Семінар:Специфіка філософського освоєння світу

Т. 1: Сутність філософії та її роль в суспільстві

ЗМ 1 (Т. 1-6). Теоретична філософія

Розділ 3. Історія філософії.

Розділ 1. Теоретична філософія

1.1. Гносеологія (філософія пізнання)

1.2. Онтологія (філософія буття)

1.3. Свідомість

1.4. Антропологія (філософія людини)

1.5. Аксіологія (філософія цінностей)

Розділ 2. Практична філософія

2.1. Філософія культури, цивілізація

2.2. Філософія суспільства та історії

2.3. Філософія економіки

3.1. Антична філософія

3.2. Філософія Середньовіччя та епохи Відродження

3.3. Філософія Нового Часу і Просвітництва

3.4. Класична німецька філософія

3.5. Сучасна зарубіжна філософія

3.6. Українська філософія

Мета: ознайомити студентів з основами філософських знань, що передбачає розуміння смислу поняття світогляду і знання його типології, з’ясування зв’язку між світоглядом і філософією. Знати специфіку філософського знання, його відмінність від природничо-математичних та соціально-гуманітарних наук. Важливим завданням курсу є усвідомлення головних проблем та структури філософського знання. Для реалізації цих завдань студент має усвідомити функції філософського мислення.

Основні поняття: філософія,філософствування,мудрість, дискурс, праксис, світогляд, світовідчуття, світорозуміння, світосприйняття, типи світогляду, наука, релігія, міф, ідеологія, метафізика, онтологія, гносеологія, антропологія, аксіологія, логіка, рефлексія, соціальна філософія, етика, методи філософії, предмет філософії, функції філософії, категорії філософії.

План лекції:

1. Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини.

2. Міфологія та релігія як історичні типи світогляду.

3. Наукова картина світу. Специфіка філософського освоєння світу.

4. Методи та функції філософії.

1. Поняття і типологія світогляду. Світогляд і філософія.

2. Проблема взаємодії філософії з наукою та ідеологією.

3. Головні проблеми та структура філософського знання.

4. Характерні риси, методи та функції філософії.

Методичні рекомендації до семінару:

1. Готуючись до першого питання необхідно усвідомити, що людина має три основні типи відношення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний та практичний, які формують знання, цінності та практичні настанови. Їхня єдність складає світогляд людини. Звернути увагу, що світогляд поділяється на буденний та філософсько-науковий, має духовно-практичний та теоретичний рівні. Існує три історичні форми світогляду: міфологічний, релігійний та філософський. Міфологічний світогляд продукує фантастичні уявлення про світ. Міф породжує картину світу в якій дійсність постає єдністю природного і соціального, земного і божественного, індивідуального і колективного. В межах міфологічного світогляду домінує колективна форма свідомості, вставнолюється приорітет родової моралі над індивідуальною. Релігійний світогляд основується на вірі в існування надприродних духовних сутностей. Фантастичні образи богів міфу, змінюються вимогами надприродного одкровення, яке виявляється в священних текстах та традиції. В релігії вперше виникає індивідуальна моральна відповідальність за вчинки, гарантом справедливого суду яких виступає Бог-Суддя. Під час відповіді варто пояснити, що міфологічний та релігійний – це переважно духовно-практичні типи світогляду. Окремо треба охарактеризувати філософію як теоретичний тип світогляду. Вона постає єдністю мудрого життя (праксису) та теоретичного вчення (дискурсу). Хоча філософія є теоретичним вченням про всезагальне, і навіть претендує на статус науки, вона базується на світоглядних засадах. Цими засадами виступають інтуїції філософа, теоретичним розвитоком яких і є філософія. Світоглядний і гуманістичний потенціал філософії визначається тим, що проблематика філософії визначається колом тем «людина − світ».

2. У другому питанні студент повинен розкрити проблему взаємодії філософії, науки та ідеології. Важливо підкреслити, що наука – це сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична схематизація об’єктивних знань про дійсність. Якщо наука прагне здобути максимально об’єктивоване знання, то філософія продукує знання засноване на інтуїціях, ціннісних принципах та світоглядних гіпотезах. Тому наука не є самостійним типом світогляду, а філософія ніколи не стане строгою наукою. На відміну від ідеології, яка захищає ідейні постулати, філософія є вільним пошуком істини. Якщо філософія захищає певні догматичні положення вона перетворюється на ідеологію (марксизм). Так само, якщо наука захищає певні світоглядні принципи, вона перетворюється на ідеологію (наприклад сцієнтизм – позитивізм).

