Розділ ІV. Мисленнєво-мовлєнневі процеси

Список використаної літератури

1. Асмолов А.Г. Принципы организации памяти человека: системно-деятельностный подход к изучению памяти человека. Учеб.-метод. пособие. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 80 с.

2. Брунер Дж. Психология познания. – М.: Прогресс, 1977. – 412 с.

3. Веккер Л.М. Психические процессы: В 3 т.– Л.: Изд-во ЛГУ, 1974.– Т.1. – 334 с.

4. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1991. - 93 с.

5. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 584 с.

6. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука, 1984. – 444 с.

7. Лурия А.Р. Внимание и память. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – 104 с.

8. М’ясоїд П.А. Загальна психологія. – К.: Вища шк., 2000. – 480 с.

9. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. – М.: Владос, 1999. – Кн.1. – 688 с.

10. Общая психология/Под ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение 1986. – 464 с.

11. Психологія/ За ред. Ю.Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2001. – 560 с.

12. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.:Педагогика, 1989. – Т.I. – 328 с.

13. Смирнов А.А. Развитие и современное состояние психологической науки в СССР. – М.:Педагогика, 1975. – 352 с.

14. Солсо Р.С. Когнитивная психология. – М.: Тривола, 1996. – 600 с.

15. Фресс П. Экспериментальная психология / П.Фресс, Ж.Пиаже. – М.: Прогресс, 1975. – Вып. 4. – 284 с.

16. Хрестоматия по вниманию/ Под ред. А.Н.Леонтьева и др. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 296 с.

17. Хрестоматия по общей психологии. Психология памяти /Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, В.Я.Романова. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 272 с.

18. Хрестоматия по ощущению и восприятию/Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, М.Б.Михалевской. – М.: Изд-во МГУ, 1975. – 400 с.

19. Швалб Ю.М.Психологические модели целеполагания.. – К.: «Стилос», 1997. – С.54 – 67

Вступ до розділу ІV

Тема 22. Предмет психології мислення

Тема 23. Теорії мислення

Тема 24. Психологія інтелекту Тема 25. Мислення і мовлення

Список використаної літератури

Лекція 22. Предмет психології мислення

1. Місце мислення в структурі психічних явищ.

2. Науки, що вивчають мислення.

3. Мислення як процес вирішення завдань.

4. Види мислення.

1. Місце мислення в структурі психічних явищ

Мислення – соціально обумовлений, нерозривно пов'язаний з мовою психічний процес пошуків і відкриття істотно нового, процес узагальненого й опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу. Мислення виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання й виходить далеко за його межі.

Мислення починається там, де виявляється недостатнім чи навіть безглуздим чуттєве пізнання. Проте мислення, як психічний процес, нерозривно пов'язане із сенсорно-перцептивними процесами, уявленнями, мовою і практикою.

Мислення та сенсорно-перцептивні процеси. Пізнання починається з відчуттів й сприймання, але ними не закінчується. Від відчуттів і сприймань воно переходить до мислення.

Відмінності мислення й сенсорно-перцептивних процесів:

1. Відчуття й сприймання відбивають дійсність у більш-менш випадкових сполученнях. Мислення співвідносить дані відчуттів і сприймань – зіставляє, порівнює, розрізняє, розкриває явища й предмети, тобто відбиває світ у його зв'язках і відношеннях, у його різноманітних опосередкуваннях.

2. Задача мислення в тому, щоб виявити істотні й необхідні зв'язки, основані на реальних залежностях, відокремивши їх від випадкових збігів за суміжністю в тій чи іншій окремій ситуації.

3. Виявляючи необхідні істотні зв'язки, переходячи від випадкового до необхідного, мислення водночас переходить від одиничного до загального.

Мислення й уявлення. Мислення зберігає зв'язок із сенсорно-перцептивними процесами, що насамперед виявляється в ролі уявлень у мисленні. За наявності таких внутрішніх уявлень про навколишній світ уже не обов'язково дійсно виконувати ті чи інші дії для того, щоб судити про його наслідки. Усю послідовність подій можна передбачати заздалегідь шляхом уявного моделювання. Уявне моделювання подій – одна зі сторін мислення.

