Тема 9. Незалежна Україна в сучасному світі

Тема 8. Україна у другій половині ХХ ст.

Семінарське заняття – 2 години

П Л А Н:

1 Україна у повоєнний період (1945-1953 рр.).

2 Україна в період тимчасової лібералізації в СРСР (1953-1964 рр.).

3 Україна на порозі кризи: наростання застійних явищ (1965-1985рр.).

4 Україна і процес перебудови в СРСР (квітень 1985 — серпень 1991 р.)

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ:

1. Лібералізація духовного життя в Україні за часів хрущовської “відлиги”.

2. Політика російщення України: методи здійснення і наслідки.

3. Чорнобильська катастрофа, її геополітичні та екологічні наслідки.

Основні поняття: «хрущовська «відлига»», «період «застою»», «дисиденти», «російщення», «операція «Вісла»».

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Висвітлити соціально-економічний розвиток України в другій половині 50-х – першій половині 60-х рр. та заходи щодо управління і модернізації промисловості.

2. Що свідчило про зміцнення авторитарно-бюрократичної системи на початку 70-х – у 80-ті роки ХХ ст.?

3. Висвітлити політичні репресії та розгортання дисидентського і правозахисного руху.

4. Охарактеризувати процеси демократизації суспільно-політичного життя на Україні в часи перебудови та показати курс національно-демократичних сил на утворення самостійної держави.

Література:

1. Бутейко А.Д. Куди прямує Україна. – К., 2001.

2. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація. – К., 1998.

3. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993.

4. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність. – К., 2001.

5. Історія України: Навч. посіб. / В.М. Литвин, В.М. Мордвинцев, А.Г. Слюсаренко. – К., 2002

6. Історія України: Підруч. для студентів вищих навч. закладів /Ю.Д. Зайцев, Я.Д. Ісаєвич, Я.Й. Грицак та ін. – 3-е вид. – Л., 2002.

7. Історія українського війська (1917–1995). – Л., 1996.

8. Конституційні акти України. 1917–1920. – К., 1992.

9. Конституція України – К., 1996.

10. Литвин В. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті року ХХ ст.). – К., 2001.

11. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

12. Національні відносини на Україні: запитання і відповіді. – К., 1991.

Семінарське заняття – 2 години

ПЛАН:

1. Основні етапи і напрями демократизації, відродження й розбудови незалежної України.

2. Міждержавні відносини та міжнаціональні стосунки на сучасному етапі.

3. Сучасні політичні партії в діяльності держави та українського суспільства.

4. Україна і світ. Участь України у вирішенні глобальних проблем сучасності.

5. Значення Конституції України для утворення національної державності.

6. Перспективи економічного та соціального поступу України в ХХІ ст.

Основні поняття: «Верховна Рада УРСР», «Акт проголошення незалежності України», «Загальноукраїнський референдум», «Президент України», «Верховна Рада України», «Співдружність незалежних держав», «Конституція України 1996 р.», «президентські вибори», «парламентські вибори».

Запитання та завдання для самоконтролю:

1 Проаналізуйте внутрішні чинники, які спричинили появу на політичній карті світу незалежної української держави.

2 Проаналізуйте зовнішні чинники, які спричинили появу на політичній карті світу незалежної української держави.

3 Проаналізувати формування органів влади у незалежній Україні.

4 Показати процес формування багатопартійності в Україні та його особливості.

5 Висвітлити суть державної символіки України.

Література:

1. Бутейко А.Д. Куди прямує Україна. – К., 2001.

2. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К., 1993.

3. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність. – К., 2001.

4. Історія України: Навч. посіб. / В.М. Литвин, В.М. Мордвинцев, А.Г. Слюсаренко. – К., 2002

5. Історія України: Підруч. для студентів вищих навч. закладів /Ю.Д. Зайцев, Я.Д. Ісаєвич, Я.Й. Грицак та ін. – 3-е вид. – Л., 2002.

6. Історія українського війська (1917–1995). – Л., 1996.

7. Конституційні акти України. 1917–1920. – К., 1992.

8. Конституція України – К., 1996.

9. Литвин В. Україна: досвід та проблеми державотворення (90-ті року ХХ ст.). – К., 2001.

10. Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.

11. Національні відносини на Україні: запитання і відповіді. – К., 1991.

12. Політичні партії України. Інформаційне довідкове видання. – К., 2001.

7. ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІ ЗАВДАННЯ:

Підготовка наукових доповідей та рефератів на теми:

1. Історичне значення Давньоруської держави.

