Поняття, класифікація і структура персоналу підприємства. Структура, форми та види цінової політики підприємства

Структура, форми та види цінової політики підприємства

Цінова політика підприємства є комплексом заходів, направлених на формування оптимальної ціни на кожен вид продукції з метою досягнення на цій основі максимального економічного ефекту. Цінова політика на підприємстві є сукупністю і певною послідовністю робіт, пов'язаних з формуванням ціни на кожен вид продукції, і включає наступні основні складові:

– дослідження ринку і продукції підприємства;

– формування цінової стратегії;

– дослідження чинників формування ціни на дану продукцію;

– вибір методу ціноутворення;

– організацію і планування цін з урахуванням принципів ціноутворення;

– аналіз ефективності сформованих цін і їх вплив на показники роботи підприємства;

– підвищення ефективності ціноутворення.

Структура, форми та види цінової політики підприємства.

Маркетингова цінова політика – це комплекс заходів, до якого належить визначення ціни, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів, а також забезпечення прибутку фірм чи підпр-ва.

Форми цінової політики – стратегічна (довгострокової дії, в основу покладено особливості формування ринкової ціни на підпр-ві з урахуванням прогнозного рівня собівартості продукції та попиту на неї) і тактична (має короткострокову дію, і вплив її на ціну тісно пов’язаний з динамікою кон’юнктурних змін на ринку).

Основні напрями маркетингової діял-ті підпр-ва, що визначають конкретні види цінової політики: *забезпечення умов існування на ринку, *одержання макс. прибутку, *макс. розширення обсягу реалізації продукції, *оптимізація процесу збуту продукції, *швидке одержання виторгу івд продажу продукції, *завоювання частки ринку, *усунення конкурентів з ринку, *захист від тиску конкурентів, *упровадження в посередницькі структури, *проникнення на ринок через його базу, *цінове лідерство, *лідерство в якості продукції, *викор. спробних цін на продукцію, *орієнтація на “зняття вершків”, *заохочення споживачів до придбання продукції, *комбінування різних напрямів.

Персонал підприємства – являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

У відовідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється звичайно на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники – це працевники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. До них відносяться директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники відповідно до вищепереличених посад.

Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно – технічними, економічними та іншими роботами, зокрема – інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретари – друкарки, стенографісти тощо.

Робітники – безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та інші. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибіральниці, охоронці, кур”єри, гардеробники.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія – це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність – це більш або меньш вузька разновідність трудової діяльності в межах професії.

Класифікація працівників за квліфікаційним рівнем базується на їх можливостях виконувати роботи тієї чи іншої складності.

Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленності працівника до виконання професійних функцій обумовленної складності.

За рівнем кваліфікації робітники поділяються на чотири групи:

висококвліфіковані - це робітники, які пройшли тривалу (більше 2-3 років) спеціальну підготовку, володіють глибокими знаннями зі спеціальності, мають великий практичний досвід, періодично проходять стажування (наприклад, робітники з обслуговування, з налагодження та ремонту електронного та іншого особливо складного устаткування, виготовлення інструменту тощо),

кваліфіковані - це робітники, які отримали необхідну підготовку (не менше 1 - 2 років) і мають значний досвід роботи (наприклад, слюсарі, токарі, столяри, електрики, оператори електронно-обчислювальних машин та інші)

малокваліфіковані - робітники, для підготовки яких достатньо кількох тижнів і які виконують нескладні роботи (копіювальники, контролери, ліфтери та інші),

некваліфіковані - Робітники, які виконують прості некваліфіковані або допоміжні роботи (некваліфіковані робітники). Виконання таких робіт не потребує спеціальної підготовки (наприклад, навантаження та розвантаження матеріалів, продукції; прибирання виробничих, службових приміщень, територій тощо).

Дата добавления: 2015-05-22