Інтернаціоналізація господарської діяльності

Спеціальні фактори мають низьку ступінь міжнародної мобільності, що пов’язано із заходами державної політики або із відсутністю потреби в них за кордоном.

Очевидно, що хороша озброєність країни розвинутими і спеціальними факторами та здатність їх ефективно розвивати забезпечують країні лідируючу позицію у світовому господарстві. І, навпаки, наявність у країні лише основних і загальних факторів виробництва не може забезпечити її міжнародної конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Сучасне світове господарство характеризується наступними рисами:

· розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва;

· зростання на цій основі міжнародних форм виробництва на підприємствах розміщених в різних країнах;

· економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

· виникнення економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об’єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася в епоху великого машинного виробництва. Вона означає поступовий вихід виробництва за межі окремої країни і формування його міжнаціональних форм в рамках світового господарства. Можна виділити три головних етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно кінець 18 – початок 19 ст.) інтернаціоналізація виробництва базувалась переважно на взаємодії національних господарств завдяки простій кооперації. Основним каналом взаємного обміну були найпростіші форми міжнародних економічних взаємозв’язків, перш за все зовнішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва і обміну стала однією із головних передумов формування світового господарства. Між цими двома світогосподарськими процесами існує діалектичний взаємозв’язок.

На другому етапі (кінець 19 – початок 20 ст.) інтернаціоналізація виробництва переходить в іншу стадію, котра пов’язана з розвитком складної кооперації. Характерними ознаками складної кооперації є те, що вона базується на основі міжнародного розподілу праці, який стає визначальним фактором поглиблення інтернаціоналізації господарського життя і формування світового господарства. В цей час розвиваються всі його основні форми: загальний, частковий і одиничний розподіл праці.

На третьому (нинішньому) етапі, який почався із середини 20 століття, інтернаціоналізація виробництва набуває комплексного характеру, тобто охоплює всі підсистеми господарства. Таким чином, вона поширюється практично на всі країни світу, всі галузі виробничої і невиробничої сфер. Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку: реалізація в матеріально-речовій і вартісній формах всіх складових валового національного продукту, зростання якості людського розвитку і т. ін. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах на основі розширення і поглиблення інтернаціоналізації виробництва і обміну. Інтернаціоналізація об’єднує структурні елементи і суб’єкти світового господарства в єдине ціле. Тому вона є одним із системоутворюючих факторів світового господарства. З поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Використовуються різні показники, котрі визначають якісні і кількісні аспекти інтернаціоналізації господарського життя. До них відносять рівень міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, об’єми міжнародної інвестиційної діяльності, обороту фінансового капіталу, загальної підприємницької діяльності, міграції робочої сили і т. ін.

Дата добавления: 2015-05-22