Психолого-пед. проблеми статевого виховання

Статеве виховання і підготовка учнів до сімейного життя – складова загального процесу виховної роботи загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних навчальних закладів та сім`ї.

Варто зазначити, що статеве виховання – це система педагогічних, медичних, правових заходів, спрямованих на формування у дітей та підлітків правильного ставлення до питань статі та статевого життя. Статеве виховання має на меті сприяти гармонійному розвитку особистості, підготовці до майбутнього сімейного життя. Це одна із складових цілісного процесу виховної роботи у загальноосвітньому навчальному закладі та сім`ї.

У здійсненні статевого виховання необхідно врахувати вікові особливості, прискорений статевий розвиток учнів, поширення негативних тенденцій у молодіжному середовищі.

Хлопці-підлітки мають отримувати «чоловіче виховання», їм треба прищеплювати повагу до осіб протилежної статі. Моральним гальмом, яке регулює взаємини між статями, є виховання самоповаги й поваги до представників протилежної статі, особливо жіночої – дівчинки, подруги, жінки-матері.

Дівчатка-підлітки мають отримувати «жіноче виховання».Одним з найважливіших завдань є виховання лагідних, вимогливих, незламних і нетерпимих до зла і несправедливості жінок.

Надзвичайно важливо, щоб на уроках біології, етики і психології сімейного життя, ОБЖ, учні не лише вивчали основи наук, отримували знання про статеві відмінності у природі та суспільстві, ріст і розмноження живих організмів, репродуктивну функцію людини, негативний вплив нікотину, алкоголю, наркотиків на спадковість, але разом с тим учителі звертали увагу на статеве виховання дітей та підлітків з його моральним підґрунтям і ціннісними орієнтаціями. Учні мають діставати на уроках уявлення про моральну чистоту, цнотливість, честь і гідність.

Позакласні, позашкільні виховні заходи (бесіди, лекції, диспути, конференції, вечори запитань та відповідей, виконання громадських доручень, клубах тощо) покликані формувати правильну поведінку в міжстатевому спілкуванні дітей та підлітків.

110) Проблеми важковиховуваності і самотності учнів

"Важкі" діти — це педагогічно запущені діти. Моральна деформація їх особистості — результат педагогічних прорахунків (мова йде не про дітей з відхиленнями в нервовій системі, не про розумово відсталих дітей, а про психічно і фізично здорових дітей). Найбільш рельєфно типові особливості "важкої" дитини проявляються в підлітковому віці, коли змінюється соціальна позиція дитини, обумовлюючи не тільки нову спрямованість його діяльності, але й нове ставлення до неї.

До даної групи відносять неслухняних, впертих, примхливих дітей, які протистоять вимогам, порадам дорослих. Вияснення реальних причин подібних відхилень, увага до потреб і інтересів дитини при одночасній вимогливості до неї і включення в колективні форми діяльності — ось основний шлях подолання неслухняності, впертості.

Частина дітей відрізняється недисциплінованістю, грубістю. До таких учнів доцільно застосовувати індивідуальний підхід і, перш за все, встановлення джерел їх неслухняності.

Особливу групу складають діти, поведінка яких характеризується відсутністю бажання і звичок до трудових зусиль — лінощами.

Виділяються і група дітей, для яких характерна найбільш негативна риса — брехливість. Брехня може бути як результат і страх покарання, прагнення приховати вчинок і бажання самоутвердитися, викликати увагу оточуючих.

Робота з "важкими" дітьми обумовлює необхідність особливо коректного індивідуального підходу, що враховує: 1) уважне, доброзичливе ставлення до дитини; 2) опору на його позитивні риси; 3) довіру до моральних сил, потенційних можливостей.

Типологія "важких" дітей орієнтує вихователя на корекцію системи виховних впливів у цілому, відкриває шляхи застосування індивідуального підходу до кожної дитини, яка знаходиться в конфліктній ситуації, орієнтує на організацію системи суспільно-корисної діяльності.

111) Проблема вимірювання вихованості учнів:показники та критерії вихованості

Вихованість є найважливішою психолого-педагогічною та соціально-психологічною характеристикою особистості, вона неподільно пов'язана з усіма її сторонами, відбиває ступінь її всебічності та гармонійності. Основою вихованості є мораль людини, її найсуттєвішим показником. Критерій — засіб для судження, ознака, на основі якої робиться оцінка, визначення або класифікація чого-небудь; мірило судження та оцінки, основна ознака, за якою одне рішення обирається із багатьох можливих.

