Що таке ідея права?

Ідея права є вихідним, логічно першим компонентом правової реальності. Тут не ставиться питання про те, що лежить в основі цієї ідеї: природа людини, розум, об'єк­тивний порядок цінностей, соціальні відносини чи воля і мудрість Бога. Ідея права являє собою найзагальніше, абстрактне вираження сутності права, його "проект" чи завдання ("регулятивна ідея"). Вона становить ідеальний аспект буття права, його форму (в аристотелівському розу­мінні).

У структурному плані ідея права припускає наявність:

а) суб'єктивної (антропологічної) компоненти, тобто містить інформацію про те, хто здатний бути суб'єктом права, на кого воно орієнтується. Таким суб'єктом є той, хто вміє відрізнити цінне від нецінного;

б) аксіологічної компоненти, тобто являє собою систе­му цінностей, які реалізуються у праві, що виражається ін­тегрально у понятті справедливості;

в) деонтологічної компоненти, тобто виступає у вигляді ідеї повинності, що виражає єдність прав і обов'язків.

Суб'єкти правотворчості, усвідомлюючи, що люди не можуть чи не хочуть підкорятися релігійним, моральним і навіть найбільш простим культурним нормам, формують той мінімум вимог, який можна підтримувати за допомо­гою організованого насильства. Цей мінімум і є ідеальний зміст права. Якщо взяти його за ідею права, то ідея пере­дує праву, тобто спочатку з'являється уявлення про на­лежне, яке необхідно інституціонально закріпити і підтри­мати силою цього інституту, а вже потім формується реальна правова система.

Правова ідея є даність нашої свідомості, що має визна­чений зміст, що виражає в найзагальнішому плані момент повинності. Ідея права має лише потенційну дійсність, на відміну від позитивного права, але ця потенційність нас­тільки істотна, що задає нормативну силу позитивному праву.

3. Що таке закон (право­ві норми, позитивне право) як форма буття права?

Другим елементом правової реальності є закон (право­ві норми). Позитивне право з'являється насамперед у фор­мі закону (однак не зводиться до нього), який становить конкретно-загальні, формально-позитивні правові норми. Закон являє собою актуалізацію і конкретизацію правових ідей і принципів, крок на шляху до конкретного права, але він ще не є правом у всій його повноті. Це право на певно­му етапі його становлення. Закон — це загальна норма для безлічі можливих випадків. Він існує як судження про на­лежне. До феноменології закону відноситься також те, що він діє як законодавчий акт чи система законодавства (йо­го зовнішня форма), що встановлюється суб'єктом влади, коріниться в авторитеті законодавця.

Правовий закон має різні форми свого буття: правові норми, відносини, свідомість, правосуб'єктність, правові процедури, процесуальні форми, правовий статус і право­вий режим, правовий договір, позов і обвинувачення тощо. Розходження між ними має функціональну, а не сутнісну характеристику. Зміст принципу формальної рівності ви­ражається, наприклад, у правовій нормі — у вигляді пра­вил поведінки суб'єктів права; у правовому відношенні — у вигляді стосунків формально рівних, вільних і незалеж­них один від одного суб'єктів права; у правосвідомості — У формі усвідомлення змісту і вимог принципу права чле­нами даного правового співтовариства; у правосуб'єктності — у формі визнання індивідів (їх об'єднань, спілок) формально рівними, вільними, незалежними один від од­ного суб'єктами правового типу спілкування; у правових процедурах — у формі рівного і справедливого порядку придбання і реалізації прав та обов'язків усіма суб'єктами, дозволу заперечування права тощо. Отже, право існує у всіх цих правових формах, де додержується і застосо­вується принцип формальної рівності.

4. Що таке правове життя як форма буття права?

Правове життя — це світ соціальних дій, найбільш складний світ, найменш дос­ліджений з позицій філософії. Процес соціальних взаємо­дій виражає таку стадію у здійсненні права, як правореалізація. Центральною фігурою цього процесу є суб'єкт як виконавець норми в його ставленні до інших людей. Ці від­носини виявляються можливими за наявності певних здіб­ностей, якостей людини.

Основною якістю суб'єкта права є здатність визнання ідеї права і здатність психічно-вольового визнання норми, коли остання розглядається як бажана чи небажана для даного суб'єкта. Можна виділити три основні рівні психічно-вольового ставлення суб'єкта до норми: а) нижчий — бажання порушити норму; б) середній — бажання підко­ритися нормі (за розумінням користі чи через страх бути покараним, тобто в цілому — нейтральна позиція); в) ви­щий — цілковите визнання вираженої у нормі цінності.

Саме соціальні суб'єкти, тобто люди та їхні об'єднання, є "важелями", завдяки яким ідея права здійснюється і впливає на життя. Формою такого здійснення є правомір­на поведінка. Здійснення права — кінцева його характе­ристика, що може бути виражена категорією правопоряд­ку. На цьому рівні право як належне переходить у соціальне життя. Отже, найбільш конкретною формою буття права є правильні дії і рішення у конкретній ситуації самого суб'єкта права.

Питання для індивідуальної роботи:

· Що таке онтологія і як співвідносяться поняття «буття», «реальність», «існування»?

· У чому полягає особливість правової реальності?

· До яких типів реальності відноситься право?

· Як співвідносяться поняття «право» і «правова реальність»?

· Що таке життєвий мир людини?

· У чому суть і зміст правових відносин?

· Розкрійте зміст і структуру правової свідомості.

· Яка роль правосвідомості в структурі суспільної свідомості?

· Перерахуєте основні функції правової свідомості.

Теми рефератів:

1. Філософське і правове розуміння соціального буття.

2. Культуротворчий потенціал права.

3. Справедливість як якісна характеристика права.

4. Справедливість як належне та основна цінність.

Литература

1. Максимов С. И. Правовая реальность: опыт фило­софского осмысления. — Харьков: Право, 2002.

2. Хеффе О. Политика, право, справедливость. Осно­воположения критической философии права и государ­ства. — М.: Гнозис, 1994.

3. Кістяківський Б.О. Вибране. – К., 1996.

4. Франк С. А. Духовные основы общества. М.: Рес­публика, 1992.

5. Г.Радбрух. Философия права. М.: “Международные отношения”, 2004.

6. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. – К.: Наукова думка. 1994.

7. Бергман П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. — М., 1995.

8. Коркунов Н.М. Общественное значение права. — СПб., 2001.

9. Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность. — М., 1995.

Т.7. Антропологічні основи права

Мета: вияснити, які існують антропологічні основи права. Прояснити в якому відношенні людина є правовою істотою. Усвідомити філософський сенс і філософсько-правове обґрунтування прав людини.

Основні поняття: громадянське суспільство, діалектика, права людини, рівність правова, рівність соціальна, свобода, справедливість.

План лекції:

1.Природа людини і право. Антропологічні основи права.

2.Філософський зміст і обґрунтування прав людини.

3.Особистість і право. Гуманістична природа права.

Дата добавления: 2015-05-22