Культурний феномен еллінізму

Елліністичною цивілізацією, що проіснувала майже 300 років, називають новий ступінь розвитку матеріальної і духовної культури, форм політичної організації і соціальних відносин народів Середземномор’я, Передньої Азії та прилеглих регіонів, що об’єдналися в одну державу внаслідок походів А.Македонського (356–323 рр. до н.е.).

Александр і його послідовники ставили за мету не підкорення і знищення завойованих народів, а злиття їх з греками в одне гармонійне ціле, подолавши розбіжності між греками і “варварами” (не греками). Елліністична культура набувала нових космополітичних рис, без кордонів, націй і держав. Особливістю епохи еллінізму був синтез грецької і східних культур. Їх взаємодія визначила подальші культурно-історичні долі окремих регіонів елліністичного світу в тому числі і європейської цивілізації. Однак пануючою в цьому тандемі залишалась грецька культура.

Найважливішим поштовхом наукового, технічного і культурного прогресу став обмін досвідом та знаннями між місцевим населенням та греко-македонцями. О Одним з семи чудес світу був Фароський маяк, створений архітектором Состратом з Кніду біля Александрії, близько 300 р. до н.е. За його типом почали створюватись маяки в інших портах імперії.

Доба еллінізму позначилася зрушеннями в градобудівництві. За часів А.Македонського виникло близько 70 міст, найрозвиненішими з яких були Александрія в Єгипті, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тигрі, Пергам тощо.

В еллінську епоху триває розвиток архітектури, живопису та пластичного мистецтва. Видатними пам’ятками еллінізму стали храм Артеміди в Ефесі, збудований на місці спаленого Геростатом, храм Аполлона поблизу Мілета.

В елліністичній культурі поряд з класичними зразками з’являється гігантоманія та скульптурна мініатюра. Величезним архітектурним монументом був вівтар Зевса в Пергамі, збудований на початку ІІ ст. до н.е.

Найвідомішими пам’ятками патетичного монументалізму є статуя богині Ніке Самофракійської (крилата богиня перемоги) та скульптурна група “Лаокоон”, роботи Агесандра, Полідора та Афінадора.

Серед тогочасних митців уславилися учні видатного скульптора Лісіппа. Так, Харес з Лінда спорудив на острові Родос гігантську бронзову скульптуру бога Геліоса (сонця) – знаменитий Родоський Колос, що став одним із семи чудес світу.

Елліністичні скульптори продовжують традиції Скопоса і Праксителя. Шедеврами елліністичної скульптури вважаються Афродита (Венера) Мілоська, статуї грецьких філософів, найвизначнішою з яких є портрет Демосфена роботи Поліевкта (ІІІ ст. до н.е.)

Елліністична література на відміну від літератури класичної Греції позбавляється суспільно-політичної тематики. Улюбленими жанрами знаті стають гімни, епіграми, епос, іділії.

Високого розвитку набуває гліптика (різьба на камені). Зображення могло бути рельєфним (камея) або вирізним вглиб (інталія).

Важливим чинником розвитку культури стало поширення грецької системи освіти та образу життя. Зросло значення наук, особливо технічних, в практичному житті. Свідченням цьому стало створення центрів наукових знань: бібліотек в Пергамі, Александрії, Антіохії та ін. містах; Мусейона – храму наук в Александрії.

Класифікація наукових знань призвела до прогресу науки загалом. Особливого розвою отримали математика, медицина, географія, анатомія, ботаніка тощо. Синтезом математичних знань античності стала праця Евкліда “Елементи” (або “Начала”). З ім’ям Архімеда Сіракузького пов’язано створення наукової механіки та одного з законів гідростатики; Аристарх Самоський за вісімнадцять століть до Коперника довів, що Земля обертається навколо Сонця; Страбон у трактаті “Географія у 17 книгах” описав відомий на той час світ – від Британії до Індії; Феофраст створив “Історію рослин”; Герофіл відкрив існування нервів у людини, висунув гіпотезу, що розумова діяльність пов’язана з мозком та припустив існування кровообігу. В період еллінізму зароджується філологія як наука. У філософії періоду еллінізму цілком панувала грецька традиція. Особливого значення набувають вчення стоїків, кініків та філософія Епікура (341–270 рр. до н.е.).

Загалом елліністична культура була відмінною від класичної грецької. Це була космополітична культура, яку творив “громадянин світу”, а не грецького полісу. Вона стала не лише втіленням унікальності грецького духу, а й засвоєнням найкращих здобутків культурного розмаїття об’єднаного світу. Крім того, це була культура стратифікованого суспільства: більше ніж будь-коли вона творилася культурою інтелектуальної еліти, задовольняючи потреби нової рабовласницької знаті. Вичерпувались традиційні засади грецького соціуму. На історичну арену виходила нова культуротворча сила – Рим, який у кінці І ст. до н.е. утвердив своє панування в елліністичному світі.

Дата добавления: 2015-05-22