Розвиток зображувальної діяльності у дошкільному віці

ПРОДУКТИВНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКА

Типовими для дошкільного віку є продуктивні види діяльності. Діти із. задоволенням малюють, ліплять, вирізають, будують. Ці види діяльності спрямовані на створення певного продукту, вимагають оволодіння особливими способами дій і здійснюють специфічний вплив на психічний розвиток дітей.

Продуктивні види діяльності, як і гра, мають моделювальний характер. У грі дитина створює модель стосунків між дорослими; у продуктивній діяльності, моделюючи предмети навколишнього світу, вона наближається до створення реального продукту, в якому її уявлення про предмет, явища, ситуації набуває матеріального втілення у малюнку, конструкції, об'ємному зображенні.

Дитяча зображувальна діяльність спрямована на відображення навколишньої дійсності.

Для зображувальної діяльності характерне художньо-образне начало. На відміну від образів сприймання і пам'яті художній образ максимально суб'єктивний і відображає певні властивості особистості його автора. До зображувальної діяльності належать малювання, ліплення, аплікація, їх взаємозв'язок простежується у виражальних засобах (форма, лінія, об'єм), які використовують при створенні продукту. Декоративне малювання, аплікація і ліплення передбачають використання гами кольорів і гармонії, сюжетне - композиції.

Реальний світ дитина відображає не механічно. Цей процес є складним, обумовленим психічним розвитком дитини, її віковими та індивідуальними особливостями, умовами життя, вихованням, навчанням. Найважливішою психологічною особливістю зображувальної діяльності є її творчий, продуктивний характер, використання не лише наявних предметів, а й створення певного продукту шляхом реалізації задуму, що виник у дитини.

Задум продуктивної діяльності втілюється за допомогою зображувальних засобів. Засвоюючи цю діяльність, дитина вчиться виокремлювати в реальному предметі сторони, які можуть бути відображені нею. Отже, ознаки і якості предметів є опорними точками в пізнанні дитиною дійсності. У дошкільника формується вміння варіативно використовувати виражальні засоби і знаряддя, він поступово опановує узагальнені способи зображення об'єктів навколишнього світу.

Малювання і стадії його розвитку у дошкільному віці

Види зображувальної діяльності дошкільника різноманітні. Особливе місце серед них належить малюванню, в якому виявляється особистість дитини і яке істотно впливає на формування цієї особистості. Феномен дитячого малюнка полягає у його цінності для дитини, її батьків, фахівців у галузі дошкільної освіти. Для дитини малюнок є формою й засобом комунікації з іншими людьми й однолітками, її самовираженням, самоствердженням, а також своєрідною картиною світу; для батьків - це шлях до порозуміння з нею та гармонізації родинних стосунків; для фахівців з дошкільної освіти, педагогів і психологів - матриця внутрішнього світу, розвитку всіх сфер особистості дитини, її соціологізації, Я-концепції.

Завдяки вивченню дитячого малюнка дорослий відкриває шлях до діалогу з дитиною, розвивального спілкування з нею. Малюнок презентує дитину в соціумі як компетентну й успішно соціалізовану, позитивно (негативно) налаштовану особистість.

У малюванні дитина виявляє своє прагнення до пізнання навколишнього світу і певною мірою рівень цього пізнання. Чим краще в неї розвинені сприймання, спостережливість, чим ширший запас уявлень, тим повніше і точніше вона відображає дійсність у своїй творчості, тим багатші, виразніші її малюнки. Дошкільник у своїй зображувальній діяльності відображає такі специфічні особливості свого мислення, як конкретність, образність. Його зображувальна діяльність пов'язана не лише з окремими психічними функціями (сприймання, пам'ять, мислення, уява), а й з особистістю загалом. У ній виявляються інтереси, темперамент, деякі статеві відмінності дитини: хлопчики люблять малювати транспортні засоби (машини, кораблі, поїзди, літаки), тяжіють до динамічних побудов; дівчатка - будинки, природу, використовують у своєму малюнку орнаментальне і декоративне оформлення, прикраси.