В психолого-педагогічній літературі можна зустріти різні ознаки, які висуваються як критерії моральної вихованості. До таких критеріїв належать:

— ставлення школярів до суспільства, праці, людей, активна життєва позиція, спрямованість особистості, рівень розвитку суспільно значущих якостей особистості, співвідношення мотивів поведінки та характеру вчинків особистості, з одного боку, та норм, правил моралі — з іншого, використання різних критеріїв на різних рівнях: на рівні розвитку моральних почуттів, відношень, стійких мотивів і спрямованості особистості, на рівні світогляду;

— інтелектуальний, поведінковий та емоційний критерії; до інтелектуального відносяться знання відповідних моральних норм і правил, здатність висловлювати на основі цих знань моральні судження; до поведінкового — здатність протистояти спокусі порушити ці правила, а емоційного — переживання почуття провини у разі порушення цих правил.

Перелічені ознаки є загальними критеріями моральної вихованості. І.С. Мар'єнко (1980) визначає загальний критерій моральної вихованості як ознаку, на основі якої встановлюється просування особистості у своєму моральному розвитку на відносно завершеному етапі шкільного навчання та виховання. Поряд із критеріями загальної моральної вихованості автори виділяють інші важливі, але менш узагальнені критерії, такі як критерії розвитку окремих моральних якостей, глибина осмислення та знання норм і правил моралі, ступінь розвиненості та сформованості моральних умінь, навичок і звичок поведінки, характер моральної орієнтації у складних моральних ситуаціях тощо.

112) Специфіка вчительської діяльності

Педагогічна спрямованість визначає стійкість, глибину і широту професійних інтересів і педагогічних ідеалів. Якщо врахувати, що професійний інтерес до діяльності виражається в зосередженості думки на предметі обраної діяльності, у вивченні її і практичному оволодінні, то ступінь сформованості професійного інтересу визначає і характер роботи майбутнього фахівця над собою з тим, щоб використати свої можливості і здібності для успішної реалізації професійних планів.

Професійна етика як важлива ланка морально – психологічної готовності студентів до педагогічної відповідальності передбачає відповідальність, доброзичливість, уважне ставлення до учня, готовність прийти на допомогу кожному, хто її потребує.

Специфіка роботи педагога висуває особливі вимоги і до такої властивості його особистості, як увага. Особливістю уваги вчителя є її можливість до переключення, розподілення, переміщення з одного об’єкта на інший. Вона характеризується достатньою стійкістю, обсягом, концентрацією.

Педагог у процесі педагогічної діяльності спрямовує увагу на свої дії. У той самий час в центрі його уваги повинен постійно перебувати колектив учнів, з яким він працює, й окремі учні, яких він залучає до активної роботи. Тим, хто обрав професію вчителя, треба вже у вузі розвивати здібності, виділяти той аспект роботи, який в цей момент потребує особливої уваги, але при цьому не випускати з поля свого зору й інші види діяльності.

Достатня розвиненість, виразність і цілісне поєднання всіх компонентів морально морально-психологічної готовності студентів до вчительської діяльності – необхідний показник, якій визначає педагогічний характер, творчий почерк, індивідуальність учителя, його здатності самостійно, професійно грамотно працювати на педагогічній ниві.

113) Психологічна структура вчительської діяльності

Предметом діяльності вчителя є організація та забезпечення різнобічної зовнішньої і внутрішньої активності учнів. Він діє на основі нормативних цілей і завдань навчання, виховання та розвитку, підпорядкованих формуванню різнобічно розвиненої та гармонійної особистості учнів.

Зміст діяльності вчителя становить організація такої діяльності учнів, яка б сприяла розвитку їхніх моральних переконань, пізнавальних здібностей, засвоєнню духовних цінностей, системи знань, практичних умінь і навичок, формуванню світогляду.

Засобами пед. діял. виступають наукові знання, соціальний, моральний і духовний досвід людства.

Способами передавання соціально-культурного досвіду в педагогічній діяльності є пояснення, показ, спільна робота з учнями щодо розв'язання навчальних завдань, безпосередня її практика, тренінги Педагогічну діяльність обумовлюють багато зовнішніх (наприклад, мотив досягнення) і внутрішніх (наприклад, орієнтація на процес і результат своєї діяльності) мотивів.

