Мангеймська система та її екстраполяція в сучасні форми

Концепцію диференціації навчання втілила мангеймська система. Доктор Йозеф-Антон Зіккінгер (1858-1930) запровадив її в Німеччині, у м.Мангеймі. Він поділив дітей на 4 групи:

-основні класи - для дітей із середніми здібностями (50-60 °/\

класи для учнів малоздібних, які зазвичай не закінчують т-
ли (20-30 %);

-допоміжні класи - для розумово відсталих дітей (2-2,5 %)•

-класи - для обдарованих (20-25 %), із них 1-2 % високообдарованих.

Поділ дітей здійснювався на підставі результатів психометрич­них обстежень і характеристик учителів. Тривалість навчання у кожній групі була різною: у першій - вісім років, у другій і третій -чотири роки, у четвертій - шість років.

Найбільший недолік системи полягає в тому, що грунтується вона на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.

Дещо від мангеймської системи залишилось і в сучасній школі.

Наприклад, широко практикується поділ класів чи груп, які вив­чають іноземну мову, на дві підгрупи: в одній - ті, які краще підго­товлені та успішніше навчаються, а в другій - ті, яким іноземна мова дається тяжко.

Для розумово відсталих дітей створено школи зі спеціальними методиками навчання.

Обдаровані діти можуть навчатись у спеціалізованих школах відпо­відно до хисту (математичні, лінгвістичні, економічні тощо) або в позаурочний час відвідувати творчі гуртки у шкільних чи поза­шкільних закладах.

Нещодавна спроба розподілити учнів у школах на «сильні» і «слабкі» класи, тобто на розумово здібніших і відсталіших у межах однієї школи, успіху не мала. По-перше, спроба корект­ної диференціації за здібностями виявилася невдалою; по-друге, поділ на здібних і відсталих призвів до морального травмування дітей.

86.План Трампа. В американській школі застосовується і план Трампа, за яким 40 % часу відводиться на навчання учнів у великих групах (100-150 осіб), 20 % - на навчання у малих групах (10-15 осіб), а 40 % - на самостійну роботу. Його засновник Д. Ллойд Трамп апробував свою систему в 1956-1961 рр.

87.Метод проектів і виховання через дію. У педагогіці відома концепція, згідно з якою учні розробляли пев-яиЙ проект. Залежно від його спрямованості визначалися зміст, ме­тоди і форми роботи учнів. Метод проектів знайшов застосування в експериментальній школі Дьюї (Чикаго, 1896-1903 рр.). Цей метод, розроблений педагогом Вільямом X. Кілпатриком (1871-1965), по­лягає в застосуванні ідеї Дьюї про виховання через дію

80 Східні слов'яни у VI—IX ст. створили систему виховання, яка відповідала розвиткові продуктивних сил, поділу праці, шлюбно-сімейним відносинам. У період матріархату та екзогамії дітей до 5—6 років виховувала мати, пізніше хлопчиків віддавали до спільних чоловічих жител, дівчаток — до жіночих, де їхніми наставниками ставали брати і сестри по матері. З утвердженням патріархату відбувся перехід від безладних зв'язків до одношлюбної сім'ї — моногамії. Чоловічі й жіночі житла трансформувалися в так звані будинки молоді, куди батьки віддавали дітей на виховання.

Виховання у роді ставило за мету підготовку сильного і вправного орача, мисливця, воїна, а жінки — здатної не лише прясти й ткати, а й за потреби дати відсіч ворогові.

Тогочасна народна педагогіка чітко визначила послідовність етапів раннього виховання дітей: період баяння (від народження до 1,5—2 років) — спілкування матері з дитиною, основний засіб — колискова пісня; період пестування (1,5—2—5 років) — з роду виділялися пестуни і пестунки, які виховували дітей, залучали їх до дитячих ігор; період набуття трудових навичок та оволодіння нормами моральної поведінки (5—10 років). Провідним засобом виховання була праця: випасання худоби, участь в оранці, збирання ягід, плодів. Завершальний етап виховання — ініціації (система випробувань на фізичну зрілість і виробничу готовність).

Ідеологічною засадою виховання була язичницька релігія. Діти разом з дорослими брали участь у культових обрядах.

Найдавнішою вітчизняною літературною пам'яткою, в якій піднімаються педагогічні питання, є філософсько-педагогічний трактат «Слово про закон і благодать», написаний київським митрополитом Іларіоном між 1037— 1050 рр. Це був виступ митрополита перед Ярославом Мудрим та прочанами Київського храму св. Софії. Твір мав морально-патріотичне спрямування.

Вищим досягненням педагогічної думки Київської Русі є «Повчання дітям» Володимира Мономаха (1096 або 1117р.), створене за аналогією до «Повчання дітям Ксенофонта». Це перший у середньовічній Європі педагогічний твір, написаний світською особою, в якому (також уперше) було обґрунтовано необхідність переходу від релігійно-аскетичного виховання до виховання, пов'язаного з практичними потребами людини, вказано на зв'язок освіти з потребами життя та діяльності особистості. Мономах вважав, що основою всіх успіхів людини є праця, а тому виховувати треба не повчаннями, а добрими справами. У творі порушуються важливі питання морального, трудового, патріотичного, релігійного виховання. Мономах наголошував на ролі освіти у вихованні та ін.

Отже, Київська Русь XI—XII ст. була висококультурною державою. На жаль, розвиток феодальних відносин у XII ст. породив відцентрові тенденції, що призвело до роздроблення Русі на окремі князівства. Досягнення культури зосереджуються переважно в адміністративно-політичних центрах князівств. Виникають нові тенденції в галузі освіти й виховання, зокрема тенденція здобувати освіту за кордоном. Вихідці з Русі навчалися у Константинополі та інших містах Європи. Розвиток освіти в Русі був надовго перерваний навалою орд Батия, що не дало змоги піднятися руським школам підвищеного типу до рівня Болонського, Паризького та інших університетів Європи. Двісті п'ятдесят років Київська Русь жила під іноземним гнітом, зазнавала ворожих набігів. Усе це не могло не позначитися на долі освіти: письменних людей стало менше, культурні зв'язки із Заходом послабилися.

Дата добавления: 2015-05-22