3. З’ясовуючи специфіку філософського мислення студент має пояснити, що предметом філософії є найзагальніші реальності – світ, людина, культура, Бог, які вона осмислює за допомогою категорій. Відповідно головними проблемами над якими розмірковують філософи є проблеми буття (онтологія), людського існування (антропологія), пізнання (гносеологія), цінностей (аксіологія), культурного розвитку (філософія культури), релігії (філософія релігії), суспільства (соціальна філософія), моралі (етика) та ін. Студент повинен розуміти зв’язок між проблемами філософії та філософськими дисциплінами, що їх досліджують.

4. В результаті студент повинен пояснити різницю між релігійним, ідеологічним, науковим та філософським мисленням. Характерними рисами філософського мислення є його здатність до найзагальніших, гіпотетичних, теоретичних, світоглядних суджень. Основними методами філософії є феноменологічний, трансцендентальний, герменевтичний, діалектичний. Виходячи з названих рис пояснити функції філософії: світоглядну, загальнометодологічну, пізнавальну, прогностичну, критичну, аксіологічну, гуманістичну, освітню.

Питання для самостійної роботи:

1. Специфіка філософського мислення. Історичний характер предмету філософії.

2. Філософія як наука та мудрість. Хто з філософів відстоював погляд на філософію як на мудрість та строгу науку?

3. Відмінність між математично-природничими науками («науками про природу») та соціально-гуманітарними науками («науками про дух»).

4. Роль філософії в житті людини і суспільства.

Методичні вказівки і рекомендації:

1. Для відповіді на перше питання необхідно згадати, що кожна дисципліна має свій предмет. Студент має пояснити специфіку предмету філософії в порівнянні з предметами інших наук та світоглядів. Предметом філософії є найзагальніші реальності – людина, світ, Бог, культура тощо. Свій предмет філософія може осмислювати і за допомогою найзагальніших теоретичних понять та категорій, і в художніх формах, і в мудрих практичних порадах, але зрештою вона продукує ідеї, підстави яких філософ приймає інтуїтивно. Специфіка філософського знання полягає у пошуку причин, засад та принципів світу, людини та культури. Філософське знання є світоглядним, оціночним, гіпотетичним. Базові постулати будь якого світогляду та наук є філософськими. Предмет філософії змінюється в історії. Так, переважним предметом античної філософії був космос − макросвіт та людина як мікросвіт − подоба Всесвіту. Предметом християнської думки середньовічної доби був Бог та людина як образ Божий. А предметом дослідження філософії Нового часу стає природа та людина як досконалий механізм.

2. Студент має розкрити зміст дискусії: "Філософія – наука чи мудрість?". Тут неможлива однозначна відповідь. Варто, щоб студент зміг підібрати якомога більше ознак філософії як мудрого способу життя та як науки. Історично з філософією пов’язують пошук мудрості, а серед класичних прикладів філософів-мудреців фігурують Піфагор, Сократ, Зенон, Епікур, Паскаль, Сковорода та ін. Проблемними є питання – чи збереглася на сьогодні в філософії тяга до мудрості? Чи може в наш час філософія докорінно зміни життя людини? В той же час, студент повинен назвати приклади філософів-теоретиків, які хотіли бачити філософію наукою, системою метафізики чи суто теоретичним знанням. Серед них можна назвати Спінозу, Фіхте, Гегеля, Гуссерля, Рассела. До яких поглядів Ви пристаєте? Обґрунтуйте свою відповідь?

3. Порівнюючи предмет, підходи та методи природничих та гуманітарних наук студент повинен показати різницю між ними. Предметом природничих наук є природний світ, як він є, поза культурою, предметом гуманітарних наук є соціально-гуманітарний простір людського існування. При цьому "науки про природу" намагаються сформулювати універсальні судження, які вільні від ціннісних установок, здатні констатувати загальноприйняті закономірності. Судження "наук про дух", навпаки, зазнають впливу ціннісних установок та навіть ідеологічних впливів, на них позначається залежність від філософської позиції дослідника, вплив "духу епохи". Окрім загальноприйнятих в науці емпіричних та теоретичних методів, гуманітарні науки віддають перевагу герменевтиці, адже отримати точне, універсальне знання в межах цих наук неможливо. Студент має пояснити, що причиною такого становища є неоднозначність, символізм культурно-історичної реальності. Окрім того, треба враховувати, що за останній час з’явилася постнекласична наука для якої характерне, зокрема, подолання радикальної дистанції між природничими та соціально-гуманітарними науками.

4. Готуючи відповідь на це запитання студент повинен аргументовано показати роль і значення філософії в житті особи та суспільства. Варто звернути увагу що філософія виконує важливу функцію – виробляє методологію наукового пізнання. Окрім того, вона допомагає сформувати сучасний теоретичний світогляд людині. Щодо суспільних процесів філософія виконує важливу культуротворчу та критичну функцію. Було б цікаво почути відповідь на питання дискусії на тему: "Чи потрібна філософія в наш час?", або "Чи має філософія практичний сенс?".

