Емоції як факт свідомості

На думку В. Вундта, почуття – суб'єктивні елементи свідомості. Існує три основні виміри “простору емоцій”: задоволення – незадоволення, напруга – розрядка, збудження – заспокоєння. Ці три координати утворюють 6 напрямків простору емоцій і підкоряються таким законам:

1. Кожний з 6 напрямків може співіснувати з почуттями тих двох вимірів, до яких він не належить.

2. Різні напрямки одного виміру в кожнім даному емоційному стані виключають один одного.

3. Кожне одиничне почуття представлене окремою точкою. Кожна точка зображує один миттєвий стан почуття і цей стан ніколи чи майже ніколи не тримається довго.

4. Кожне реальне почуття завжди входить до складу якогось плину почуття, перетерплюючи безупинні чи раптові зміни.

Прості почуття – такі самостійно існуючі почуття, що хоча і можуть вступати в поєднання з іншими елементами свідомості, але самі вже нерозкладні.

Загальне визначення для простих почуттів, що супроводжують відчуття – почуттєвий тон. Почуттєвий тон залежить від інтенсивності відчуття: при певній середній силі відчуття задоволення максимальне, якщо відчуття наростає, підвищується незадоволення.

Від якості відчуття (особливо при звукових і світлових сигналах) залежить збудження – заспокоєння.

Напруга – розрядка в основному пов'язані з тимчасовим плином відчуття, це – симптоми уваги, а увага змінюється в часі, кожній напрузі передує розрядка і навпаки.

Прості почуття утворюють більш складні за такими законами:

1. Принцип єдності емоційного стану. Всі наявні в будь-який даний момент у свідомості елементи почуттів поєднуються в єдину рівнодіючу почуття. Немає у свідомості двох одночасних уявлень (відчуттів), навіть самих незалежних один від одного, емоційні елементи яких не поєднувалися б в одне рівнодіюче почуття.

2. Усі прості почуття, поєднані відповідно до принципу єдності, взаємно модифікують один одного і усі вони модифікуються загальною рівнодіючою.

Рівнодіюча – цільне почуття; окремі почуття, що входять в її склад – часткові почуття.

Прості почуття утворюють упорядковану градацію поєднань: спочатку вони поєднуються в часткові почуття 1-го порядку, ці – у почуття 2-го порядку, при дуже складних почуттях (наприклад естетичних) може існувати невизначений ряд подальших порядків.

3. Принцип градації елементів полягає в тому, що кожне складне цільне почуття містить у собі одне якесь пануюче часткове почуття, що додає йому основного його характеру, інші часткові почуття тільки більш-менш змінюють останній.

4. Принцип цінності цілого (чи принцип посилення почуттів при їхньому додаванні) – цільне почуття ніколи не є тільки сумою часткових почуттів, на які його можна розкласти. До нього завжди додається особлива, специфічна цінність. Вона є тим, що додає самому цільному почуттю його своєрідність.

5. Кожне просте почуття має ще асоціативні зв'язки. Два види таких асоціацій:

– поєднання одиничного почуття з репродуктивними елементами будь-якого складного уявлення;

– поєднання різних відчуттів завдяки спорідненості їх почуттєвих тонів.

15.2. Емоційні явища як специфічний вид фізіологічних процесів (органічні теорії)

Ч. Дарвін у праці “Походження виразних рухів людини” показав зв'язок емоцій людини з відповідними афективними й інстинктивними реакціями у тварин. Важливо було довести, що почуття, які вважалися “свята святих” людської душі, мають тваринне походження. Так виникла рудиментарна теорія емоцій, в межах якої емоції людини розумілися суто ретроспективно. Виразні рухи, що супроводжують наш страх, розглядаються як рудиментарні залишки тваринної реакції при втечі й обороні, а виразні рухи, що супроводжують гнів – рудиментарні залишки тваринної реакції нападу. Страх – загальмований напад.Гнів – загальмована бійка.

Першим традиційну концепцію емоцій похитнув У. Джемс, американський психолог інтроспективної орієнтації, у 1884 р. Датський психолог К. Ланге виступив з цими ж ідеями в 1885 р. Теорія Джемса – Ланге розглядає як результат органічних змін, викликаних деякими подразниками. “Якщо ми уявимо собі якусь сильну емоцію і спробуємо думкою відняти з цього стану нашої свідомості одне за одним усі відчуття пов'язаних з ним тілесних симптомів, то зрештою від даної емоції нічого не залишиться, ніякого “психічного матеріалу”, з якого могла б утворитися дана емоція. У залишку ж вийде холодний байдужний стан чистий інтелектуального сприйняття...Я зовсім не можу уявити собі, що за емоція страху залишиться в нашій свідомості, якщо усунути з нього почуття, пов'язані з посиленим серцебиттям, з коротким подихом, із тремтінням губ, з розслабленням членів, з “гусячою шкірою” і з порушеннями в нутрощах”, – писав У.Джемс.

Динаміка емоцій у теорії Джемса – Ланге виглядає так: сприймання емоціогенних стимулів – нервово-м’язова реакція організму – переробка в центральній нервовій системі імпульсів, які надходять від органів – виникнення суб’єктивного переживання стимулу у вигляді емоцій.

Основний доказ своєї теорії Джемс і Ланге бачили не стільки в тому факті, що емоційні стани супроводжуються фізіологічними змінами, скільки в тому, що без фізіологічних змін не може існувати і сама емоція, емоція – це і є прямий результат того, що колись приймалося за її тілесні прояви. З цього положення випливало два наслідки:

1) якщо придушити зовнішні прояви пристрасті, він повинна завмерти:

2) викликаючи в собі довільно при спокійному стані духу зовнішні прояви тієї чи іншої емоції, ми повинні відчувати і саму емоцію.

Таламічну теорію У. Кеннона та Ф. Барда (1927–1928) можна вважати науковою альтернативою теорії Джемса – Ланге, тому що її автори вважали, що не емоція є усвідомленням рухової та вегетативної реакції, а навпаки, вегетативні зміни та м’язові реакції організму є наслідком переживання емоцій. Первинний аналіз емоціогенної ситуації здійснюється в особливому відділі центральної нервової системи – таламусі, який водночас надсилає сигнали як до вегетативної та периферичної нервової системи, так і до півкуль головного мозку, де усвідомлюється біологічне значення подій, що відбуваються, та формується їх емоційна оцінка. Таким чином, центром емоцій є таламус, а кора великих півкуль виконує функцію більш тонкого розрізнення емоціогенних стимулів і регулювання емоційних реакцій. За теорією Кеннона – Барда динаміка емоцій така: сприймання емоціогенних стимулів – переробка нервових імпульсів, які надходять від рецепторів до центральної нервової системи з одночасною передачею збудження в кору головного мозку і до інших органів тіла – виникнення суб’єктивного переживання емоційного стану та поява нервово-м’язової реакції організму на відповідні стимули.

Дата добавления: 2015-05-22