Особливостями дитячого малюнка є:

- схематизм: зображаючи людину, діти часто малюють "головонога" (голову, руки, ноги); схематично зображують вони й інші предмети;

- "прозорість" предмета: малюючи будинок, дитина зображує його одночасно ніби з кількох точок зору (стіни, дах, паркан, люди, меблі - через "прозорі" стіни);

- недосконале зображення динаміки предметів: діти, особливо молодші дошкільники, використовують для цього звуконаслідування, жести; від моторної динаміки, передусім мимовільної, поступово переходять до зорової, зображувальної, а також зображення перспективи, пропорційності окремих частин предмета тощо.

За відсутності цілеспрямованої роботи з розвитку зображувальної діяльності дітей, ці особливості можна спостерігати в їх малюнках і наприкінці дошкільного дитинства.

На якість малюнка впливає здоров'я, фізичний і психічний стан дитини. Характерні особливості мають малюнки дітей із хворою психікою. Наприклад, малюнкам дітей, хворих на шизофренію, притаманні незавершеність у зображенні предметів і дій, різка деформація форм, збільшення анатомічних частин, диспропорція, геометризація, змішана проекція, незвична тематика, патологічний потяг до зображення певних предметів, парадоксальне зображення героїв сюжету та ін. Тому спеціалісти нерідко використовують дитячий малюнок у діагностуванні її здоров'я.

У своєму розвитку дитячий малюнок долає такі стадії:

1) позбавлення смислу штрихів. Ними дитина ще не намагається виразити щось конкретне, а лише відтворює дії дорослого;

2) безформність зображень (початок 3-го року життя). Дитина вже прагне виразити на папері певний образ, однак їй не вистачає творчих сил, тому без допомоги "художника* важко визначити зміст намальованого;

3) "схематичність зображення" (4-5-й рік життя). У ній виокремлюють етапи, які залежать від наповнення примітивних схем суттєвим змістом. Наприклад, спершу малюк зображує людину спрощено, з двох частин (голови і опори), та поступово він включає в малюнок нові частини людської фігури, насамперед тулуб і руки;

4) правдоподібність зображень, для якої характерні поступова відмова дитини від схеми, перші спроби відтворити справжній вигляд предметів. Однак, як і раніше, всі малюнки є в основному контурами предметів, з притаманною їм "непропорційністю" і "прозорістю". Однак у цих малюнках уже помітна перспектива. Хоч дитячі малюнки на цій стадії ще недосконалі, художньо не обдарована дитина рідко самостійно піднімається на наступний ступінь його розвитку. Лише отримуючи настанови дорослих про способи вдосконалення малюнка, вона виходить на новий рівень зображувальної діяльності;

5) точність зображень. На таких малюнках не лише дитина знає, що зображено, але й ті, хто без її коментарів розглядає їх.

За твердженням дослідників (О. Смирнов), неможливо простежити чітку залежність стадій художньої творчості від віку дитини, оскільки значну роль відіграють її індивідуальна обдарованість, вплив доступних для неї зразків зображувальної діяльності. Попри те, проглядається така тенденція: 6-річні діти "дають суцільно чисту схему", яка поступово зникає на межі 11-річного віку, поступаючись місцем досконалішим способам зображення; правдоподібний малюнок з'являється після 13 років.

У багатьох дослідженнях виокремлюють також дозоб-ражувальний і зображувальний етап розвитку дитячого малюнка; стадії каракулів, наступної інтерпретації, малюнки з примітивною зображувальністю, схематичні малюнки. Дітей, які надають перевагу малюванню предметів і розгорнутих сюжетів, називають "комунікаторами" і "візуаторами" (Л. Обухова).

Розвиток графічних образів у дошкільному дитинстві

До початку дошкільного дитинства дитина має певний, хоч і дуже обмежений, запас графічних образів, що дає їй змогу зображувати окремі предмети. Однак ці зображення мають з предметами дуже віддалену подібність.