Питання для індивідуальної роботи:

1. Доведіть, що філософське знання має світоглядну природу.

2. Дайте порівняльну характеристику міфології та філософії.

3. Коли і як виникла філософія? Назвіть передумови появи філософського мислення.

4. Доведіть, що філософія є методологією наукового знання.

5. Назвіть основні філософські категорії.

Теми творчих робіт:

1. Софійний та епістемний способи філософського мислення.

2. Філософія як дискурс та спосіб життя.

3. Віра і знання: проблема розмежування.

4. Філософія як спосіб самовизначення людини в сучасному світі.

5. Ставлення сучасної молоді до філософії.

6. Роль і місце курсу філософії у вищих навчальних закладах.

7. Сучасні форми міфології.

Першоджерела:

1. Адо П. Философия как способ жить. – М., 2004.

2. Бибихин В.В. Язык философии. – М., 1993.

3. Библер В.С. Что есть философия? // Вопросы философии. – 1995. – № 1.

4. Ильенков Э.В. Философия и молодость // Ильенков Э.В. Философия и культура. – М., 1991.

5. Мамардашвили М. Как я понимаю философию. – М.,1992.

6. Лосев А.Ф. Дерзание духа. – М., 1988.

7. Мерло–Понти М. В защиту философии. – М., 1996.

8. Ортега-и-Гассет X. Что такое философия? – М., 1991.

9. Хесле В. Хорошая философия – это разные формы рациональности // Философская и социологическая мысль, 1991, № 2.

10. Хофмайстер Х. Что значит мыслить философски? – М., 2006.

11. Філософія сьогодні. – К., 2003.

12. Шеллер М. Философское мировоззрение // Избранные произведения. – М., 1994.

13. Элиаде М. Аспекты мифа. – М., 1995.

14. Ясперс К. Философия и нефилософия // Феномен человека. Антологія. – М., 1993.

Основна література:

1. Білодід Ю.М. Філософія. Український світоглядний акцент: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. — К., 2006.

2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.

3. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. — 5 вид., випр. і доп. — К., 2005.

4. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.

5. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К., 2005.

6. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.

5. Мир философии. Книга для чтения. – Ч. 1. Исходные философские проблемы, понятия и принципы. – М., 1991.

6. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2001.

7. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.

8. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. — 2.вид., випр., доп. – К., 2007.

9. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М., 2002.

10. Чорний І.П. Філософія як світоглядне знання: Метод. посіб. – Чернівці, 2005.

Додатова література:

1. Бэндлер Р., Гриндер Д. Структура магии. – СПб., 1996.

2. Голан А. Миф и символ. – М., 1993.

3. Голосовкер Я.Э. Логика мифа. – М., 1987.

4. Зотов А.Ф. Существвует ли мировая философия? // Вопросы философии. – 1997. – № 4.

5. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К., 2003.

6. Крымский С.Б. Философия как путь человечности и надежды. – К., 2000.

7. Причепій Є.М. Філософія як форма суспільної свідомості. – К., 1981.

8. Сагатовский В.Н. Вселенная философа. – М., 1972.

9. Світогляд і духовна творчість: Збірник наукових праць / Відп. ред. К.П. Шудря, Є.І. Андрос. – К., 1993.

10. Чернышов А.Н. Начало философии. – М., 1982.

Т. 2.: Гносеологія (філософія пізнання)

Мета: ознайомити студентів з основами теорії пізнання, дати уявлення про природу, особливості, функції та властивості пізнавального процесу. З’ясувати основні підходи та концепції пізнання. Студент повинен розуміти специфіку чуттєвого, раціонального та інтуїтивного пізнання. Особливо значення набуває розуміння проблеми істини та її концептуальних бачень. Треба вміти порівняти філософські та наукові методи.

Основні поняття: гносеологія, епістемологія, знання, віра,агностицизм, релятивізм, скептицизм, емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм, інтуїтивізм, чуттєве пізнання, раціональне пізнання, інтуїтивне пізнання, форми пізнання, істина, абсолютна істина, відносна істина, методи пізнання, інформація.

План лекції:

1. Пізнання як предмет філософського аналізу.

2. Рівні та форми пізнання.

3. Проблема істини в філософії та науці.

4. Методологія наукового пізнання.

Семінар:Сутність і структура пізнавального процесу:

1. Природа та структура пізнавального процесу. Основні підходи та концепції пізнання.

2. Чуттєве, раціональне та інтуїтивне пізнання.

3. Проблема істини. Концепції істини в філософії.

4. Методи наукового пізнання.