2. “Слово о полку Ігоревім” як історичний документ.

3. Давньоруські жінки у політичному житті середньовічного світу.

4. Письмові джерела історії Київської Русі.

5. Ремесла, промисли, торгівля і грошовий обіг в Україні-Русі.

6. Суспільно-політичне та соціально-економічне життя українського народу княжої доби.

7. Особливості становлення українських земель в складі Литовського князівства.

8. Козацько-селянські повстання в Україні кінця Х\/І – першої половини Х\/ІІ ст. (можна на вибір).

9. Дипломатичні зв’язки Запорозької Січі з іноземними державами.

10. П.Сагайдачний – видатний державний діяч України.

11. Історичне місце Національно-визвольної війни середини Х\/ІІ ст. у вітчизняній та світовій історії.

12. Народні герої Національно-визвольної війни середини Х\/ІІ ст. (можна на вибір).

13. Державницька діяльність Петра Дорошенка.

14. Порівняльний аналіз І та П Універсалів Центральної Ради.

15. Порівняльний аналіз майбутнього статусу України в програмних документах основних політичних партій.

8. МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ ТА СТУДЕНТІВ:

Семінарські заняття допомагають студентам глибше опанувати програму курсу «Історія України», сприяють розвитку логічного мислення та наукового підходу до аналізу й оцінки історичних та культурних процесів.

Плани семінарських занять складені з урахуванням сучасних підходів щодо розуміння структури знань з вітчизняної історії.

До кожної теми студентам запропоновано вивчення необхідного мінімуму обов’язкової літератури (підручники‚ мультимедійні матеріали)‚ а також додаткові джерела, які подаються наприкінці розділу. Студентам також пропонуються теми рефератів і доповідей, що також поглиблює обізнаність студентів.

В якості проміжного контролю передбачено комп’ютерне або письмове тестування. Крім аудиторних занять, проводяться студентські наукові конференції, круглі столи тощо.

Важливою складовою навчального процесу є самостійна робота за дорученням викладача. Значна увага приділяється опануванню студентами сутності ключових понять і категорії.

Самостійна та індивідуальна навчально-дослідницька робота студентів проводиться з метою глибшого вивчення змісту окремих питань і тем навчального курсу, а також набуття практичних вмінь та навичок самостійного аналізу культурних процесів.

Самостійна та індивідуальна навчально-дослідницька робота студентів є однією з важливих форм навчального процесу. Виконання завдань самостійної та індивідуальної науково-дослідницької роботи створює можливість глибшого опанування студентами основних теоретичних положень, понять та категорій, що становлять основний зміст навчальної дисципліни, а також дозволяє студентам самостійно поглиблювати та відпрацьовувати володіння основними методами наукового дослідження, розвивати самостійне теоретичне правове мислення.

Наукова робота повинна мати чітку і логічну структуру: вступ обсягом 1-1,5 сторінки формату А4, основна частина обсягом 9-10 сторінок та висновки 1,5-2 сторінки. Загальний обсяг навчально-дослідної роботи не повинен перевищувати 23-24 сторінок формату А4, не враховуючи списку літератури.

Основна частина наукової роботи передбачає глибоке і всебічне розкриття сутності даної тематики, досліджуються і аналізуються основні проблеми та обґрунтовуються тенденції розвитку і шляхи їх вирішення. Матеріал викладається відповідно до затвердженого плану навчально-дослідної роботи. Кожен з розділів залежно від обсягу викладеного матеріалу може складатись із кількох параграфів.

У висновках підводяться підсумки дослідження, здійснюються теоретичні узагальнення. Зазвичай, увага акцентується на пропонованих шляхах вирішення основних проблем які пропонує автор..

Спеціальні джерела і відповідну літературу студент підбирає самостійно. Консультацію з бібліографії можна отримати у працівників бібліотеки і викладачів кафедри.

Особливу увагу слід приділити підбору монографій, наукових статей та інших джерел.

Наукові джерела потрібно використовувати творчо. Пряме запозичення чужих думок без посилання на автора і просте переписування не дозволяється.

Список джерел, що використовувалися в навчально-дослідницьій роботі, повинен включати:

- наукові праці (монографії, брошури, статті тощо);

- статті в періодичних виданнях (журналах, газетах, збірниках);

- електронні ресурси Інтернету (дані з офіційних сайтів органів державної влади, міжнародних організацій тощо);

- інші джерела.

Всі джерела розміщують в алфавітному порядку згідно діючих стандартів бібліографічного опису.

