Художній культурі ХІХ – початку ХХ ст

Основні стилі та стильові напрями в європейській

На початку ХІХ ст. в європейській художній культурі домінують два стилі – класицизм і романтизм.

Класицизм (від classicism – зразковий) у ХІХ ст. продовжив традиції мистецтва, пов’язані з Ренесансом та розвитком класицистичного мислення в мистецтві європейських країн, де склалися абсолютистські режими (Франція, Австрія, Росія, Німеччина,а також Англія). В значній мірі саме під впливом вражень від результатів археологічних досліджень в Італії та Греції виникає новий поштовх до зацікавленості класичними формами, а саме досягнення ідеальних пропорцій, відмова від випадкового, мінливого і тимчасового. Зокрема, простота форм, чітка симетрія, тектоніка простежується у спорудах Казанського собору (арх. А. Вороніхін), павільйону Трьох грацій і Храму дружби у Павловську, палаці К. Розумовського у Батурині (арх. Ч. Камерон); собору Св. Павла у Лондоні (арх. К. Рен), паризького Пантеону (арх. Ж. Суффло) та ін. Зразком пластичного мистецтва є портрет Мініну і Пожарському скульптора І. Мартоса в Москві.

Класицизм пов'язаний з двома напрямами у мистецтві ХІХ ст.: ампіром та академізмом. Ампір (від impire – імперія) виник у наполеонівській Франції і панував у мистецтві та архітектурі перші три десятиріччя ХІХ ст. В його основі – велич споруд Стародавнього Єгипту і Римської імперії. Архітектура ампіру уславлювала національну могутність та військові перемоги держави, владу імператора (Тріумфальні арки та колони у Парижі, Мюнхені, Москві, Петербурзі). Споруди ампіру прикрашалися орнаментами з мотивів єгипетських рельєфів, лавровими вінками, зображеннями фантастичних та хижих тварин, птахів, змій, а також списів, мечів, шоломів, наметів та інших військових атрибутів. В живопису – та ж сама тематика з превалюванням чорного, червоного, блакитного та жовтого кольорів. Яскравими прикладами ампіру в архітектурі можуть служити центральний корпус Національного університету Т.Г. Шевченка у Києві та архітектурні ансамблі Петербурга Карло Россі, Ісаакієвського собору (арх. О. Монферран), а в живопису – картини Ж.-Л. Давида “Клятва Гораціїв”, “Смерть Марата”, “Портрет мадам Рекам’є ”. Меблі, посуд, ужиткові речі, рельєфні зображення в стилі ампір прикрашали інтер’єри будинків та фасади будівель,

Академізм як художня течія виник наприкінці ХVІІІ ст. внаслідок створення у європейських країнах академій мистецтв, де молодих художників, скульпторів, архітекторів навчали мистецтву на традиціях античної класики. Академізм найбільш яскраво проявив себе у ХІХ ст., насичуючи смаки аристократично-буржуазних кіл суспільства. В основі сюжету – антична міфологія, в основі композиції – природний ідеал. Зразками академізму стали роботи венеціанського скульптора А. Канови (“Амур і Психея”, “Три грації ”), М. Антокольського (“Нестор–літописець”, “Голова Іоанна Хрестителя”), художників К. Брюллова (“Останній день Помпеї”), Г. Сімірадського (“Танок серед мечів”), німецького архітектора Лео фон Кленце (“Павільйон Слави” у Потсдамі).

Романтизм (від фр. romantisme від лат. romanum – римський) – ідейний і художній напрям у культурі першої половини ХІХ ст., який характеризувався відмовою від традиційно–класичного мислення, проявом особливих якостей та творчої індивідуальності митця. З одного боку, під романтизмом розуміють відмову від класичного канону побудови твору. З іншого, романтизм розглядають як мистецтво романських народів, переважно середньовічних.

Як загальноєвропейська течія, романтизм став наслідком глибоких розчарувань у післяреволюційному облаштуванні суспільства на початку ХІХ ст. В ньому висловлювався протест проти раціональності, утилітарності, нівелювання особистості. Недосконалість світу, відсутність чіткої перспективи розвитку породили почуття безвиході, занурення у героїчне, недосяжне минуле. Цей стиль швидко охопив усі сфери духовного життя і всі види мистецтв. Герої романтизму були видатними й особливими, з яскравими й неординарними характерами, ліричними і самотніми, проте готовими до жертовності (Д.Байрон “Пригоди Чарльза-Гарольда”, М.Лермонтов ”Демон”). Європейські романтики занурювалися у витоки минулих подій, національної історії, традицій, народну мову (твори В.Скотта, А. Міцкевича, В.Гюго, І.Котляревського, М.Гоголя). Романтизм сприяв появі й популярності нових жанрів: журналістиці та літературній критиці (Е.По), народних казок (брати Я. і В. Грімм) і казок–фантазій (Е.Гофман).

У живопису романтизм відображав героїчні й драматичні реалії буття (Т.Жеріко “Портрет вершника”, “Пліт Медузи”, Е.Делакруа “Різанина на Хіосі”, “Свобода на барикадах”, Ф.Гойя “Розстріл повстанців”, “Колос над полем битви”, так звані “чорні портрети”). Романтизм оспівував людину, природу, їх взаємини (Ф.-Д.Каспер “Прогулянка до крейдових скель на острові Рюйген”). Музичне мистецтво представлено творчістю видатних композиторів Ф.Шопена, Ф.Ліста, Д.Верді, Л. Ван Бетховена та ін.

У 20 – 30-х рр. зароджується реалізм (від realisme – дійсний) – художній напрям, що відображав типові обставини реальності, в яких діють типові герої. Він зародився як метод зображення і викривання жахів війни і насилля, вад буржуазного суспільства, нездійснених мрій і втрачених ілюзій, жорстокої дійсності і суду над нею. Цей напрям сповідував необхідність правдивого зображення дійсності, тому він відрізнявся широкою палітрою проблем, що піддавалися аналізу: психологічні прояви людських характерів, побут героїв, світ речей і природи.

Провідне місце в літературі ХІХ ст. займає прозовий роман. В літературі провідниками реалізму були О. де Бальзак (“Людська комедія”), Стендаль (”Червоне і чорне”), Ч.Діккенс (”Пригоди Олівера Твіста”), Ф.Достоєвський (”Злочин та покарання”), Л.Толстой (”Війна і мир”, “Анна Кареніна”), П.Мирний (”Хіба ревуть воли як ясла повні”, ”Повія”) та інші. Поезія реалізму розкрита у творчості Т.Шевченка “Сон”, “Кавказ”, ”Єретик”.

Високого розвитку реалізм досяг в образотворчому мистецтві. Людина праці зображена в численних творах Т.Шевченка, у полотнах “Збиральниці колосків” Ж.-Ф.Міллє та “Паркетники” Г.Кайбота. У 1870 р. у Росії було створено “Товариство пересувних художніх виставок”. Своєю творчістю передвижники започаткували нову естетичну програму, основу якої становили психологізм, виразність засобів, реалістичне зображення подій вітчизняної історії, типові образи людей та природи. Художники–передвижники (І.Рєпін, М.Ге, В.Шишкін та інші) працювали в різних жанрах: портрет, пейзаж, побутовий живопис, історичні сюжети. Соціально–побутова та історична тематика переважала в творчості українських художників (К.Трутовський, Ф.Красицький, інші.).

Дата добавления: 2015-05-22