Методичні рекомендації до семінару:

1. В першому питанні студент має пояснити специфіку філософського розуміння проблеми пізнання. Пізнання постає як процес взаємодії суб’єкта та об’єкта в результаті якого виникає знання. Важливо розуміти, що поняття людини ширше за поняття суб’єкту, а поняття об’єкту не вичерпує дійсності. При цьому самі поняття суб’єкту та об’єкту характерні для наукового, раціонального знання, тоді як для інших видів знань (художнього, містичного, релігійного) вони не характерні. Окремо варто виділити основні принципи гносеології: об’єктивності, історизму та ін. Під час відповіді треба розмежувати основні підходи до пізнання: гносеологічний оптимізм та агностицизм, а також концепції пізнання: емпіризм, сенсуалізм, раціоналізм, інтуїтивізм.

2. У другому питанні треба пояснити багатоманітність форм і рівнів пізнання. Треба розуміти, що пізнання включає чуттєвий та раціональний аспекти, які взаємопов’язані, адже рух знання відбувається від живого споглядання до абстрактних роздумів. При цьому варто усвідомити, що і чуттєве і раціональне пізнання включає важливий інтуїтивний моменти. Інтуїція – це безпосереднє схоплення індивідуального чи загального. Студент повинен пояснити різницю між чуттєвою, інтелектуальною, моральною, естетичною, релігійною, екстрасенсорною та містичною інтуїцією.

3. Для підготовки цього питання зверніть увагу, що істина – це адекватна інформація, істинне знання про об’єкт. Варто підкреслити, що істина завжди предметна і конкретна. Надзвичайно важливо розуміти, що існує багато концепцій істини, кожна з яких пояснює можливість отримання істинного знання. Серед найбільш поширених в наш час концепцій істини є класичні (кореспондентська, когерентна, іманентська та ін.) та некласичні (конвенційна, прагматистська). В яких сферах культури використовують ті, чи інші концепції. Поясніть чи є універсальною класична концепція істини Аристотеля? Поясніть як в істинному знанні поєднуються абсолютні та відносні моменти. Розтлумачте різницю між істиною та правдою.

4. Методологія − це філософське вчення, що досліджує методи пізнання. В науці існує два рівні пізнання: емпіричний та теоретичний. Студент має пояснити їх взаємодію, назвати методи, характерні для кожного рівня. На емпіричному рівні науковець збирає факти, проводить спостереження та досліди, здійснює порівняння та експерименти. Емпіричний рівень передбачає елементарні узагальнення. На теоретичному рівні науковець формує системне теоретичне знання, для цього використовує формалізацію, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи. Структурними компонентами теоретичного пізнання є проблема, гіпотеза і теорія. Загально логічними методами наукового пізнання є аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, індукція, дедукція, аналогія, моделювання. Зверніть увагу на різницю в підходах до методології на етапі класичного, некласичного та постнекласичного розвитку науки. Описані методи плідно використовувалися на етапі класичного розвитку науки. В наш час некласичного та постнекласичного розвитку науки посилюється роль міждисциплінарних зв’язків, комплексних підходів, впроваджуються ідеї синергетики, виходять на перший план поняття вірогідності, хаосу, нелінійності, біфуркації, флуктуації.

Питання для самостійної роботи:

1. Охарактеризуйте специфіку гуманітарного знання.

2. Порівняйте загальнонаукові та філософські методи пізнання.

3. Творчість та натхнення: філософські аспекти взаємодії.

4. Проблема істини в філософії, науці та релігії. Об’єктивна істина та історична правда.

Методичні рекомендації до самостійної роботи:

1. Гуманітарне знання має власний предмет − культурно-історичну реальність ценром якої є людина. Саме це зумовлює особливості цього виду пізнання. На відміну від знання точних та природничих наук, які вивчають природний світ, гуманітарні науки досліджують світ історії, культури та людини. Якщо для перших ідеалом є об’єктивне знання, що максимально відповідає дійсності, то гуманітарне знання враховує поліваріативність світу людських цінностей та сенсів. Таке знання не тільки відтворює дійсність, воно створює особливу реальність − наукову теорію, що моделює наукову поліваріативну картину світу і тим самим стає фактором культури. Гуманітарне знання є знанням одиничних, неповторних, унікальних процесів. Хоча воно досліджує певні закономірності, але вони носять не природничо-необхідний, а суспільний харакер. Реальність, яку вивчає гуманітарне знання є реальністю створеною зусиллями людини.

