Деякі класичні типології

Типології особистості

Численні спроби створити типологію особистості йдуть коренями в глибоку давнину і є свідченням потреби людини внести якийсь порядок, систему в хаос індивідуальних розбіжностей.

Тип – це позначення комплексу окремих рис, за наявності (відсутності) яких людина може бути віднесена до даного типу.

За всю історію психології було запропоновано безліч різних типологій. При цьому деякі з них підкреслюють роль однієї ведучої властивості, що організує навколо себе всі основні характеристики; інші акцентують увагу на певній комбінації якостей. Одні типології базуються на емпіричних даних, інші – на теоретичних положеннях. Одні типології ґрунтуються на виділенні біологічних аспектів (наприклад, тип статури), інші – на виділенні соціальних властивостей людини (наприклад, системи цінностей).

Незважаючи на велику різноманітність типологій, вони мають загальні риси:

1) типології визначають рамки, у межах яких знаходиться місце для будь-якого індивіда. Інакше кажучи, типології мають певну універсальність, будь-яку людину при бажанні можна "підвести під тип" і навіть під необмежену кількість типів;

2) типи завжди складаються з виразного набору окремих особистісних якостей, навіть якщо визначення типу залежить від єдиної організуючої характеристики;

3) типологія має певну стійкість, здатність зберігатися у випадку змін у житті індивіда, тому будь-яка класифікація тяжіє до опису всеосяжних і постійних рис особистості.

Ці специфічні риси типологій визначають обмеженість, властиву кожній із них.Урешті-решт будь-яка типологія визначається тими практичними завданнями, що ставить перед собою автор, і працює в рамках рішення цих конкретно-практичних завдань.

Конституціональна типологія (Е. Кречмер). Німецький психіатр і психолог Е.Кречмер звернув увагу на те, що певним групам психічних захворювань відповідає певний тип статури (конституція). Він дійшов до висновку, що й у нормальних людей з тим чи іншим типом статури можна виділити риси характеру, патологічно загострені при захворюванні, а в нормі згладжені, менш виражені. У 1924 р. Е.Кречмер опублікував працю "Будова тіла і характер", у якій описав основні типи:

1. Астенічний: невелика товщина тіла в профіль при середньому або вище середнього росту. Це звично худа і тонка людина, із–за своєї худоби вона здається вище, ніж є насправді. Тонка шкіра обличчя і тіла, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і плоска грудна клітка із слаборозвиненою мускулатурою і слабкими жировими накопиченнями.

2. Атлетичний: властиві дуже розвинений скелет і мускулатура. Середнього або високого росту, з широченними плечима, могутньою грудною кліткою і великою головою.

3. Пікнічний: відрізняється дуже розвиненими внутрішніми порожнинами тіла (голови, грудної клітки, живота), схильністю до ожиріння при слаборозвинених м’язах і опорно-рухового апарату. Така людина середнього росту з короткою шиєю.

4. Диспластичний: має девіантні аспекти будови тіла, рідкі, дивні і потворні.

Дослідження 260 психотиків дозволило Кречмеру зробити висновок про те, що існує явний зв'язок між схильністю до маніакально-депресивного психозу і пікнічним типом будови тіла, а також між схильністю до шизофренії астеніків, атлетиків і деяких диспластиків [5].

Ціннісна типологія. В основі цієї типології, запропонованої німецьким філософом, психологом і педагогом Е. Шпрангером у 1928 р., лежить припущення про те, що можлива класифікація за ознакою домінуючої життєвої цінності, що формує і визначає в цілому особистість людини. Ним була запропонована типологія, що складається з 6 ідеальних ціннісних типів:

1. Теоретичний – головна життєва цінність – пізнання, теоретизування, розкриття зв'язків, істина за будь-яку ціну. У найбільш чистому вигляді цей тип втілений у професійних учених.

2. Економічний – на перше місце у всіх життєвих відносинах людина ставить корисність. Вона заощаджує енергію, сили, час – тільки б отримати з цього максимальну користь.

3. Естетичний – суть естетичної людини найбільш стисло можна сформулювати як прагнення до оформленого висловлювання своїх вражень. Естетичний тип, як і теоретичний, безпомічний перед економічними умовами життя. При розгляді естетичного типу маються на увазі не стільки діячі мистецтва, скільки люди, які мають внутрішню структурою естетичного типу.

4. Соціальний – ведуча потреба – це потреба в самозреченні заради інших. Соціальна спрямованість у своєму вищому прояві – любов. Саме любов відкриває в іншій людині (в одному, декількох чи багатьох) потенційного носія певних цінностей і людина знаходить сенс свого власного життя у відданості цим людям.

5. Політичний – сенс і її головна мета життя – влада, тобто здатність і прагнення робити власну ціннісну спрямованість ведучим мотивом для інших людей.

6. Релігійний – людина, чия духовна структура постійно і вся цілком спрямована на досягнення вищого переживання цінностей [18].

Типологія К.-Г. Юнга. У 1921 р. Юнг опублікував свою монументальну працю "Психологічні типи або психологія індивідуальності".

У той час як більш ранні класифікації будувалися на основі спостережень за темпераментом або поведінкою, базовим поняттям для моделі Юнга був певний специфічний напрямок, на який та чи інша людина зазвичай або переважно орієнтується у світі. З цього погляду Юнг виділив дві особистісні установки (екстраверсію і інтроверсію) і чотири функції або типи орієнтації (мислення, відчуття, почуття й інтуїція). Кожна функція може діяти екстравертним або інтровертним чином, так утворюється вісім типологічних груп: інтровертований розумовий тип, екстравертований розумовий тип, інтровертований відчуттєвий тип, екстравертований відчуттєвий тип, інтровертований почуттєвий тип, екстравертований почуттєвий тип, інтровертований інтуїтивний тип, екстравертований інтуїтивний тип.

Крім того, функції поділяються на раціональні (мислення і почуття) і ірраціональні ( відчуття й інтуїція). Таким чином, із восьми типів чотири є раціональні, чотири – ірраціональні.

У кожній людині одна з функцій незмінно виявляється більш розвинутою, ніж інші. Це основна чи ведуча функція, яку ми здійснюємо автоматично, оскільки вона здається найбільш природною і надає певні переваги. Це неминуче приводить до того, що якісь функції наче залишаються без уваги, недостатньо розвиваються (допоміжні функції). На практиці допоміжна функція завжди така, що її природа (раціональна чи ірраціональна) відрізняється від ведучої функції. Наприклад, інтуїція не може бути допоміжною функцією, коли домінує відчуття, і навпаки. Це відбувається тому, що ефективне відчуття вимагає фокусування на інформації органів чуття із зовнішнього світу. А це не сумісно з інтуїцією, що "відчуває" те, що відбувається у світі внутрішньому. Функція, що не може стати допоміжною, оскільки має одну природу з ведучою функцією, посідає позицію функції підлеглої, щоб відрізнити її від інших функцій, що не є ведучими, її іноді називають "четверта функція". У юнгівській моделі підлегла, чи четверта функція, незмінно має ту саму природу, що й функція ведуча: коли, наприклад, раціональна розумова функція найбільш розвинута, інша раціональна функція (почуття) буде підлеглою; якщо домінує відчуття, то інтуїція, інша ірраціональна функція, буде підлеглою тощо. Виходячи з цих загальних положень можуть бути описані виділені 8 типів особистості. Так, для екстравертованого розумового типу співвідношення функцій буде таким: ведуча функція – екстравертне мислення; підлегла - інтровертне почуття; допоміжні функції – відчуття й інтуїція [16].

Дата добавления: 2015-05-22