Мислення та слово. Специфічним змістом мислення є поняття. Поняття – це опосередковане й узагальнене знання про предмет, основане на розкритті його істотних та об'єктивних зв'язків та відношень. Розкриваючи зв'язки й відношення, рухаючись від явища до узагальненого пізнання його сутності, поняття набуває абстрактного, ненаочного характеру. Зміст поняття не можна собі уявити, але його можна мислити або знати. Його об'єктивне визначення розкривається опосередковано й виходить за межі безпосередньої наочності. Формою існування поняття є слово. Слово є формою існування думки, її безпосередньою даністю.

Мислення й практика. Мислення як пізнавальна теоретична діяльність пов'язане з дією. Людина пізнає дійсність, впливаючи на неї, розуміє світ, змінюючи його. Мислення не просто супроводжується дією, чи дія – мисленням, дія – це первинна форма існування мислення. Первинний вид мислення – це мислення в дії, мислення, що відбувається в дії й у дії виявляється.

Мислення, крім того, тісно пов'язане з мотивами, емоціями, волею людини, з усім її психічним життям.

2. Науки, що вивчають мислення

Мислення є предметом вивчення різних наук: гносеології, логіки, психології. Реальні закони людського мислення вивчаються й моделюються в соціології, біології, кібернетиці.

Гносеологія (теорія пізнання) вивчає рух думки як процес, що приводить до певних результатів. Ці результати цікавлять гносеологію не самі по собі, а як етапи руху до істини, вона досліджує відповідність продуктів розумової діяльності й дійсності. Гносеологія відволікається від конкретного індивіда, її цікавить загальний шлях людського пізнання.

Логіка. Розумовий процес – це ряд операцій з поняттями та судженнями. Коли людина мислить, вона узагальнює, здійснює розподіл понять, перетворює судження, робить висновки. Сукупність цих стійких розумових форм і операцій, законів і правил їх перетворювання складає предмет формальної логіки.

Психологія. На відміну від гносеології, яка вивчає закономірності мислення, абстрагуючись від конкретного індивіда, психологію насамперед цікавить саме мислення конкретної людини в її реальному житті й діяльності, тобто об'єкт психології мислення – реальна людина, інтелект якої невіддільний від її мотивів, установок, емоцій, усієї історії її індивідуального розвитку. Логіка вивчає співвідношення між пізнавальними результатами, готовими продуктами мислення, психологія ж вивчає закономірності протікання розумового процесу.

У широкому значенні мислення – активна пізнавальна діяльність суб'єкта, у вузькому – процес вирішення задач.

3. Мислення як процес вирішення завдань

Поняття “задача” уперше застосували у вюрцбурзькій школі мислення. Будь-яке задача має об'єктивну й суб'єктивну (психологічну) сторони.

Об'єктивно задача містить:

1) набір певних умов;

2) вимогу, якої потрібно досягти, дотримуючись умов.

У психологічній структурі задачі вимогам відповідає суб'єктивно поставлена мета, а умовам – засіб її досягнення.

Процес вирішення задачі – це процес досягнення вже поставленої суб'єктом психологічно визначеної мети, процес пошуку необхідних для цього засобів в об'єктивно даних умовах.

Повне визначення мислення у вузькому значенні (як процесу вирішення задач) вимагає ряду уточнень:

1. Треба розрізняти прийняте рішення як продукт і вирішення – як процес, мислення – процес вирішення задач.

2. Наявність або відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів вирішення. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її вирішення зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь – це репродуктивне мислення, що не вважається мисленням у повному розумінні.

У разі відсутності готових засобів виникає необхідність їх пошуку, створення – продуктивне, творче мислення. Задача з поставленою метою і відсутністю засобів її досягнення називається творчою, а мислення слід визначити тепер як процес вирішення творчих задач.