2. На початку відповіді на друге запитання варто наголосити, що методом пізнання є спосіб, яким отримують знання. Також треба знати, що методи пізнання поділяються на загальнонаукові, спеціальнонаукові та філософські. Загальнонаукові використовуються в усіх науках, а спеціальні в окремих галузях наук: точних, природничих, соціальних, гуманітарних. Треба розуміти, що методологія гуманітарних наук має свої особливості, адже ці науки мають справу з реальністю людського, а не природного буття. Окремо виділяють філософські методи пізнання, специфіка яких полягає у пошуку способів осмислення загальних проблем світу, людини й культури. До цих методів відносять трансцендентальний, діалектичний, феноменологічний, герменевтичний. Перший співвідносить можливість отримання знання з загальними формами людської свідомості (Кант). Діалектика встановлює відповідність між законами буття та мислення і називає їх головною рисою розвиток, закони і принципи якого вона пізнає (Маркс). Феноменологічний метод навпаки, пояснює пізнання як споглядання, опис та реконструкцію феноменів буття та свідомості (Гуссерль, Шеллер). Герменевтичний метод виходить з того, що будь яких акт пізнання є актом тлумачення – надання певній реальності ціннісно-смислового значення. Тому пізнання в герменевтиці є розкриттям і з’ясуванням первинних сенсів тексту чи реальності.

3. Треба знати, що важливе місце в пізнанні посідають творчість, натхнення та інтуїція. Натхнення та творчість дають змогу цілісно побачити проблему, розкрити сутність і відкрити нові виміри процесів та явищ. Фактично натхнення є одним з аспектів творчості. Творчість позбавляє пізнання механічності, робить його синтетичним, органічним. Творчість є станом в якому усі здатності, знання і навички людини, її свідомі і підсвідомі, раціональні та ірраціональні сили активуються і набувають якісно нового виміру. Разом вони здатні породжувати нові символічні форми культури, нові види діяльності. Особливо важливими є творчість в період переосмислення старого і створення нового знання. Творчість є інтуїтивним процесом, адже відкриває нові знання безпосередньо. Механізми творчості та інтуїції нам невідомі. В різних сферах творчість має свої особливості. Може бути творчість у фізичній праці, інтелектуальній діяльності, мистецтві, релігії. Творчість є основою наукового і технічного, духовного та фізичного розвитку людства. Разом з творчістю індивіда можна говорити про творчість народу, групи людей, цивілізації. Занепад творчості призводить до занепаду культури, загибелі цивілізації. У творчості полягає сенс життя людини, тому людину можна назвати істотою творчою.

4. Для відповіді на останнє запитання треба розрізняти поняття істини та правди. Істина претендує на єдине, цілісне розуміння дійсності, вона є ідеалом наук. І хоча в самих науках можливі різні концепції і підходи до істини, все одно наукова істина має бути об’єктивною, предметною, конкретною і єдиною. Тоді як поняття правди передбачає ціннісно-смисловий зміст. Правда не претендує на остаточність і виключність свого бачення реальності, вона включає в себе суб’єктивні, культурно-історичні, ціннісні аспекти, які створюють можливість різного тлумачення дійсності. Це характерно для теології, віри, історії, мистецтва в яких знання допускає значну смислову різницю і варіативність. Справедливо кажуть, що істина одна, а правда у кожного своя. Відповідно релігійна істина є поняттям умовним, насправді йдеться про правду окремих релігій. Було б помилкою наділяти релігійну істину властивостями наукової чи філософської. Адже істина для релігії – це об’єкт поклоніння, шанування, святості. Філософія передбачає різні тлумачення істини, вона знає принаймні п’ять її визначень і усвідомлює неможливість використовувати єдине розуміння істини в наш час.

Питання до індивідуальної роботи:

1. Емпіризм, раціоналізм та інтуїтивізм як класичні види гносеологічних систем.

2. Чи є діалектика універсальним методом наукового пізнання?

3. Порівняйте діалектичну та феноменологічну методології пізнання.

4. Поясніть єдність теоретичного і практичного в пізнанні.

5. Різновиди пізнання: наукове, особисте, моральне, мистецьке.

Теми творчих робіт:

1. Основні принципи сучасної наукової гносеології.

2. Проблеми гуманізації сучасної науки.

3. Роль інтуїції в пізнанні, творчості, повсякденному житті.

4. Напівправда: її природа та соціальні функції.

5. Особливості розуміння істини в науці, релігії, філософії, буденному житті.

6. Класична, некласична та постнекласична ситуація в науковому пізнанні.

7. Розуміння, його природа та форми.

8. Синергетика ­ як сучасний проект наукової та філософської концепції розвитку.

Першоджерела:

1. Гадамер Х. истина и метод. Основы философской герменевтики. – М., 1988.

2. Декарт Рене. Метафізичні розмисли. – К., 2000.

3. Иванов Вяч. Чет и нечет. – М., 1978.

4. Кун Т. Структура научных революций.- М., 2002.

5. Лакатос И. Доказательства и опровержения. - М., 1967.

6. Нарский И.С. Современные проблемы теории познания. – М., 1988.

7. Ортега-і-Гасет Х. Чиста філософія // Вибрані твори. – К., 1994.

8. Полани М. Личностное знание. – М., 1985.

9. Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.

10. Рассел Б. Человеческое познание. – М., 1987.

