Світова та українська філософія: особливості взаємозв’язків

Передвідродження. В др. пол.ХV ст. в Укр. помітно зростає інтерес до реального світу і людини. Природа поступово стає об’єктом наукового вивчення. В цей період зростає популярність Астрономії, географії, логіки, математики. Духовні запити людини вже не задовільняються лише читанням реліг.-богословських трактатів, людина потребує книг та знань, які б гармонійно розвивали та вдосконалювали і душу і тіло. Однак, через ряд несприятливих соціально-політичних умов др. пол. ХV ст. (низький рівень розвитку продуктивних сил. відсутність політичної єдності) зазначені явища і пргресивні зрушення у сфері духовного життя не змогли у всій повноті розвинулись до рівня цілісної національної ренесанської культури. Тому мова йде лише про елементи Відродження.

2.Соц.-економ. прогрес в Укр. зумовив подальший розвиток культури та прогресивні зрушення в ідеології, сприяв поширенню ідей гуманізму. В числі найвизначніших українських гуманістів були: Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин, Шимон Шимонович. В цей період було засновано Острозький наук.-культур. осередок.Він складався з колегії; друкарні і наук.-літерат. гуртка і вбачав своє завдання в підготовці діячив вітчизняної культури. Значну роль у встановлені і розвитку гуманістичних і реформаційних ідей відіграли Братські школи. В Укр. в кінці ХV ст. - протягом ХVI ст. соц.-економ. умови сприяли поширенню і розвитку ідей раннього гуманізму. (В Європі було два стани розвитку гуманізму епохи відродження - ранній громадянський, пізній природознавчий) Посилюєтья інтерес до рідної культури, історії, мови, пробуджується національна свідомість, з’являється потреба науки і освіти. Однак в Україні не було ні вищих, ні середніх навчальних закладів і всі діячи української культури навчались в Західноєвроп. університ. зокрема в польських.. Юрій Дрогобич (1410 -1494рр.) доктор філософії та медицини, займався астрономією. “Трактат про сонячне затемнення” Один із перших сприяв поширенню гуманістичних ідей. Визначив координати кількох міст. Визначив час двох затемнень. Станіслав Оріховський) Найбільше цікавили питання етики і логіки,моравлі. Називали “українським Демосфеном”. Шимон Шимонович філолог і талановитий латиномовний поет др. пол. ХVI ст.

3. Реформація у зах.-європ. варіан. не сприймалась на Україні.Тому мова йшла про проведення власної релігійної ідеології відповідно до вимог часу. Це завдання виконав Острозький культурний центр (оснований князем Острозьким у 1576р.). До складу О. входилда колегія (перша спроба), друкарки і науково-літературний гурток.Найбільш активна діяльність центру розгортається в період підготовки Брестської унії..Антиуніатьські заходи започатковані в Острозі охопили всю Україну. В ХVII ст. спад діяльності і в 1636р. прининив свою діяльність.(Діячі П.Смотрицький,К.Лукарис, Д.Наливайко та інші) В цей період відроджується і розвивається полемічна література, яка закликала до боротьби з польською католицькою експансією.Епоха ідейної боротьби з католицизмом висунула плеяду блискучих письм.-полемістів(Вишенський.Головні твори “Посланіє утєкшим от православної вьри єпіскопам” та ін. Народного походження письменник,критик) В ост. чв. ХVI-поч.ХVII ст. виникли братства(православного населення міст).Вони стали осередками захисту мови, культури, віри, духовних традицій. В ХVII ст.братський рух стає масовим.. Найстарішим і найвпливовішим на Україні було Львівське Успенське братство. Братства відстоювали православ’я в його боротьбі проти католицизму, прагнули захистити принципи,теологічні засади. Засновували школи, виховували молодь в національних традиціях.. В ХVII ст. великого значення набуває Київ, як центр ідейної і політичної боротьби проти польської католицької експансії. Великий розвиток друкарської справи.Засновано друкарню, Києво-Печерської лаври, яка перетворилась на значний культ. осередок. Видано велику кількість книг і не тільки релігіозного змісту (Лаврентій Зизаній “Катахізис “ Павла Беринда “Лексикон”. З К-П.Л. друкарнею пов’язана діяльність П.Могили. Розробив концепцію вищості церковної влади над світською. У К.- М. Академії, заснованій Петром Могилою в 1632р., вперше в Україні філософію викладали окремо від теології.

Видатні професори К.- М.А. розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як життя і доброчесності.

До визначних діячів академії відносяться: Інокентій Гізель, Георгій Щербицький, Стефан Яворський, Тефан Прокопович та ін.

Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто Богом, якого називали також творящою природою. Будучи переконаним у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи.

Здобуття істини на думку викладачів К.М.А. є результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях - чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони вважали чуттєвий досвід.

В вченні про матерію і форму вони виклали думку, що в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюються в ту чи іншу річ. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану і природний рух - до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений - до цільового прагнення двигуна.За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей.

Простір мислився невід’ємним від речей і середовища, а час як послідовна тривалість кожної речі. Було обгрунтовано ідею невіддільності простору і часу від природних тіл, заперечувалось існування порожнечі.