Основним результатом пед. діял. є сформований індивідуальний досвід учня у всій сукупності його складових: аксіологічних (ціннісних), моральних, естетичних, емоційно-значеннєвих, предметних, оцінних.

Результат пед. діял. оцінюється на іспитах, заліках за критеріями розв'язування завдань, виконанні навчально-контрольних дій. Він позначається і розкривається у особистісному, інтелектуальному розвитку учня, удосконаленні, становленні школяра як особистості і суб'єкта навчальної діяльності тощо.

114) Творчий характер педагогічної діяльності. Критерії оцінки ефективності навчальної діяльності вчителя

Мистецтво або творчість викладача проявляється в тому, яким чином він організовує самостійну роботу студентів, включаючи їх у рішення навчально-пізнавальних завдань; як він знаходить контакти і потрібний тон для спілкування з учнями в тих чи інших ситуаціях. В. О. Сухомлинський наголошував, що робота вчителя – це творчість, а не буденне заштовхування в дітей знань.

Поняття творчості включає два взаємозв’язаних аспекти. По-перше, творчість – це діяльність особистості, направлена на створення матеріальних і духовних цінностей. Тобто мова йде про результат, продукт особистості чи колективу людей, причому про результат новий, оригінальний та суспільно значимий. По-друге, під творчістю розуміється сам процес досягнення результату, процес, в якому особистість реалізує свої потенційні сили і здатності і в якому вона сама розвивається.

Перший критерій: виконання державних програм у повному обсязі.

Другий критерій: рівень знань і розвитку учнів, ступінь їх самостійності, оволодіння навичками навчальної праці, інтелектуальними вміннями.

Третій критерій: якість навчально-виховної роботи на уроці.

Четвертий критерій: диференційований підхід до учнів у процесі навчання, який забезпечує оптимальний розумовий розвиток учнів, попереджає неуспішність.

115) Професійно-значущі якості особистості вчителя

Структура особистості вчителя включає:

Перша підструктура особистості включає її соціальну спрямованість, систему провідних ставлень і потреб. Відповідно, першу найважливішу групу вимог до особистості педагога складають вимоги до нього як до представника суспільства і виконавця важливого соціального замовлення: вчитель формує особистість. Це морально-педагогічні якості вчителя, його інтереси, потреби, переконання, ідеали, мотиви поведінки, світогляд, характер.

Друга підструктура - це підструктура досвіду. Вимоги до індивідуального досвіду вчителя: професійна підготовленість і загальний розвиток (розвиток емоційно-вольової сфери, процесів педагогічного творчого мислення, сформованості вольових звичок тощо). Компетентність учителя передбачає і практичну підготовленість: оволодіння основними педагогічними знаннями, навичками, вміннями.

Третя підструктура - підструктура форм відображення. Це вимоги до особливостей розвитку його психічних процесів. Змістом інтелектуального самовиховання є: розвиток здібностей до педагогічного аналізу і синтезу; розвиток таких якостей мислення, як критичність, самостійність, широта, гнучкість, активність, швидкість; розвиток спостережливості, педагогічної пам'яті та творчої уяви; розвиток культури мовлення вчителя, його словникового запасу.

Четверта підструктура охоплює спадкові індивідуальні особливості особистості. Тут об'єктом професійного самовиховання вчителя є стан його здоров'я, природні дані, зокрема, самовиховання культури темпераменту, сенсорної організації, емоційно-вольових якостей особистості, здатності свідомо керувати своїми емоціями.

116) Педагогічні здібності

За Б.М. Тепловим, здібності не зводяться до навичок та умінь і відрізняють одну людину від іншої в залежності від успішності виконання певної діяльності.

Найбільш узагальнено педагогічні здібності представлені В.А. Крутецьким:

1. Дидактичні здібності — здібність доступно передавати учням учбовий матеріал, розкривати матеріал, як проблему, ясно і зрозуміло, викликати інтерес до предмета, спонукати учнів до активного, самостійного мислення.

2. Академічні здібності — здібності до відповідної галузі знань (математики, фізики, біології і т.д.)

3. Перцептивні здібності — здібності проникати у внутрішній світ учня, вихованця, психологічна спостережливість, яка пов'язана з глибоким розумінням особистості учня, його тимчасових психічних станів.