Уміння впізнавати у малюнку предмет стимулює вдосконалення зображувальної діяльності, яке довго триває. Дитина втілює у своєму малюнку різні форми досвіду, отриманого у процесі дій з предметами, їх зорового сприймання, графічної діяльності, навчання з дорослими. Правда, малюнок дорослої людини відображає лише доступні зоровому сприйманню властивості предмета, а дитина використовує у ньому весь досвід. Тому серед дитячих малюнків, крім зображень, що відповідають зоровому сприйманню, можна побачити і такі, в яких виражено те, що з'ясовує дитина, діючи з предметом, обстежуючи його на дотик. Наприклад, плоску гострокутну фігуру (трикутник) після обстеження рукою можуть зобразити у вигляді овалу, відводячи від нього коротенькі рисочки, якими намагаються підкреслити гострокутність фігури. Такі зображення гострокутних фігур зумовлені спробами пристосувати сформований у них раніше графічний образ замкнутої кругоподібної лінії.

Графічна форма зображення предмета зумовлена наявними у дитини графічними образами, зоровим враженням від предмета і набутим під час дій з ним дотиково-руховим досвідом. Крім цього, дитина передає у малюнку не лише враження від предмета, а й своє розуміння та знання. Бідний, ледь помітний малюнок свідчить, що дитина не намагається точно і повно відтворити предмет, який зображує.

Діти здатні впізнавати зроблені однолітками зображення, наприклад, іграшки у малюнках своїх однолітків. їм доступні не лише зображення з достатньою кількістю ознак, а й ті, що передають одну-дві суттєвих, на їх погляд, ознаки.

У побудові графічних образів дитина все більше орієнтується на зорові враження. До цього спонукають її дорослі, які відкидають невдалий, на їхню думку, малюнок, пропонують уважніше подивитися на предмет. Малювання з натури відбувається у результаті спеціального впливу дорослого. Здебільшого дошкільники, ледь глянувши на предмет, намагаються швидкої впевнено малювати на папері. Вони ще не мають потреби систематично спостерігати натуру, тому їх малювання навіть за її наявності можна вважати малюванням з уяви.

Утворення графічних шаблонів у зображувальній діяльності дошкільника

Створювані у процесі навчання умови спонукають дітей удосконалювати графічні образи, вносити у них нові елементи, які відображають характерні ознаки зображуваних предметів. Поступово графічні образи все більше починають відповідати реальному предмету. Однак дитячому малюванню притаманна тенденція до закріплення звичних графічних образів. За певних умов це перетворює образи на стандартні шаблони, які е досить міцними утвореннями, оскільки відповідають елементарним вимогам зображення й отримують визнання у людей. Поширеними шаблонами, які передаються з покоління в покоління, є зображення будиночків, квітів, дерев тощо. Засвоюючи шаблон, дитина починає переносити його з малюнка на малюнок, мало піклуючись про вдосконалення зображуваного. Тільки спеціальне завдання, що виникає у процесі малювання, змушує її, не змінюючи шаблону, домальовувати до нього окремі деталі.

Закріплення графічних образів, перетворення їх на шаблони негативно впливає на розвиток дитячого малювання. Дитина може так і не навчитися малювати нічого, крім декількох засвоєних нею схем конкретних предметів. Тому навчання малюванню пов'язане і з руйнуванням шаблонів.

У дитячому малюнку тенденція до розвитку графічних образів вступає у суперечність із тенденцією до їх закріплення, перетворення на шаблони. Від того, яка з них переважатиме, значною мірою залежить успіх дитячого малювання, а все це - від особливостей навчання. Заснованість його на копіюванні готових зразків сприяє утворенню шаблонів; спрямованість на удосконалення способів передавання властивостей об'єкта у зображенні - унеможливлює шаблонність, удосконалює графічну форму малюнків. Усе це актуалізує необхідність звертати особливу увагу на розвиток зображувальної діяльності дітей.

Використання кольору у зображувальній діяльності дошкільників

Із розвитком малювання у дитини виникає потреба використовувати колір. У цьому окреслюються такі дві тенденції:

1) довільне використання кольору. Дошкільник може розфарбувати предмет будь-якими фарбами, які часто не відповідають реальному його кольору. Наприклад, у намальованої людини одна рука може бути червоною, друга - синьою;

2) намагання зафарбувати предмет відповідно до його справжнього кольору. Як правило, дошкільники використовують колір деяких предметів як обов'язкову ознаку і зафарбовують їх зображення однотонно, без передавання відтінків. Це відбувається тому, що часто вони надають предметові колір, про який почули від дорослих, незважаючи на власне сприймання. Тому їх малюнки сповнені кольоровими штампами (трава зелена, дерево із зеленою кроною і коричневим стовбуром, сонце червоне або жовте).

