Використання безтарифної системи оплати праці. система участі у прибутках

Форми і системи оплати праці на підприємстві

Важливими, складовими організації заробітної плати на підприємстві є її форми і системи, які забезпечують зв'язок між оплатою праці та її результатами (індивідуальними і колективними). Форми і системи оплати праці встановлюються підприємствами та організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством. Генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати - відрядну (відповідно до кількості виробленої продукції) й погодинну (відповідно до кількості відпрацьованого часу).

Форми заробітної плати мають відповідати таким вимогам:

1) найповніше враховувати результати праці;

2) створювати відповідні передумови для постійного зростання продуктивності та якості праці;

3) сприяти підвищенню матеріальної зацікавленості працівників у постійному виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці.

Основними умовами застосування тієї чи іншої форми заробітної плати є рівень технічної озброєності виробництва, характер технологічного процесу та організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей і устаткування, обґрунтованість процесу нормування праці тощо.

Проте, є специфічні умови застосування форм оплати праці. Так, для відрядної оплати праці необхідна наявність прямо пропорційної залежності між витратами живої праці й одержаними результатами, тобто працівник повинен вмотивовано збільшувати випуск продукції відповідно до потреб виробництва і ринку взагалі.

Сьогодні в Україні переважною формою оплати праці робітників залишається відрядна. Погодинна ж заробітна плата застосовується для оплати праці службовців і спеціалістів.

Відрядна і погодинна форми оплати праці підрозділяються на системи. Системами відрядної форми оплати праці є:

- пряма відрядна;

- непряма відрядна;

- відрядно-преміальна;

- відрядно-прогресивна;

- акордна;

- колективна (бригадна) відрядна.

Системами погодинної форми оплати праці є:

- пряма погодинна;

- погодинно-преміальна;

- погодинно-прогресивна;

- колективна (бригадна) погодинна.

В основі побудови системи оплати праці на підприємстві мають бути конкретні показники роботи, які піддаються точному обліку і повною мірою відображають працю колективу або окремого працівника.

Безтарифні системи оплати праці характеризуються такими ознаками:

· робітники та службовці ставляться в рівні умови, тобто усуваються стабільні тарифні ставки для робітників і посадові оклади для службовців;

· установлюється єдиний для підприємства мінімум заробітної плати для робітників, які виконують найпростіші роботи (функції);

· розробляється і затверджується шкала співвідношень в оплаті праці різноманітної складності з мінімально можливою кількістю рівнів.

Оптимальною рисою безтарифних систем оплати праці є те, що їхнє застосування передбачає не відособлене нарахування тарифної частини заробітної плати, доплат, премій, компенсаційних виплат, а комплексне.

Участь у прибутках (доходах) або стимулювання персоналу через прибутки полягає в розподіленні певної їхньої частини між працівниками підприємства. Таке розподілення може бути строковим (наприклад, щомісячні виплати) або відкладеним (на кілька місяців або навіть років), а також може набирати форми грошових виплат або передавання працівникам певної кількості акцій підприємства.

Наявність різних форм участі у прибутках пояснюється тим, що навіть найдосконаліші системи індивідуальної чи колективної оплати праці не завжди здатні породжувати в усіх працівників підприємства справжнє бажання бути співпричетним до стабільно високих загальних результатів діяльності. Справедливий, чіткий і зрозумілий для всіх розподіл частини прибутків між «економічними агентами» — власником, адміністрацією, спеціалістами, робітниками — усе більше стає визначальним не тільки для створення позитивного соціально-психологічного клімату, а й для процвітання будь-якого підприємства (фірми).

Додаткові виплати з прибутків залежать від багатьох обставин, включаючи, зокрема, рівень витрат на виробництво і рівень цін, конкурентні позиції, фінансову ситуацію підприємства тощо, їхні розміри визначаються окремою угодою, що укладається між відповідними сторонами в рамках проведення колективних переговорів на підприємстві — під час укладання тарифних угод, як правило.

60. Поняття і характеристика витрат виробництва, класифікація витрат.кошторис витрат.

Витрати формуються в процесі використання матеріальних і фінансових (грошових) ресурсів для досягнення певної мети діяльності підприємства (організації).Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, пов’язані з безпосереднім виконанням підприємством (організацією) своєї основної функції-виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати мають циклічний або безперер­вний характер.Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент тощо), а другі здійсню­ються постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персо­налу тощо).

Витрати майже завжди здійснюються в натураль­ній та грошовій формах.Планування й облік витрат чин­ників виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяль­ності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки лише вона виражає вартість продукції (послуг).

Заведено відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції (послуг) у певному періоді, тобто спи­суються на неї (них), і реальні грошові виплати.Перші витрати пов’язані з виготовленням продукції (наданням по­слуг) незалежно від того, коли придбано відповідні матері­альні ресурси чи найнято робочу силу. Другі — це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуго­вують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Необхідно розрізняти витрати загальні (сукупні) та на одиницю продукції.

Загальні (сукупні) витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Величина таких витрат залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції розраховуються як се­редні величини за певний період, якщо продукція виготов­ляється постійно або серійно. В одиничному виробництві вит­рати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю при­росту обсягу виробництва, тобто, де С_г — граничні витрати; — приріст загальних витрат; — приріст обсягу продукції на одиницю її натурально­го виміру. Показник граничних витрат використовується для обґрун­тування доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Сутнісна характеристика окремих видів витрат підприємства (організації):

Елементні витрати є структурно однорідними і первин­ними, мають єдиний економічний зміст. До них належать мате­ріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потре­би, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Комплексні витрати є різнорідними за складом, охоплю­ють кілька елементів витрат, їх групують за економічним при­значенням у процесі калькулювання та організації внутрішньо­виробничого економічного управління (наприклад, загально-виробничі та адміністративні витрати, витрати на збут, втрати від браку тощо).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Вона стрибкоподібно змінюється лише за істотної зміни виробничої та організацій­ної структури підприємства (іншого суб’єкта підприємницької діяльності).

До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва й суто управлінські видатки. На практиці виділяють у складі постійних так звані умовно-постійні витрати, які змінюються (хоч і не істотно) під впливом збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати —це витрати, загальна величина яких за пев­ний період залежить від обсягу виготовленої продукції. В їхньому складі виокремлюють пропорційні та непропорційні витрати.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно об­сягу виробництва. До таких витрат належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони мають місце тоді, коли збільшення об­сягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату пращ, додаткові рекламні та торговельні витрати тощо. Дегресуючі витрати збільшуються повільніше, ніж зростає обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та ус­таткування, на ремонт, інструмент тощо.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції. Вони можуть бути розраховані прямо на фізичну одиницю виробу. Якщо на підприємстві (у його структур­ному підрозділі) виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати не можна безпосередньо визначити за окремим різновидом продукції, оскільки вони пов’язані з виготов­ленням різних виробів (заробітна плата обслуговуючого й управ­лінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці).

Співвідношення прямих і непрямих витрат залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної струк­тури, застосовуваних методів нормування та обліку витрат підприємства.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається за такими економічними елементами:

-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).

-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).

-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).

-амортизація основних фондів.

-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Кошторис виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).

Дата добавления: 2015-05-22