11. Фейерабенд П. Избранные работы по методологии науки. – М., 1986

12. Франк С.Л. Непостижимое // Сочинения. – М., 1990.

13. Шелер М. Феноменология и теория познания // Избранные произведения. – М., 1994.

14. Юнг К.Г. Феномен духа в искусстве и науке. – М., 1992.

Основна література:

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.

2. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. — 5 вид., випр. і доп. — К., 2005.

3. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.

4. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К., 2005.

5. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.

6. Лешкевич Т.Г. Философия науки: Традиции и новации. Учебное пособие для вузов. – М., 2001.

7. Мир философии. Книга для чтения. – М., 1991.

8. Миронов В.В. Иванов А.В. Онтология и теория познания. Учебник. – М., 2005.

9. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2001.

10. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.

11. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. — К., 2007.

12. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М., 2002.

Додаткова література:

1. Асус В.Ф. Проблема интуиции в философии и математике. – М., 1965.

2. Быстрицкий Е.К. Научное познание и проблема понимания. – К., 1986.

3. Гайденко В.П. Проблемы рациональноти на исходе XX века // Вопросы философии. – 1991. – № 6.

4. Дученко М.В. Природа человеческого познания. – К., 1971.

5. Загадки человеческого понимания. – М., 1991.

6. Иларионов С.В. Теория познания и философия науки. Общин проблемы теории познания. Структура науки. – М., 1999.

7. Ильин В.В. Теория познания. Эпистемология. - М., 1996.

8. Лекторский В.А. Субъект, объект, познание. М., 1980.

9. Марчук М.Г. Ціннісні потенції знання. – Чернівці, 2001.

10. Моисеев Философия и методология науки. –

11. Петров Ю.А. Теория познания. М., 1988.

12. Свасьян К.А. Феноменологическое познание. – Ереван, 1987.

13. Современные теории познания. – М., 1992.

14. Слесинский Р. Поиски в знании. Введение в гносеологию. – СПб., 2001.

15. Степин В.С. Теоретическое знание. Структура, историческая эволюция. – М., 2003.

16. Теория познания. В 4-х т. – М., 1991.

17. Чудинов Природа научной истины. – М., 1977.

18. Хилл Т. Современные теории познания. – М., 1965.

19. Швырев В.С. Анализ научного познания: основные направления, формы, проблемы. – М., 1988.

20. Штанько В.И. Философия и методология науки. – Харьков, 2003.

21. Цофнас А.Ю.Теория систем и теория познания. – О., 1999.

22. Ярошовець В.І. Людина в системі пізнання. – К., 1996.

23. Яценко О.І. Практика-познание-мировоззрение. – К., 1980.

Т. 3.: Онтологія (філософія буття)

Мета: ознайомити студентів з основною проблематикою онтології. Дати уявлення про поняття субстанції, її види та роль в філософських системах. Студент повинен зрозуміти різницю між концептами буття, суще, реальність, дійсність. Для оволодіння науковими уявленнями про буття, необхідно з’ясувати зміст основних категорій онтології: сутність і явище, простір і час, причина і наслідок, рух і спокій. Сконцентрувати увагу на проблемі світу та сфер його буття, а також проблему матерії та її властивостей.

Основні поняття: онтологія, буття, суще, природа, світ, субстанція, дух, матерія, атрибут, акциденція, ідеалізм, матеріалізм, нова онтологія, діалектика, метафізика, релятивізм, категорії буття, рух, розвиток простір, час, причина, наслідок, зміст, форма, сутність, явище, закон.

План лекції:

1. Онтологічна проблематика в філософії.

2. Діалектика основних форм буття.

3. Філософське поняття «світу».

4. Єдність матерії, руху, простору і часу.

Семінар: Філософський зміст проблеми буття:

1. Проблема субстанції в історії філософії.

2. Матеріальне буття та його форми: субстанційний та реляційний підходи.

3. Основні категорії онтології: сутність-явище, простір-час, причина-наслідок.

4. Основні сфери буття світу.

Методичні рекомендації до семінарського заняття:

1. В історії філософії під субстанцією розуміли найзагальнішу основу, сутність, причину буття, або субстрат − матеріал з якого складається річ. Як правило виділяли матеріальну та духовну субстанцію. Треба виділити домодерний, модерний та сучасний погляд на субстанцію. В домодерний період субстанцією виступала вища реальність буття – Єдине, Бог. У період Нового часу панували погляди на дві субстанції (матеріальну та духовну, або єдину субстанцію). В сучасній філософії проблема субстанції втратила свою актуальність.

2. Студент має знати, що в сучасній філософії до проблеми матерії існує два підходи. Згідно субстанційного підходу матерія є сутністю матеріальних процесів у світі. Згідно реляційного підходу – не існує єдиної сутності світу. Останній постає як динамічний процес. Сучасна фізика пристає до реляційного підходу в поясненні світу. Зокрема основні категорії буття: простір, час та рух, згідно реляційного підходу, є відносними, тобто їх величини не абсолютні, а взаємозалежні.