3. Уточнення до поняття мети. Мета може бути точно визначена, коли прийняття поставленої вимоги не потребує додаткових зусиль суб'єкта. Однак в інших випадках саме перетворення об'єктивної вимоги на суб'єктивну мету стає для суб'єкта самостійною проблемою. Мислення виступає не тільки як процес вирішення, а і як процес постановки задач.

Отже, психологія розглядає мислення як процес вирішення творчих задач, процес постановки задач конкретним індивідом, суб'єктом.

4. Види мислення

Дихотомічні класифікації:

1. За характером засобів, використовуваних при вирішенні задач:

1.1. Продуктивне мислення – репродуктивне мислення

Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання задачі. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення – продуктивне, творче мислення.

1.2. Інтелектуальне мислення – візуальне мислення

Поняття “візуальне мислення” було введено в психологію Р.Арнхеймом, американським психологом, одним із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання задача – поняття, при візуальному – уявлення.

2.За характером перебігу розумових процесів.

2.1. Реалістичне мислення – аутистичне мислення

Аутистичне мислення було виділене Е.Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом, який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу.

Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками:

· · реалістичне мислення відповідає дійсності; аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності);

· · метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини; аутистичне мислення намагається викликати уявлення, “забарвлені” задоволенням, і витиснути протилежно “забарвлені” уявлення;

· · реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту; аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи “забарвлені” задоволенням уявлення, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до уявлень, які пов'язані з невдоволенням.

Таким чином, людині притаманне реалістичне й аутистичне задоволення потреб. Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше підстав або зовсім не має підстав до того, щоб діяти.

Аутистичне мислення переважає в таких випадках:

1) у дитини, поки в неї немає досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення і для пізнання можливостей, що лежать у зовнішньому світі;

2) у питаннях, що взагалі недоступні чи не зовсім доступні нашому пізнанню і нашій логіці – світогляд, релігія, любов;

3) у тих випадках, де почуття через якісь причини одержують звичайно їм невластиве значення, наприклад при сильних афектах, коли логіка відступає на другий план;

4) там, де ослаблений логічний зв'язок, де асоціації втрачають своє значення: у сновидіннях здорової людини та при шизофренії.

2.2. Інтуїтивне мислення – аналітичне мислення

Розрізняються за трьома ознаками: часовою (час протікання процесу), структурною (членування на етапи) і рівнем протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.

3. За характером виконуваних завдань.

3.1. Теоретичне мислення – практичне мислення

Теоретичне мислення – це пізнання законів, правил. Відкриття періодичної системи Менделєєвим – продукт його теоретичного мислення. Основне задача практичного мислення – підготовка до перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Практичне мислення було глибоко проаналізоване Б.М.Тепловим у праці “Розум полководця”. Теоретичне мислення найбільш послідовно вивчається в контексті проблем наукової творчості.

Одна з найважливіших особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах дефіциту часу. Так, для фундаментальних наук відкриття закону в лютому чи березні того самого року не має принципового значення. Складання ж плану ведення бою після його закінчення робить роботу безглуздою. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення часом ще більш складним, ніж мислення теоретичне.

3.2. Творче мислення – критичне мислення

У цій дихотомії творче мислення розглядається як альтернатива не репродуктивному (продуктивне – репродуктивне), а так званому критичному мисленню, звідси і його розуміння й визначення. Ці два види мислення виділені в праці американських психологів Г.Ліндсея, К.С.Халла, Р.Ф.Томпсона. Творче мислення – це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого задача. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їх недоліки й дефекти. Для ефективного вирішення задачі необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони роздільно: творче мислення є перешкодою для критичного і навпаки.

4. За змістом спонукальних механізмів розумового процесу.

4.1. Оцінне мислення – емоційне мислення.

Цю дихотомію ввів Г.Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне – потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням.

