Форми мислення

Синтезє процес, протилежний аналізові, і полягає в мисленому встановленні зв'язку, об'єднанні предметів, їх частин або ознак. У результаті розвитку аналітико-синтетичної діяльності стають можливими й інші мислительні процеси: порівняння, абстракція, узагальнення.

Основні процеси мислення

У процесі розв'язання якогось складного завдання звичайно доводиться розв'язувати ряд окремих завдань. У залежності від цього розрізняють ряд мислительних процесів. Основними з них є аналіз і синтез навколишньої дійсності.

Аналіз являє собою мислене розчленування предмета на його складові частини.

Порівняння полягає в мисленому співставленні об'єктів і у встановленні схожості і відмінності між ними.

Абстракція являє собою виділення якоїсь властивості або ознаки предмета, які уявляються відокремлено від самого предмета, від інших його ознак. Таким шляхом виділяються форма, колір, величина та інші властивості продуктів.

Узагальнення є мисленим об'єднанням предметів і явищ дійсності, які мають ті чи інші загальні властивості.

Процеси абстракції і узагальнення необхідні для утворення понять. Так, для того щоб у людини утворилось поняття про рослину, тварину, необхідно абстрагувати характерні ознаки, властиві всім рослинам, всім тваринам, а потім узагальнити ряд сприйнятих раніше предметів на основі існуючої між ними схожості.

У процесі мислення людина користується не окремими поняттями, а цілими системами понять, які знаходяться в певному зв'язку одне з одним. Зв'язки між поняттями, які виникають у голові людини і відображують дійсні відношення між реальними предметами і явищами, називаються судженнями. Приклади суджень: «цукор розчиняється у воді», «білка — тварина», «камінь твердий».

У процесі мислення окремі судження в свою чергу об'єднуються одне з одним. На основі одного або кількох суджень виводиться нове судження,— робиться певний висновок, умовивід.

Такий зв'язок суджень, який виникає в голові людини і відображує взаємовідношення предметів і явищ навколишньої дійсності, називається умовиводом.

Так, на основі одного судження «дерево горить» і другого — «кубик дерев'яний» дитина робить умовивід: «отже, дерев'яний кубик буде горіти».
Всі мислительні процеси: аналіз, синтез, абстракція, узагальнення, а також судження і умовивід,— здійснюються у людини за допомогою мови, за допомогою зовнішнього або внутрішнього мовлення.

Словесна сигналізація дозволяє проводити абстрагування окремих властивостей від інших властивостей, притаманних даному предмету, і разом з тим узагальнювати схожі безпосередні подразники, що й складає фізіологічну основу процесів мислення.

Мислення (думки) існує у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження — це форма уявного відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єктах.

Міркування — це низка взаємопов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад: “Срібло, залізо, мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні розширюються; отже, метали при нагріванні розширюються”.

Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: “Усі метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло при нагріванні розширюється”.

Умовивід за аналогією грунтується на схожості окремих істотних ознак об’єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками.

Поняття — це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотні ознаки - це такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших, тобто це властивості, без яких об’єкти не можуть існувати.

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбивають істотні ознаки одиничних об’єктів, називаються одиничними (“країна”, “місто”, “письменник”, “вчений”), а цілих класів предметів — загальними (“елемент”, “зброя”).

Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища та зв’язки між ними (наприклад, “меблі”, “рослини”, “тварини”). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів (“вага”, “мужність”, “хоробрість”, “добро”, “зло” тощо).

Дата добавления: 2015-05-22