3. Студент має зрозуміти, що філософське осмислення проблематики буття можливе через систему категорій (найбільш загальних понять). Категорії буття є формами мислення і одночасно загальними структурами та властивостями буття. Сутність – це основа явища, єдність його основних властивостей. Явище – це феноменальний вияв сутнісних властивостей речі чи процесу. Простір і час є взаємодоповнюваними поняттями і основними формами матеріального світу, які відображають протяжність, місце та тривалість, черговість. Взаємодія простору й часу може бути осмислена з позицій субстанційної та реляційної концепцій. Також варто усвідомити, що не існує єдиної концепції, яка б описала властивості простору і часу в усіх сферах буття. Існує фізичний, біологічний, психічний, культурно-історичний час і простір. Варто нагадати, що поняття причинності дозволяє осмислити зумовленість однієї речі чи процесу іншою. При цьому виділяють детермінізм – повну залежність і зумовленість та індетермінізм – свободу від зумовленості. Варто пам’ятати, що в різних сферах буття присутні різні види детермінації.

4. Для відповіді на питання необхідно з’ясувати зміст поняття світ. Останній постає як єдність і сукупність усього існуючого. В той же час, завжди актуальним був пошук структури світу. Варто пам’ятати, що в історії філософії було два підходи до структури світу. Згідно першому світ поділяється на дві частини – матеріальний і духовний (Платон, Декарт, Сковорода), а згідно другому виділяються своєрідні східці буття (Аристотель, Фома Аквінат, Енгельс). Недоліком цих підходів було те, що вони встановлювали первинність якоїсь однієї сфери буття – матеріальної чи духовної, а інші виступали другорядними і залежними від головної. В сучасній некласичній філософії М. Гартмана розвинуте нове бачення буття і сущого. Він виділив дві якісно різні сфери (шари) буття: реальне та ідеальне, але кожному з них надав самостійного значення. До реального буття потрапляє все, що існує в часі та має індивідуальну форму: матерія, життя, психічні та духовні явища. Причому простір має лише матеріальна реальність (неживе і живе), а інші (психічне, духовне) існують в часі. Так був подоланий матеріалізм, який усі сфери включав до матеріального. Реальному буттю якісно протистоїть ідеальне – математичні, логічні предметності та цінності. Ідеальні речі характеризуються позачасовістю, надіндивідуальністю, нематеріальністю.

Питання для самостійної роботи:

1. Зміст філософського розуміння буття на різних етапах розвитку філософії.

2. Культурно-історичний час і простір.

3. Сутність ідеалістичної концепції буття.

4. Поясніть матеріалістичну концепцію буття.

5. Назвіть особливості некласичної концепції буття.

Методичні рекомендації до семінарського заняття:

1. Для розкриття поняття буття варто розрізняти буття та суще. Поняття сущого (існування) вказує на фактичну наявність, на багатоманітність конкретних існуючих речей. Поняття буття (сутності) вказує на приховану сутність усього існуючого, на єдність світу. Варто усвідомити, що існує субстанційний та несубстанційний підходи в онтології. Субстанційний підхід розвивали в Античності, Середньовіччі, Відродженні, Новому часі. Але вже з Канта онтологія відходить на другий план. А в сучасній філософії переважає несубстанційний підхід. Студент повинен чітко пояснити, що субстанційний підхід розвивають матеріалістична та ідеалістична концепції буття, а несубстанційний підхід підтримують сучасні некласичні філософії. Студент Наведіть приклади таких систем.

2. Студент має усвідомлювати специфіку культурно-історичного часу і простору. Цей час абсолютно не співпадає з фізичним чи біологічним часом і простором. В одному астрономічному часі може існувати декілька культурних вимірів простору та часу. Існує простір і час архітектури, кіно, літератури, музики, історії, психічних переживань. Справді, герої літературного твору і кіно живуть в особливому просторі і часі. Мистецький твір має свою логіку розвитку, час і простір свого розгортання. Окремо варто згадати про віртуальний час і простір (Інтернет, комп’ютерні ігри). Фактично культурна реальність є множиною світів. Важливим є розуміння природи історичного часу. В осмисленні історичних подій ми можемо спостерігати декілька ліній розвитку історії. Якщо звичайний розвиток подій не має зворотного руху, то інтерпретація цих подій багатоваріантна.

3. Для відповіді на це питання повинно бути розуміння того, що існує декілька абсолютно самостійних концепцій буття. Представники ідеалістичної концепції буття зводять буття до ідеального (мислимого), духовного сущого. Об’єктивні ідеалісти істинним буттям вважають, або Божество, або ідеальний світ (Платон, Августин, Фома Аквінський, Гегель). Суб’єктивні ідеалісти буття приписують свідомості окремого індивіда (Берклі, Юм).