Вибір теми наукової роботи проводиться індивідуально за узгодженням з викладачем, який здійснюватиме контроль за ходом виконання та результатами дослідження.

Результати індивідуальної навчально-дослідної роботи студента можуть бути оцінені викладачем максимально у 10 балів, які додаються до рейтингу студента у поточному навчально-змістовому модулі.

Наукові праці, рівень виконання яких оцінений як незадовільний, підлягають доопрацюванню відповідно до зауважень викладача.

Результати самостійної роботи студента можуть бути оцінені викладачем максимально у 5 балів, які додаються до рейтингу студента.

При висвітленні та засвоєнні пропонованих для вивчення студентами тем семінарських занять пропонується використати системний, порівняльний, узагальнюючий методи роботи над першоджерелами та навчально-науковою літературою. При цьому виділити основні аспекти проблем, що вивчаються. Доцільно використати мультимедійні матеріали, підготовлені викладачами кафедри з навчальної дисципліни «Історія України».

Досліджуючи історію України, варто пам’ятати, що український народ – один з найдавніших в Європі. Тисячоліттями він проживає на території, що її обіймає сучасна Україна. Однак, не завжди наш народ мав свою державність. Століття бездержавності, іноземного гноблення, духовного та фізичного нищення і виняткова живучість українського етносу, збереження ним своєї мови, духовних і культурних цінностей!

З’ясовуючи доісторичне минуле українських земель, слід мати на увазі, що здавна вони завжди були об’єктом домагань тих чи інших народів. Причиною цього було виняткове географічне розташування наших земель, їхня родючість і природні багатства. Кіммерійців змінювали скіфи, скіфів – сармати, сарматів – готи, гуни…

Україна була споконвічним географічним, господарським, політичним, військовим полігоном для багатьох народів. Однак, нитка історичного буття місцевого (автохтонного) населення ніколи не переривалася.

Щодо значення слова “слов’яни”, зазначимо, що вони віддавна поділяються на три великі групи: західні, південні і східні. Серед останніх на середину I тис. н.е. сформувались такі племінні союзи: поляни, древляни, дуліби, сіверяни, кривичі, в’ятичі та ін.

Слід виходити з положення, обгрунтованого М.Грушевським про те, що український народ є автохтонним на своїй території, з давніх давен проживає на цих землях, нікого не зганяв, а освоював незалюднені раніше території. Вже в I тис. н.е. була започаткована давньослов’янська українська Антська держава. Потім під ударами аварів Антська держава розпалася (остання згадка – 602 р.). Процес етнонаціонального та класового розвитку в давньослов’янському суспільстві пішов далі, і замість Антського царства на його руїнах скоро виникає нове, значно могутніше політичне утворення – Київська Русь.

При вивченні особливостей соціально-економічного розвитку слід звернути увагу на той факт, що становлення феодального суспільства в Давньоруській державі відбувалося поетапно. В цьому процесі спостерігалися як загальноєвропейські тенденції, так і свої особливості: феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, проминувши рабовласницький етап розвитку; темпи феодалізації були уповільненими порівняно з європейськими країнами (там ще з античних часів вкоренилися традиції приватної власності); становлення великого землеволодіння не привело до масового обезземелення селян.

Слід зосередити увагу на особливостях розвитку Русі після смерті Ярослава Мудрого, кінця XI - XII ст., на причинах повстання 1113 року, розкрити характерні ознаки правління Володимира Мономаха (1113-1125. Далі слід показати причини занепаду Київської Русі, ознайомитися з думками істориків з цієї проблеми. Звернути увагу на той факт, що головним наслідком цього процесу стала роздрібненість давньоруських земель в XII ст,. В середині XII ст. Київська Русь розпалася на ряд окремих земель (князівств): Київську, Володимиро-Суздальську, Галицько-Волинську, Новгородську, Полоцько-Мінську, Переяславську, Чернігівську та ін. Потрібно дати характеристику розвитку князівств Середнього Подніпров'я. В 1239-1240 рр. процеси централізації й політичного піднесення, які відбувалися в Південно-Західній Русі, були перервані монголо-татарською навалою.

При вивченні проблем історії Галицько-Волинської держави на основі детального опрацювання рекомендованої літератури бажано зосередити спочатку увагу на етапах її утворення, розкрита основні питання внутрішньої і зовнішньої політики Галицько-Волинської держави. На конкретних прикладах показати, як посилювалася влада великого князя в постійній боротьбі проти впливу галицько-волинського боярства. Дати характеристику правління Романа Мстиславовича і Данила Галицького, використовуючи при цьому рекомендовану літературу та документальні свідчення очевидців Галицько-Волинського літопису.