Було висловлено оригінальні думки про етичні проблеми. Етика поділялася на теоретичну та практичну. Перша займалась обгрунтованням долі людини в світі, розглядала проблему сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Друга вказувала на шляхи і способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину.

Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро. При цьому можливість досягнення людиною щастя перебуває у стані компромісного поєднання задоволення прагнень і потреб різних частин душі, тобто тілесних і духовних.

В основі праці, на думку Т.Прокоповича, лежить вигода, користь. Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає ій позитивну моральну оцінку.

Розглядалась проблема взаємозв’язку волі і розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріоритетного значення надавали переважно розумові. Він здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. Вчені К.М.А. зробили значний вклад у розвиток філософії права.

Кінець XVIII – початок XIXст. пов’язана насамперед із розробкою просвітницької філософії в Україні. Цей період позначений активною діяльнністю речників українсткої культури щодо популяризації ідей найзначніших представників французького і німецького просвітництва. Ведеться значна робота по перекладу філософських творів західноєвропейських просвітників.

На основі філософсткого посібника Ваумейстера, перекладеного П.Лодієм й виданого 1790р., викладавсякурс філософії в Studium Ruthenum у Львові (філософсько-богословське відділення для українців у Львівському університеті). До речі, це була єдина філософська книга в україні кінця XVIIIст., видана на мові близькій до місцевої. П.Лодій, мабуть, перший, хто рознайомив українську громадськість із творчістю І.Канта. Ідеї засновника німецької класичної філософії в Харківському університеті в 1807-1809рр. поширював Л.Г.Якоб, а на Закарпатті – В.Довгович.

Ідеї Фітхе приніс в україну професор Харківського університету Й.Б.Шад. Саме тут 1813р. публікується переклад Фітхе ”Яснейшее изложение, в чём состоит существенная сила философии”. 1833р. професор Рішельєвського ліцею М.Д.Курляндйев видає переклад твору Ф.Шеллінга ”Введение в умозрительную музику”. Ф.Шеллінга пропагують в Харкові Й.Шад та його школа, в Одесі – Г.Міхневич. Значним пропагандистом шеллінгіанства у Російській Імперії був вихованець Київської академії Д.Кавунник-Веланський. Пізніше, з 30-х років в Україні поширюється філософія Гегеля.

Отже, акценти у взаємодії з Європейським просвітництвом саме на німецькій філософії становить характерну особливість поглядів українських просвітників. Навіть ті з них, які певною мірою тяжіли до ідей французьких просвітників, здійснюють синтез цих ідей з філософією німецького просвітництва.

Значний вплив на розвиток в Україні мала творчість українського вченого з світовим ім’ям, визначного фахівця в галуці загального мовознавства, фонетики, граматики, сементики, теорії словесності О.П.Потебні (1835-1891).

О.Потебня першим із українських філософів дав глибокий і всебічний аналіз проблеми взаємозв’язку мови і мислення. Він показав, що мислення формується за допомогою мови, на її основі, розкрив зв’язок мови не тільки з мисленням, а й з психікою вцілому.

Опрацювавши ідеї німецьких вчених В.Гумбольта і Г.Штейнталя, Потебня став засновником “психологічного напрямку” у вітчизняному мовознавстві.У слові він вбачав індивідуальний творчий акт і вважав кожне вживання слова і кожну його видозміну особливим явищем.

Потебня не був тільки мовознавцем, а й творцем “лінгвістичної поетики”. Тут він наближався до трактування творчості, як мислення художніми образами.

П.Д.Юркевич (1827-1874) як філософ за вічнозмінними явищами природи, які сприймаються нашими органами чуття, намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об’єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні. Сходження до істини знання пов’язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення.

Основними центрами розвитку прогресивних світоглядних ідей у природознавстві були такі визнані науукові установи, як Київський, Харківський і Одеський університети. (вчені М.П.Авенаріус, М.С.Ващенко-Захарченко, В.П.Єрмаков і ін.) Пропагували ідею єдності світу. Центральне положення – світ не є продуктом людської свідомості, а, навпаки, - людтна є продукт цього світу. Звідси і віра в безмежну творчу силу людини, розуміння необхідності вивчення законів природи.

Драгоманов М.П.(1841-1895) – розглядав історичний процес як результат дії багатьох факторів і різних комбінацій суспільних сил; визнавав велику роль філософії в історичному процесі. Соціальні питання розглядав не суб’єктивним методом, а порівняльно-історичним. Цей метод враховував не лише фактор часу, а й усі ті суспільні умови, за яких відбувається розвиток того або іншого явища.

І.Я.Франко (1856-1916) – перший розробляє тему праці, трудової моралі. Формулює головний закон людяності – неробство це зло, а праця – добро, її творче натхнення, її пісня. Духовний світ людини – її найдорожче надбання. Філософія Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу; людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління.

Леся Українка (1871-1913) філософія полягає в оспівуванні ліризму української душі і драми її реалізації.

Український народ витворює філософію, у центрі якої є людина з її внутрішнім світом, який перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації.

Дата добавления: 2015-05-08