенесена на небо, не зазнавши смерті, вважався пророк Ілля. Про життя юдейського пророка Авакума, автора книги, що увійшла до Святого Письма, май­же нічого не відомо, окрім того, що він, певно, був сучасником пророка Єремії (VII ст. до Р.Х.). Проте в девтероканонічному (тобто визнано­му з боку Церкви пізніше) доповненні до Книги пророка Даниїла зга­дується ще один пророк Авакум, якого Ангрл, схопивши за волосся, переніс до Вавилона та змусив віддати свій сніданок зголоднілому Даниїлу, котрий сидів у ямі (Дан. 14.33—39). Щодо Пилипа, про якого згадує Сковорода, то Святе Письмо розповідає про кількох Пилипів, серед них — апостол Пилип з Віфсаїди (Мт.10.3; їв.1.43,44; їв.14.8,9; Дії. 1.13) та благовісник Пилип з Кесарії, у якого перебував апостол Павло під час своїх мандрів (Дії.6.5; Дії.21.8). Про благовісника Пилипа розповідається, що після того як він христив ефіопського вельможу, Дух Господній забрав його та переніс до містечка Азота, де Пилип продовжив свої проповіді (Дії.8.26—40). Сковорода не роз­різнює цих двох Пилипів.

⁸² Самсон — один з «суддів Ізраїльських», тобто тимчасових вож­дів народу в добу смут опісля смерті Ісуса Навина (приблизно 1400— 1100 рр. до Р.Х.). Самсон мав надзвичайну фізичну силу, таємниця якої була прихована в його волоссі. З ім'ям його пов'язано багато оповідань, які вміщені в так звану Книгу Суддів. У розділі 14 цієї книги розповідається, як Самсон убив молодого лева, а через декілька днів знайшов у тілі того лева рій бджіл та мед. З того випадку ви­йшла загадка, яку Самсон загадав филистимлянам: «З їдячого вийшло їстівне, а з сильного вийшло солодке» (Суд. 14.5—19).

⁸³ Коли Ізраїльський народ виходив з Єгипту, «гори скакали, немов баранці, а пагірки — немов ті ягнята!» (Пс.114.4). Подальша цитата з Ісаї приблизна: Іс.25.6.10.

⁸⁴ Сіон (тобто «та, що на сонці») — одна з гір палестинського міста Єрусалима, сакральної столиці євреїв. У псалмах та книжках пророків Сіон — це улюблена назва Єрусалима (напр.: Пс.102.14). Сіоном зветься також і Єрусалим, що на небі, житло Боже (Євр. 12.22; О6.14.1).

⁸⁵ Галілея — маєтний та привабливий край у Палестині, де провів більшу частину свого життя Ісус Христос. Сковорода пише про «гору Галілею» алегорично, наслідуючи пророка Ісаю (Іс.9.1) та євангеліста Матвія (Мт.28.7). Той же Матвій оповідає про з'явлення Ісуса одина­дцятьом учням на горі в Галілеї після Його Воскресіння (Мт. 28.16—-20).

⁸⁶ Йосип — син патріарха Якова (Ізраїля) і Рахілі. Через злість сво­їх братів його було продано у неволю до Єгипту. Йосипа купив царе­дворець Потіфар і призначив його над домом своїм. За наклепом жінки Потіфарової Йосипа кинули до в'язниці. Але згодом він досяг іще кращого становища, ставши особою, близькою до фараона. Потім Йосип примирився з братами. За його бажанням Йосипа було похова­но в Краї, який обіцяв Бог Ізраїльському народові. Історію Йосипа див.: у розділах 37—50 Книги Буття.

⁸⁷ Йдеться, мабуть, про благословення Яковом Йосипа та його бра­тів, Яків вживає образа «небес, що на висоті», як символ тієї духовної висоти, на яку зійдуть його нащадки. Див.: 1 М.49.

⁸⁸ Тут ідеться про Таємну Вечерю Христа з Його учнями вночі пе­ред судом та розп'яттям (Мт.26.17—29; Мр. 14.12—25; Лк.22.7—30; їв. 13—17) та про епізод з апостолом Хомою, коли той, маючи скептичну вдачу, захотів перевірити, чи справді воскреслий Христос з'явився їм «у плоті» (їв. 20.24—29).

⁸⁹ Параклит, або Параклет (грец. «помічник», «утішник») — тобто Дух Святий, Дух Божий, який зійшов на апостолів у день П'ятидесят­ниці (на п'ятдесятий день по воскресінні Ісуса Христа, під час гебрейського свята Жнив і Перших Фруктів). «І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немовби огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі вони ж сповнились Духом Святим...» (Дії. 2.1—4). У цей день апостол Петро закликав до хрищення в ім'я Ісуса Христа (Дії. 2.38), що дає людям змогу прийняти дар Духа Святого.

⁹⁰ Степан — диякон у єрусалимській громаді. Його християнська проповідь викликала ненависть багатьох євреїв, які притягли його до суду та звинуватили в богохульних словах, а потім побили камінням (Дії.6.5,6; Дії.6.8—15; Дії.7.51—60). Під час катування Степан молився за вбивць. Його погляд був спрямований до Ісуса, котрий немовби під­вівся зі свого небесного престолу, підтримуючи мученика (Дії.7.55,56).

⁹¹ «Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!» (Дії.7.56).

⁹² Місцем служіння пророка Даниїла був Вавилон, куди його було забрано з Єрусалима як полоненого під час вавилоно-юдейської війни VII—VI ст. до Р.Х. (хоча є серйозні підстави вважати, що саму Книгу пророка Даниїла було написано через кілька століть після описуваних у ній подій). Даниїла було призначено на службу при дворі вавилонсь­кого царя. Бог дав Даниїлу розуміння не тільки книг, але й видінь та снів (Дан.1.17). Одне з таких видінь Даниїла (так зване «видіння над річкою Хіддекел) і має на увазі Сковорода. «І звів я свої очі та й по­бачив, аж ось один чоловік, одягнений у льняну одіж, а стегна його оперезані золотом з Уфазу. А тіло його — як топаз...» (Дан.10.5,6). (В ін­ших перекладах — «немов камінь з Таршішу».) Таршіш (Фарсіс) — країна, яка досить часто згадується у Святому Письмі. Вважають, що це могла бути Іспанія (грец.— Тартеосіс).

⁹³ «Я знаю чоловіка в Христі...» (2 Кор.12.2). «Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі» (Кол.3.2).

⁹⁴ Мабуть, Сковорода неточно цитує Пс.8.1. слов'янської Біблії. В сучасному перекладі: «Господи, Владико наш,— яке то величне на цілій землі Твоє ймення,— Слава Твоя понад небесами!»

⁹⁵ Книга Буття оповідає, як Ной випустив з ковчега голубку, щоб побачити, чи не спала вода. Голубка повернулася до нього з листом оливковим у дзьобі (1 М.8.8—12).

⁹⁶ Понт — грецькою мовою означає «море».

Дата добавления: 2015-05-22