Слід звернути увагу, що відносна слабкість централізації влади княжої династії, загарбницька політика Золотої Орди привели до того, що Галицько-Волинською державою оволоділи Литва, Польща, Угорщина.

Підводячи підсумки заняття, підкреслимо, що Давньоруська держава відіграла важливу роль в історичній долі українського народу. Передові для того часу політичний устрій, виробничі відносини, високопродуктивне сільське господарство І ремісництво, вдала дипломатична діяльність на міжнародній арені - все це сприяло тому, що Київська Русь зайняла провідні позиції в Європі. Варто підкреслити, що утворення Галицько-Волинського князівства (др. пол. XII - перша пол. XIV ст.) стала історичною формою української національної державності.

Розглядаючи т.2 зазначимо, що гасло “Вся Русь просто повинна належати литовцям” чітко визначає претензію Литви того часу на місію збирання земель Русі. Із захопленням Литвою Волині (до середини ХІУ ст.), Київщини, Переяславщини та Поділля, в результаті переможної битви з татарами в 1362 р., більшої частини Чернігово-Сіверської землі, а ще раніше – Бєларусі і Смоленщини, литовці в повній мірі реалізували ідею збирання земель Русі.

Виявляючи повагу до місцевих звичаїв, культури, суспільного устрою, литовці в Україні діяли під гаслом “Старого ми не змінюємо, а нового не впроваджуємо”. З часом вони приймають православ’я, вийшовши зі своїх прабатьківських земель язичниками, мову (Грушевський: “українсько-білоруську”), місцеву знать залучають до управління. Слухачам важливо звернути увагу на висновки щодо цього періоду, які зробили історики. Так, М.Грушевський вважав, що Велике князівство Литовське зберегло традиції Київської Русі, і навіть більшою мірою, ніж це зробила Московія – міцніючий суперник Литви у змаганнях за київську спадщину. Деякі українські історики вважають, що Велике князівство литовське стало відновленою руською державою, а не чужоземним формуванням, що поглинуло Україну.

На той час як Литва, так і Польща, перебували під загрозою агресивних планів Тевтонського ордену, що випливали з ідеї “постійного тиску на схід”. Ці країни не могли протистояти тиску із заходу. Крім того, ситуація для Литви погіршувалась із зростанням могутності і престижу Московського князівства, яке, претендуючи на київську спадщину і взявши на озброєння ідею третього Риму, загрожувало зі сходу.

Початки польсько-литовського об¢єднання заклала Кревська (1385 р.) унія, згідно якої литовський князь Ягайло за титул короля Польщі разом з виконанням інших умов зобов’язався навернути литовців у католицизм, а землі Литви та України “на віки вічні” приєднати до Польської корони. І хоча ця унія довгий час носила формальний характер і практично не була реалізована (в 1392 р. литовський князь Вітовт змусив польського короля відмовитись від претензій на Велике князівство Литовське), вона поклала початок польським зазіханням на землі Наддніпрянщини та Поділля, а також стала підставою для окатоличення литовської та української знаті. Подальшим кроком в цьому напрямку було підписання Городельської унії (1413 р.), згідно якої феодали-католики Великого князівства Литовського зрівнювалися в правах з польськими, а православна знать, не кажучи про трудові маси, ще більше дискримінувалась.

Згідно Люблінської (1569 р.) унії Польща і Литва утворюють одну державу – Річ Посполиту (дослівно – “справа народна ”). З цього моменту українські землі входять до складу Польської держави. Частина шляхти, переслідуючи свої корисливі інтереси полонізувалась – сприймала католицизм, зрікалася рідної мови і культури своїх предків, зраджувала національним інтересам, нерідко денаціоналізовувалася, виступала навіть проти свого народу. Говорячи про ці процеси, звернемо увагу на значення Берестейської релігійної унії, її наслідки (прямі і віддалені) для українського суспільства.

Протягом ХУІ ст., особливо після Люблінської унії, відбулися істотні зміни у становищі українських селян. Повсюдно спостерігався перехід від ренти натурою до панщини, запроваджувалося фільваркове господарство (в чому його особливості?), дуже часто селяни потрапляли під подвійне визискування – поміщика і орендаря-єврея. Як наслідок цього – остаточне покріпачення селян на 80-ті рр. ХУІ ст.