4. Матеріалістична концепція буття зводить поняття буття до матеріального існування. Тобто справжнім буттям є, або буття матеріальної субстанції, або сукупність матеріальних речей і процесів. Матеріальне буття є первинним в порівнянні з іншими, воно визначає собою усі інші форми буття. Треба розуміти що такий підхід породжує значні труднощі, адже він редукує багатоманітність сущого лише до матеріального існування (Маркс).

5. Студент повинен пояснити сутність некласичної концепції буття. Її представники протиставляють буття як процесуальність і неоформленість сущому, як завершеності та оформленості. Для представників сучасної філософії буття – це неприсутність, щось несуще, його неможливо описати в категоріях існування. Буття може проявлятися в людині, якщо вона відкрита до нього.

Питання для індивідуальної роботи:

1. Коли і чому в філософії виникає проблема буття?

2. В чому Ви бачите діалектику Великого світу і малих світів (соціального, духовного, біологічного)?

3. Розкрийте специфіку людського буття.

4. Проаналізуйте поняття суще, сутність, існування.

5. Чи може існувати світ там де немає людини?

Теми творчих робіт:

1. Проблема пізнання буття в творчості Хайдеггера.

2. Проблема єдності світу, його розмірності і безкінечності.

3. Світ та форми його існування.

4. Особливості сучасних поглядів на ґенезу та будову Всесвіту.

5. Релігійна, міфологічна, наукова моделі пояснення світу: конфлікт чи взаємне доповнення?

6. Культурний час і простір: форми, вияви, особливості.

7. Особливості духовного буття сучасного українця.

8. Аналіз концепцій самоорганізації світу.

Першоджерела:

1. Гартман И. Старая и новая онтология // Историко-философский ежегодник-1988. – М., 1988.

2. Гегель Г.В.Ф. Учение о бытии // Гегель. Энциклопедия философских наук. – Т. 1. Наука логики. – М., 1974.

3. Гейзенберг В. Шаги за горизонт. – М., 1987.

4. Кассірер Є. Людський світ простору і часу // Філософська і соціологічна думка. – 1992. – № 5.

5. Корет Э. Основы метафизики. – К., 1998.

6. Лем Ст. Новая Космогония // Собр. соч. в 10-ти тт. – Т.10. – М., 1995.

7. Сартр Жан-Поль. Буття і ніщо. – К., 2001.

8. Тиллих П. Онтология любви // Человек. 1990. № 2.

9. Уайтхед А.Н. Процесс и реальность // Избранные работы по философии. – М., 1990.

10. Хайдеггер М. Бытие и время.– М., 1997.

11. Хайдеггер М. Время картины мира // Время и бытие. – М., 1993.

Основна література:

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.

2. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. — К., 2005.

3. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.

4. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К., 2005.

5. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.

6. Миронов В.В. Иванов А.В. Онтология и теория познания. Учебник. – М., 2005.

7. Мир философии. Книга для чтения. В 2 т. – Т. 1. – М., 1991.

8. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2000.

9. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995.

10. Основы онтологии. Учебное издание. – СПб., 1997.

11. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.

12. Плотников В.И. Онтология: Хрестоматия. — М.; Екатеринбург, 2004.

13. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. — К., 2007.

14. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М., 2002.

Додаткова література:

1. Бургин М.С. Из чего построен окружающий мир. Онтологический ракурс // Философская и социологическая мысль. – 1991. – № 8.

2. Вселенная, астрономия, философия. М., 1988.

3. Демидов А.Б. Феномены человеческого бытия. – Минск, 1999.

4. Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западно-европейской философии. – М., 1986.

5. Дубровский Д.И. Проблема идеального. – М., 1983.

6. Ильенков Э.В. Проблема идеального // Вопросы философии, 1979, № 6-7.

7. Казютинский В.В., Балашов Ю.В. Антропный принцип: история и современность // Природа. – 1989. – № 1.

8. Кутирев Б.О. Людина і світ: три парадигми взаємодії // Філософська та соціологічна думка. – 1991. – № 7.

9. Кримський С.Б. Зміст та функції природничо-наукової картини світу // Філософська думка. – 1972. – № 2.

10. О множественности форм пространства и времени // Філософська та соціологічна думка. – 1990. – № 4.

11. Онтологическая проблема и современное методологическое сознание. – М., 1990.

12. Перспективы метафизики: классическая и неклассическая метафизика на рубеже веков / Под ред. Г. Л. Тульчинского, М. С. Уварова. – СПб.: Алетейя, 2000.

13. Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. – М., 1987.

Дата добавления: 2015-05-22