Проблема критеріїв істини. У реальному процесі пізнання омана, як і істина, є його закономірним результатом

У реальному процесі пізнання омана, як і істина, є його закономірним результатом. Пізнання здійснюється через єдність та боротьбу полярних протилежностей — істини та омани. Постійне їхнє співіснування та взаємодія мають джерелом практику, оскільки саме вона є основою пізнання в цілому, а, значить і його результатів.

Це положення на перший погляд суперечить іншому фундаменталь­ному положенню сучасної матеріалістичної гносеології про практику як критерій істини. Здавалося б, істина і тільки вона має бути продуктом вивіреного практикою процесу пізнання. Омана ж, навіть коли вона з"яв­ляється в разі нерозвинутості самого пізнання, має відразу ж виявлятися практикою і виключатися з подальшого функціонування в системі знан­ня. Проте в дійсності все відбувається по-іншому.

Коли мова йде про те, що те чи інше знання підтверджується прак­тикою, мають, як правило, на увазі, що діяльність здійснювана згідно з даними знаннями, дала очікуваний результат або що дане знання без суперечностей пояснює всі наявні факти даної теорії. Проте вся складність полягає в тому, що омана в цьому плані може бути не менш "доказо­вою", ніж істина. Істина, справді, несуперечливо пояснює наукові фак­ти і, реалізуючись у дії, дає корисний ефект. Але це не означає, що справедливим буде і протилежне твердження: з корисного ефекту неод­мінно витікає істинність того чи іншого положення. Омана досить часто теж може давати і дає корисний ефект, особливо, коли це не стосується суспільнозначущих цілей і потреб у їх загальноісторичному значенні.

Тобто роль практики суперечлива: вона — джерело не лише істини, а й омани. Нагадаємо: практика є діяльністю, що перетворює світ у відпо­відності з потребами і цілями людини — це головна її функція. Практика не може бути абсолютним критерієм істини, оскільки вона завжди є прак­тикою певного історичного етапу розвитку. Але практика, яка сама є історичним процесом, завжди функціонує як діалектична єдність абсо­лютного та відносного. Тому практика є одночасно і абсолютним, і віднос­ним критерієм істини, значення її в пізнанні визначається тим, що це ос­новний і всезагальний критерій істини, єдиний спосіб виявлення об"єктив­ного змісту наших знань про дійсність.

Відомо, що логічне доведення має широке і багатогранне застосу­вання в науковому пізнанні. Це дає підстави багатьом філософам ствер­джувати, що і логіка є критерієм істини. Постановка питання про логіч­ний критерій істини безпосередньо пов"язана з існуванням логічного Доказу, можливого без звернення до практики. Звичайно, логіка виявляє помилки, коли вони є в тій чи іншій концепції, але усунення логічних помилок забезпечує лише логічну правильність висновків. Іншими сло­вами, логічна правильність є необхідною основою наукового мислення, ефективного дослідницького пошуку, попередньої перевірки умовиводів.

На противагу раціоналізму, емпіричний напрямок у гносеології, роз­робляючи в принципі правильне вчення про чуттєве походження наших знань, доходить, проте, помилкового висновку, що істинність будь-яких теоретичних побудов може бути перевірена лише шляхом їхнього по­рівняння з вихідними даними чуттєвого досвіду. Між тим історія науки свідчить, що її найвидатніші досягнення досить часто суперечать вихід­ним чуттєвим даним. І ця суперечність між теорією і чуттєвими даними зовсім не означає помилковості ні того, ні іншого. Розв"язання цієї су­перечності передбачає застосування критерію практики.

Дата добавления: 2015-05-22