Міста України протягом ХУІ ст. перетворилися у великі торгівельно-ремісничі центри. Але в результаті дискримінаційної політики, що проводила польська влада, український елемент практично був позбавлений права впливати на політичне та суспільне життя міст. Міста в Україні все більш стають неукраїнськими. А якщо врахувати ще й непомірні релігійні утиски, що їх зазнавали всі верстви українського суспільства, то стають очевидними і причини національно-релігійних рухів в Україні цього періоду. Варто звернути увагу на з”ясування причин та розвиток подій козацько-селянських повстань кінця ХУІ ст. – першої пол. ХУІІ ст.

Щоб краще зрозуміти причини, джерела формування та "основні функції українського козацтва, варто проаналізувати соціально-економічні процеси, що відбувалися на українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського та Речі Посполитої впродовж другої половини XIV - першої половини XVII ст. Важливу роль в історії українського народу відіграла Запорозька Січ. Тому надзвичайно важливо розібратись в її військово-політичному устрої, демократичному механізмові дії її органів та установ, з'ясувати масштаби її боротьби з турецько-татарською агресією та за національне і соціальне визволення українського народу.

Зазначимо, що слово "козак" вперше згадується в джерелі XIII ст. - Початковій монгольській хроніці 1240р. - і походить з тюркських мов. Йому властиве широке значення у половецькій, татарській та деяких інших мовах. Найчастіше воно означає вільну, незалежну й озброєну людину. Зокрема, з половецької слово "козак" перекладається як "страж", "конвоїр". Потрапивши на слов'янський грунт зі сходу, слово "козак" пустило міцні корені і стало вживатися для означення окремого соціального стану – людей вільних від кріпацтва, котрі поруч із господарськими заняттями оберігали рідну землю від ворогів. Запорожжя стало одним із проявів того общинного ідеалу, до якого постійно прагнув південно-руський народ. Певною мірою ідеалізував це явище Д.І.Яворницький. "Запорозька громада, - писав він в "Історії запорізьких козаків", - доходила до повного ідеалу, невідомого ні в давні, ні в середні, ні в нові віки; принцип рівності панував туї у всьому: і під час загальних зборів і при поділі майна, у приватному житті".

Своє бачення проблеми виникнення козацтва висловив у 7 томі своєї "Історії України-Руси " (1909р.) М.Грушевський. Вважаючи, як і більшість його попередників, козацтво за органічне явище українського життя, він, грунтуючись на обширних джерельних матеріалах, довів, що як окрема суспільна верства, за своїм окремим устроєм, звичаями, організацією воно почало формуватися лише у ХУІ ст. й остаточно певні вироблені форми затвердилися в ХУІ ст. та ХУІІ ст.

Питання про утворення Запорозької Січі досліджене не повністю. Відомі на сьогодні джерела не дають відповіді на питання: де була Запорозька Січ у ХУ-першій половині ХУІ ст.? Для пізнішого часу джерельна інформація стає багатшою. Вона дає підстави вважати першою з відомих Запорозьких Січей - Хортицьку, що збудована протягом 1552-1556 рр. за активною участю гетьмана Дмитра Вишневецького. Звідси він зробив кілька успішних походів на Очаків та Іслам-Кермень. Саме тут почала формуватися суспільно-політична організація Запорозького товариства. Але наприкінці літа 1557 Січ була захоплена і зруйнована татарами. Після Хортиці Запорозька Січ знаходилася на острові Томаківка (60-ті рр. ХУІ ст. - 1593). На цей період припадають сухопутні та морські походи запорожців на турецькі і татарські фортеці Причорномор'я.

З Томаківської Січі розпочинав 1557р. свій похід на Молдавію запорозький гетьман Іван Підкова, звідси 1589р. запорожці ходили на Очаків, Акерман, Тягиню і Козлов (Євпаторію), тут була база першого великого козацько-селянського повстання 1591-1593 рр. під проводом К. Косинського. Після зруйнування \ 1593р. татарами Томаківської Січі козаки перенесли Січ на острів у гирлі р. Базавлук - правої притоки Дніпра. На період існування Базавлуцької Січі (1593-1638р.р.) припадають найбільші козацькі повстання проти Речі Посполитої та морські походи козаків проти Турецької імперії. В цей час військова організація на Січі досягла вершини свого розвитку.