5.За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняютьабстрактну і конкретну “розумову установку” (К.Гольдштейн). Таке розрізнення необхідне для аналізу мислення у хворих з ураженням мозку. Здорова людина вільно володіє обома установками: якщо навколишні умови знайомі й звичні, вона діє в них “конкретно”, якщо ж об'єктивна ситуація істотно змінюється й потрібно зрозуміти, як треба в ній поводитися, людина переходить до “абстрактного” способу. Остання здатність утрачається хворими, і відтоді навколишній світ вимагає спеціальної організації, щоб конкретна поведінка в ньому була адекватною. Таким чином, абстрактна розумова установка є необхідною умовою функціонального забезпечення конкретної.

Генетична класифікація видів мислення:

Мислення людини протягом життя не залишається незмінним, воно має вікову динаміку, що дозволяє розглядати види мислення як рівні його розвитку (генеза).

Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний.

Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями.Першим із них (ліві частини назв) служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єкту об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати: а) об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності; б) зображений на малюнку, схемі, кресленні; в) описаний у тій чи іншій знаковій системі. Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні задача служить найбільш простим показником відповідних рівнів розвитку мислення. Оперування об'єктами, поданими в усе більш віддалених від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому.

Другий критерій виділення рівнів мислення (праві частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою сама людина уявляє й пізнає навколишній світ: а) через практичну дію з об'єктом; б) за допомогою образних уявлень; в) за допомогою логічних понять й інших знакових утворень.

25Лекція 23. Теорії мислення

1. Механістичний підхід до дослідження мислення.

2. Телеологічний підхід.

3. Цілісний підхід.

4. Логічна теорія мислення.

1. Механістичний підхід до дослідження мислення

Механістичний підхід характеризується переносом загальних механізмів психічних процесів на вищі пізнавальні процеси. У рамках цього підходу розвивалися теорії мислення асоціативної психології, біхевіоризму, інформаційна теорія мислення в її початкових варіантах.

Мислення як сполучення чуттєвих уявлень (асоціанізм). Мислення розуміється як асоціювання чуттєвих уявлень. Поняття – це асоціація уявлень. Судження – асоціація понять. Умовивід – асоціація суджень.

М.Мюллер висунув теорію “дифузійних репродукцій”: сполучення двох і більш чуттєвих уявлень відбувається в такий спосіб: кожне з них викликає в суб'єкта, подібно до кіл на воді, ненаправлений, дифузійний потік асоціацій з іншими уявленнями, які, у свою чергу, також можуть викликати нові асоціації. При зустрічі цих потоків відбувається їхнє накладення один на одного, або репродукція, і виділяється ознака, загальна для вихідного уявлення й істотна для утвореного поняття.

У.Джемс сформулював перше чітке визначення мислення: мислення – це здатність орієнтуватися в нових для нас даних досвіду. Розглянемо деякий силогізм:

М є Р метали електропровідні

S є Молово - метал

S є Р олово електропровідне

НехайS – факт, М – істотний атрибут, Р – властивість атрибута. Умовивід від S до Р може бути зроблено тільки за допомогою М. Мислитель заміщає первісну конкретно дану ситуацію S (олово) її абстрактною властивістю М (метал). Що справедливо стосовно М, що пов'язано з М, те справедливо й стосовно S. Оскільки М є одна з частин цілого S, мислення можна визначити як заміщення цілого його частинами й пов'язаними з ними властивостями й наслідками. Тоді мистецтво мислення можна охарактеризувати такими рисами:

1) проникливістю, тобто умінням розкривати в цілому факті S, що знаходиться перед нами, його істотний атрибут М;

2) запасом знань або умінням швидко поставити М у зв'язок з Р, з його основною властивістю.

Друга посилка силогізму вимагає проникливості, перша – запасу знань.

Отже, для того щоб мислити, ми повинні виокремлювати з даного конкретного факту властивості, і не будь-які взагалі, а ті, які відповідають правильному висновкові. Беручи невідповідні властивості, ми одержуємо неправильний висновок.

Дата добавления: 2015-05-22