4. Мовленнєві здібності — здібності ясно і чітко висловлювати свої думки і почуття за допомогою мовлення, а також міміки і пантоміміки.

5. Організаторські здібності — це, по-перше, здібності організовувати учнівський колектив, об'єднувати його, надихати на вирішення важливих задач і, по-друге, здібності правильно організовувати свою власну роботу.

6. Авторитарні здібності — здібність безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів і вміння на цій основі завойовувати у них авторитет.

7. Комунікативні здібності — здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильний підхід до учнів, встановити з ними доцільні взаємовідносини, наявність педагогічного такту.

8. Педагогічна уява (чи прогностичні здібності) — це спеціальні здібності, які виражаються у передбачуваності своїх дій, у виховному проектуванні особистості учнів, пов'язаному з уявленнями про те, що з учня вийде в майбутньому, в умінні прогнозувати розвиток тих чи інших якостей вихованця.

9. Здібність до розподілу уваги одночасно між кількома видами діяльності має особливе значення для роботи вчителя.

117) Професійна спрямованість особистості вчителя

Пед. (професійна) спрямованість ос-ті вчителя - інтерес до педагогічної діяльності і здатність нею займатися та емоційне ставлення до діяльності.

Педагогічна (професійна) спрямованість особистості вчителя характеризується інтересами, нахилами, переконаннями, ідеалами. На підставі їхнього аналізу можна зробити висновок, наскільки значущі для нього педагогічна діяльність та її об'єкт, як глибоко він усвідомлює можливість правильного розв'язання педагогічних задач; як пов'язана педагогічна спрямованість з іншими видами спрямованості (наука, мистецтво, громадсько-корисна діяльність); наскільки вчитель задоволений своєю діяльністю; які труднощі трапляються в його діяльності і як він їх долає; як співвідносяться педагогічна спрямованість із самооцінкою особистості, рівнем домагань, здібностями, характером тощо.

Професійна педагогічна спрямованість - суттєва ознака та передумова справжнього авторитету вчителя, один із найважливіших суб'єктивних факторів досягнення успіхів у професійно-педагогічній діяльності.

Педагогічна спрямованість може бути:

1) СПРАВЖНЯ: полягає у стійків мотивації на формування ос-ті учня засобами предмета, який він викладає, на переструктурування цього предмета, з урахуванням вікових та індивідуальних можливостей, на формування потреби учня у знанні, носієм якого є педагог.

2) ФОРМАЛЬНА: виявляється у відсутності адекватної мотивації міжособистісної взаємодії, переживань за результати своєї діял., невраховуванні нових та індивідуальних особливостей школярів. Учитель формально виконує свою професійну роль.

3) ОМАНЛИВА: характер. відсутністю потреби у міжособистісних контактах, байдужим ставленням до учнів, незацікавленість у результатах їхнього навчання, виховання і розвитку. Педагог не займає професійну позицію у своїй діяльності, його основні інтереси знаходяться поза сферою пед. діял.

118) Види стилів та індивідуальний стиль діяльності вчителя

Cтиль діяльності — це "індивідуальне своєрідне поєднання прийомів та способів, які забезпечують найкраще виконання діяльності".

А.К. Маркова визначає їх таким чином.

АВТОРИТАРНИЙ стиль. Учень розглядається як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель особисто вирішує, приймає рішення, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, використовує свої права без врахування ситуації та думок учнів, не пояснює свої дії учням. Внаслідок чого учні втрачають активність чи здійснюють її тільки під керівництвом вчителя, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю. При авторитарному стилі сили учнів спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та особистіснйй розвиток.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ стиль. Учень розглядається як рівноправний партнер по спілкуванню, колега у спільному пошуку знань. Вчитель приймає рішення разом з учнями, враховує їх думку, підтримує самостійність суджень, враховує не тільки успішність, але і особистісні якості учнів.

ЛІБЕРАЛЬНИЙ стиль. Вчитель відходить від прийняття рішення, передає ініціативу учням, колегам. Організацію та контроль діяльності учнів здійснює без системи, проявляє нерішучість, коливання, В класі нестійкий мікроклімат, замасковані конфлікти.