З 1638 до 1652р.р. Січ була розташована на Микитиному Розі. У 1648р. з початком повстання проти Речі Посполитої, гетьманом на Микитинській Січі був обраний Богдан Хмельницький. З 1652 до 1709р.р. Січ перебувала на острові у гирлі річок Чортомлик і Прогоной. 25 березня 1709 року російські війська зруйнували Чоргомлицьку Січ. З 1709 до 1711 рр. Січ була на р. Кам'янці, аз 1711 до 1734р.р. в Олешках на території Кримського ханства, у 1734р. запорожці повернулися у межі Російської держави і неподалік від Чортомлика заснували Нову (Підпільненську) Січ, яка проіснувала до 16 червня 1775р, коли російське військо під проводом генерала Текелі зруйнувало її. За маніфестом Катерини II від 14 серпня 1775р. запорозьке козацтво як військо припинило своє існування

Розглядаючи т.3, важливо звернути увагу на роль козацтва у боротьбі з турецько-татарською агресією, у захисті національних і релігійних інтересів українців у зв’язку з посиленням польських впливів, у національно-визвольній боротьбі українського народу середини ХУП ст.

Звернення до історичної постаті Б.Хмельницького обумовлене його роллю у Визвольній війні українського народу. Тут варто розібратися в мотивах виступу Б.Хмельницького, причинах масової підтримки в Україні невеличкого козацького загону, що став на шлях боротьби з поляками, розібратися в характері і меті збройної боротьби українського народу. При цьому слід звернути увагу на роль Б.Хмельницького як лідера всенародної боротьби за національне визволення.

При розгляді т.4 насамперед зауважимо, що період історії, який називають Великою Руїною, потребує особливої уваги. Громадянська війна, загарбання українських земель чужоземцями, нищення української людності, державності, економіки, культури – така була ціна незгоди в суспільстві в другій половині ХУП ст. Особливістю змін в Гетьманщині було те, що в умовах обмеженої автономії Лівобережної України в складі Російської імперії з колишньої козацької старшини постає родова українська шляхта, з часом пожалувана царським самодержавством в дворянство (1% населення, які володіли 50% землі). Серед козаків спостерігається розкозачування – не маючи можливості продовжувати тривалу і економічно обтяжливу військову службу, вони переходили до рангу державних селян. А само селянство, починаючи з часів Мазепи, поступово закріпачується. Остаточне закріпачення селян відбулося в 1783 році указом Катерини П. Ще раніше, в 1764 році, було ліквідовано Гетьманщину, а в 1775 – Запорізьку Січ. Таким чином слухачі мають змогу дійти висновку, що цими актами було зведено нанівець національні та соціальні завоювання часів Хмельниччини.

Методичні вказівки до вивчення теми 5 в курсі "Історія України" мають на меті допомогти самостійно опрацювати навчальний матеріал надзвичайно складного і суперечливого періоду, коли українські землі перебували під владою двох імперій - Росії та Австро-Угорщини. Криза феодально-кріпосницької системи і формування капіталістичних відносин; тяжке гноблення українського народу і модернізаційні процеси; національне відродження, діяльність Кирило-Мефодіївсько­го товариства, "Руської трійці", українських громад, і дія ганебних документів про заборону української мови, - неповний перелік ознак епохи, коли з офіційних документів зникла навіть сама назва "Україна".

Висвітлюючи т.5, підкреслимо, що на кінець ХУШ – початок ХІХ ст. Україна опинилася під владою двох імперій. Царський уряд розглядав Україну як органічну частину Росії. Самодержавство керувалося у своїй національній політиці загальним принципом багатонаціональних держав-імперій – встановлення матеріальної і духовної зверхності панівної нації.

Слід також розкрити динаміку визвольних рухів під керівництвом
У. Кармелюка, показати повстання у військових поселеннях та інші селянські виступи. Варто звернути увагу на участь у визвольному русі вихідців з дворянської інтелігенції (масони, декабристський рух, товариство об’єднаних слов’ян, “Малоросійське товариство” та ін.). Виникли таємні політичні організації, які активно виступили проти самодержавно-кріпосницького ладу. Особливо значний вплив на хід і розвиток українського відродження справила творчість Т.Шевченка, зокрема, виданий у 1840 р. “Кобзар”. Першою українською політичною організацією середини ХІХ ст. стало Кирило-Мефодіївське братство. Тут слухачам необхідно назвати й проаналізувати його програмові документи, назвати й коротко охарактеризувати засновників товариства та авторів програмиАналізуючи внутрішні процеси, слухачам необхідно також висвітлити і проблеми впливу на активізацію суспільно-політичного руху в Україні революційних подій 1848–1849 рр. у Європі.

Важливо розкрити зміст та особливості здійснення в українських землях селянської (1861), земської (1864), судової (1864), фінансової (1862–1897), міської (1874), поліцейської (1862), та інших реформ, їх вплив на соціально-економічні відносини. Ринкова модернізація економіки була пов’язана із значним розширенням застосування найманої праці, зростанням купівлі-продажу землі, підвищенням продуктивності праці тощо. Завершувався промисловий переворот на основі використання парових машин. Українські землі покрилися густою мережею залізниць, бурхливо розвивались металургія, кам’яно-вугільна галузь, машинобудування, почалось застосування електрики, двигунів внутрішнього згорання у виробництві та побуті. Зростало виробництво зерна, цукру тощо. Суспільний процес гальмувався непослідовністю реформ, залишками феодалізму, наростанням соціальних суперечностей, посиленням національного гніту.

У т.6 варто дати аналіз колоніального стану Галичини, який зумовлював характер та особливості суспільно-політичного та національно-визвольного руху. Розкрити діяльність “Руської трійці” (30-ті рр.), Головної Руської Ради (1848–1849 рр.) та ін. Необхідно показати хід реформ в Австрії, прийнятої у жовтні 1860 р. і доповненої у лютому наступного року нової конституції Австро-Угорської імперії, їх вплив на Галичину. Остання, як і інші коронні краї, отримала автономію (власний сейм та крайовий уряд). Але українське населення було там репрезентоване меншістю, тому всі домагання національно-політичного характеру нехтувалися. Формальним залишилось і проголошення рівноправності між українцями і поляками. У владних структурах верх був за польською шляхтою, від шкіл до університетів панувала польська мова. Висвітлюючи саме ці моменти, дуже важливо наголосити на необхідності консолідації українства у боротьбі за економічну, політичну й культурну рівноправність. Галицько-українське громадянство фактично розкололося на два політичних табори – народовський та москвофільський.

Приклад галичан надихнув буковинців, і тамтешні народовці створили 1869 р. товариство “Руська бесіда”. Саме на хвилі національного відродження створюється у Львові (1873 р.) Літературне товариство ім. Т. Шевченка, згодом – Наукове товариство ім.Т.Шевченка (НТШ). Народовці палко його вітали. Особливі заслуги перед НТШ має його довголітній голова М.С.Грушевський. Слухачам важливо показати еволюцію НТШ від осередку розвитку української мови та літератури до впливової наукової структури, де, крім гуманітарних наук, набувають розвитку й інші науки, започатковуються українські видання. Слухачам важливо також назвати засновників товариства та видатних його діячів.

Поряд з українофілами сформувалася й інша течія – москвофілів, в якій об¢єднались частина консервативної інтелігенції та духівництва. Вони орієнтувалися на реакційні сили Росії, мали також свої осередки, свої періодичні видання.

При висвітленні т.7 доцільно звернути увагу на розстановку політичних сил в Україні після Лютневої революції в Росії, формування трьох основних таборів політичних сил в умовах демократизації суспільно-політичного життя. Важливо прослідкувати роль політичних партій, утворення й діяльність Української Центральної Ради (УЦР), яка очолила боротьбу за відновлення української державності. Необхідно розглянути ставлення тимчасового уряду Росії, рад робітничих і солдатських депутатів до відновлення Української держави. Висвітлити заходи УЦР по духовному відродженню народу, розбудові збройних сил, урядових структур, визначенню етнічних кордонів України в межах Російської держави. Заслуговують на увагу геополітичні аспекти національно-революційних перетворень в Україні та їх вплив на розвиток революційно-демократичних процесів в інших частинах Росії та сусідніх державах. Значення з¢їзду народів Росії у Києві (вересень 1917 р.).

Показати причини загострення внутрішньополітичної боротьби в Україні наприкінці 1917 р., проголошення радянської влади в Україні. Важливе значення в цьому контексті має розгляд міждержавних відносин РСФРР і УНР, переростання політичного протистояння у збройну боротьбу. Показати значення ІУ Універсалу УЦР, проголошення повної незалежності УНР, Берестейський мирний договір з державами Четверного союзу, дипломатичне визнання УНР, вступ австро-німецьких військ в Україну.

Охарактеризувати прорахунки гетьманського правління перш за все у вирішенні земельного питання, у ставленні до селянства, до опозиційних політичних угрупувань. Показати наростання повстансько-партизанського руху проти гетьманщини та австро-німецьких військ, утворення і діяльність національного союзу, виникнення Директорії, падіння гетьманського уряду.