На цій основі А.К. Марковою та А.Я. Ніконовою виділені 4 типи індивідуальних стилів, які характеризують сучасного вчителя. Емоційно-імпровізаційний стиль (Е1С). Вчителя з ЕІС вирізняє переважна орієнтація на процес навчання. Емоційно-методичннй стиль (ЕМС). Для вчителя з ЕМС характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, висока оперативність, деяка перевага інтуїтивності над рефлективністю. Розмірковуюче- імпровізаційний стиль (РІС). Для вчителя з РІС характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процессу. Розмірковуючо-методичний стиль (РМС). Орієнтуючись переважно на результати навчання і адекватно плануючи навчально-виховний процес, вчитель з РМС проявляє консерватизм у використанні засобів педагогічної діяльності.

119) Психологія педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування - це професійне спілкування викладача з учнями на уроці і поза ним, спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату та досягнення спільної цілі.

Функції педагогічного спілкування: Пізнання особистості та її формування. Обмін інформацією. Організація діяльності. Організація міжособистісної взаємодії. Співпереживання. Самоутвердження.

Комунікативна діяльність людини є надзвичайно складною. Е.Берн вважає, що в кожній людині існує три "Я": дитина; батьки; дорослий. Відповідно до цього, автор виділяє три позиції контакту.

Позиція "зверху" (батьки).

Позиція "знизу" (дитина).

Позиція "поруч" (дорослий).

В.О.Кан-Калік трактує стиль педагогічного спілкування, як індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії вчителя з учнями.

Виділяють такі стилі пед. спілкування:

1. Спілкування на основі захоплення загальною спільною творчою діяльністю.

2. Спілкування на засадах дружніх стосунків. Спілкування - діалог.

3. Спілкування-дистанція.

4. Спілкування-залякування.

5. Спілкування-загравання.

Основні етапи педагогічного спілкування:

1. Моделювання вчителем майбутнього процесу спілкування з учнями.

2. Організація безпосереднього спілкування з учнями.

3. Управління спілкуванням у педагогічному процесі.

4. Аналіз реалізованої системи спілкування, виділення досягнення, недоліків, моделювання майбутньої діяльності.

120) Пед. оцінювання та оцінка учнів

Важливою складовою частиною педагогічного контролю є процес оцінювання діяльності учнів або педагогів.

Під процесом оцінювання учнів розуміється взаємодія педагога з учнями, в результаті якого з'являється кількісна оцінка. Парціальна оцінка виражається в словесній формі, вербальних або невербальних реакціях вчителя, що віддзеркалюють емоційне ставлення вчителя до роботи учня (згода, схвалення, підбадьорення, зауваження, осуд, заперечення, докір, загроза, нотація та інше). Оцінка (кількісна) — це результат процесу оцінювання, фіксований кількісний показник (в балах) оцінки результатів навчальної діяльності учнів, який фіксується в документах.

Основні вимоги до оцінювання знань, умінь і навичок учнів:

- всебічність оцінки успішності, її значущість і диференційований характер;

- гласність і обґрунтованість, ясність критеріїв оцінки знань;

- поєднання оцінки вчителя із самооцінкою та взаємооцінювання.

Оцінка включає в себе низку показників роботи учня: фактичний стан знань, правильність, повнота, точність знань, знання першоджерел, самостійність, ініціативність і творчий підхід.

121) Психологічний клімат у педагогічному колективі

Психологічний клімат - емоційно-психологічна атмосфера колективу, в якому на емоційному рівні відображаються особисті та ділові взаємовідносини членів колективу, що визначаються їх ціннісними орієнтаціями, моральними нормами та інтересами. Це комплекс психологічних умов, які сприяють ефективній реалізації спільної діяльності та всесторонньому гармонійному розвиткові особистості в групі.

Основні характеристики психологічного клімату педагогічного колективу:

- задоволеність взаємовідносинами, процесом праці, керівництвом;

- настрій, що переважає;

- взаєморозуміння по вертикалі;

- участь членів колективу в управлінні;

- згуртованість;

- свідома дисципліна;

- продуктивність роботи.

Показники згуртованості педагогічного колективу:

Узгодженість функціонально-рольових очікувань (єдність уявлень про те, що і в якій послідовності повинен робити кожен із членів групи для реалізації спільних для всіх цілей);

Ціннісно-орієнтовна єдність (єдність установок і ціннісних орієнтацій співробітників школи);

Колективіська ідентифікація (ставлення до своїх колег як до самого себе).

Адекватне покладання відповідальності при успіхах і невдачах у спільній діяльності.

Дата добавления: 2015-05-22