Розгляд періоду УНР на чолі з Директорією передбачає аналіз соціальної та економічної програми відносин з країнами Антанти та Росією, загострення міжнародної боротьби. Важливе місце треба відвести посиленню національно-визвольного руху в західноукраїнських землях в 1918–1919 рр., проголошенню ЗУНР, Акту злуки її з УНР (січень 1919 р.), створенню спільних збройних сил.

Висвітлити процес встановлення радянської влади в Україні на початку 1919 р., військових дій в українських землях, культурного будівництва, економічної політики “воєнного комунізму”. Прорахунки у цих сферах призвели до масового селянського повстанського руху проти більшовицького режиму, який став однією з головних причин падіння влади рад в Україні влітку 1919 р. Слід показати боротьбу проти денікінщини та її крах в Україні, утворення третього радянського уряду в Україні (січень 1920 р.) та його діяльність: націоналізація промисловості, підходи до вирішення аграрного питання, роботу в галузі культури.

Розгляд теми «Україна у 2 пол. ХХ ст.» доцільно розпочати з процесу обмеженого повернення України в систему міжнародних відносин, встановлення її кордонів, возз’єднання українських земель, урегулювання територіальних проблем.

Торкаючись питання Криму, важливо показати необґрунтованість і упередженість тверджень “про подарунок Україні Криму на честь 300-річчя…” Щодо правових аспектів, то необхідно на конкретних прикладах показати, що передача відбулась у повній відповідності з існуючим тоді законодавством.

При розгляді питання про культ особи, важливо підкреслити, що М.Хрущов так і не сказав усієї правди, але сам факт його виступу на ХХ з¢їзді з цього приводу (хоч і на закритому засіданні) викликає повагу. Важливим чинником стала ліквідація концтаборів, що дало волю сотням тисяч жертв сталінського терору. Сьогодні з цього питання існує чимало літератури, і слухачі не матимуть особливих проблем для підготовки своїх повідомлень.

При обговоренні проблем економічного відродження слід висвітлити наслідки війни і трудовий героїзм українського народу у відбудові промисловості та сільського господарства, суперечливість цих процесів, голод 1946–1947 рр. Важливо висвітлити вплив “холодної війни” на повоєнний розвиток економіки України як складової СРСР, проблеми народного господарства України в середині 50-х – першій половині 60-х рр., показати пошуки нових підходів до управління промисловістю, економічні реформи 50–60-х років та причини їх згортання. Це призвело до застійних явищ в соціально-економічному житті республіки, відставання від ходу науково-технічної революції, кризових явищ.

Менш дослідженим досі є питання про так звані соціалістичні перетворення на західноукраїнських землях після війни. Тут слухачам важливо висвітлити протидію місцевого населення насильницькій колективізації, показати, що вона супроводжувалась масовими порушеннями законності, необґрунтованими звинуваченнями чесних трударів у націоналізмі та бандитизмі, насильницьким виселенням непокірних у східні райони тодішнього СРСР.

В занедбаному стані опинилась соціальна й духовна сфера на селі, що зумовлювало зростання міграції із села до міста. Слухачі мають широкі можливості на прикладі свого села чи району показати, як така недалекоглядна політика призвела до занепаду села, що в свою чергу призвело до зубожіння всієї України.

Економічна та політична неспроможність адміністративно-командної системи спричинила появу опозиційного дисидентського руху. Слухачам необхідно на конкретних прикладах показати діяльність як окремих організацій, так і провідників дисидентства. Система розгорнула проти них нещадну боротьбу, але виявилась неспроможною зупинити цей рух.

Висвітлюючи процеси в незалежній Україні, варто, передусім, з¢ясувати об’єктивну необхідність зламу командно-адміністративної системи, яка перешкоджала процесу незалежності України.

Проаналізувати внутрішні та зовнішні фактори, які обумовили посилення боротьби за демократизацію й відродження суспільства. Варто звернутися до таких важливих документів, як “Акт проголошення незалежності України” від 24 серпня 1991 р., Конституція України та інших базових документів. Треба також проаналізувати підготовку і підсумки виборів Президента та Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. Підсумки виборів всіх президентських та парламентських виборів в незалежній Україні.

Варто показати сучасний стан та проблеми української економіки й пошуки шляхів їх розв’язання, труднощі національно-культурного відродження, розвитку науки, освіти, духовності.

Дати характеристику міждержавних відносин та міжнаціональних стосунків і їх правового регулювання в Україні. З’ясувати суть і висвітлити етнонаціональні процеси в державі.

10. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОНТРОЛЮ (тести).

Дата добавления: 2015-05-22