Вільно використовувати колір можуть тільки маленькі діти (2-3-х років), для яких усі кольори гарні, тому вони малюють усіма фарбами без розбору. Та вже у 3-4 роки ставлення до кольору суттєво змінюється.

У своїх малюнках діти виражають власне ставлення до них: "гарне" зображають яскравими фарбами, з красивими орнаментами; "негарне" - темними, навмисно неакуратно виконуючи малюнок. Злодія, бабу-ягу, забіяку дитина малюватиме недбало, адже, на її погляд, вони не варті старань. Отже, колір і старання дитини виражають її ставлення до змісту малюнка.

Часто діти використовують колір не для передавання притаманних предмету реальних барв, а для прикрашення зображуваного. Тому розфарбовують зображені предмети зовсім не властивими їм кольоровими смужками, візерунками. Старший дошкільник може навмисно невмотивовано використати колір, створюючи фантастичні образи. Завдяки спілкуванню з дорослими у дошкільника з часом складається уявлення про колір як про важливу ознаку предмета, яка змінюється, він вчиться відчувати гармонію, підбирати кольорові поєднання. У нього формується відчуття кольору, яке є важливою передумовою створення довершеного художнього образу.

Особливості змісту малюнка дитини дошкільного віку

Зміст малюнків діти запозичують у дорослих, які пропонують їм деякі графічні зразки, коли вони починають малювати каракулі. В основному на перших малюнках діти зображують стрічки, доріжки, сонечко, кульку, бублик, сніговика, квіточку, ялинку тощо.

Малювання невеликої кількості предметів, здебільшого перейняте у дорослих, триває приблизно до 5-ти років. Потім дитина за підтримки дорослого долає звичні шаблони і малює все, що її цікавить. Вона починає малювати предмети, сюжетні картинки, виявляє готовність ілюструвати книжки і події свого життя. 5-6-річні діти малюють особливо багато, можуть створювати до двох тисяч малюнків (на багато більше, ніж у попередні і наступні роки). Змістом їх малюнків стає все, що може відбуватися на землі: у повітрі, на суші і в морі.

У дошкільному віці діти зорієнтовані на зображення об'єктивного світу, не залишаючи без уваги і фантастичних персонажів. Після 6-ти років потік їх малюнків уже не такий багатий, однак, як і раніше, дуже змістовний.

Малюнки далеко не всіх 5-6-річних дітей набувають різноманітності за темами і сюжетами. Діти, у яких не розвивається пізнавальний інтерес до навколишнього світу, зациклюються на вузькому колі тем: вони малюють лише людей, будинки, квіти і дерева. Як правило, це є наслідком недостатнього загального розвитку дитини, необгрунтованого використання ними стереотипних графічних елементів.

За систематичного художнього виховання тематика дитячих малюнків значно розширюється. Однак їх зміст в основному не віддаляється від запропонованих дорослими мотивів.

Тематику дитячих малюнків обумовлюють такі чинники:

а) належність дитини до певної статі, ступінь її сензи-тивності до статевих відмінностей. Загальна спрямованість на ідентифікацію зі своєю статтю надає певного змісту дитячим малюнкам: хлопчики особливо сензитивні до чоловічих ролей, малюють будівництво, міста, кораблі у морі, автомобілі, що мчать по дорозі, війни, бійки. Дівчатка, сензитивні до жіночих ролей, малюють принцес, квіти, сади, різноманітні орнаменти, дружбу дітей, мам, які гуляють з доньками;

б) важливі суспільні події, національні традиції, культурні особливості країни. Такі малюнки є результатом образотворчих старань 5-річних і старших дітей;

в) територіальне проживання дитини. Малюнки міських і сільських дітей часто різняться за змістом, що зумовлено передусім ставленням дорослих до місця проживання.

Часто об'єктом малюнків є рідні дитини і вона сама. Якщо дитина малює сім'ю, то представляє у всіх своїх родичів. Тих, кого вона особливо любить, зображує ретельніше, інших - схематично.

У таких малюнках можуть бути зображені бажані, але реально не існуючі родичі: маленькі братики і сестрички, тато або мама. Діти малюють не лише портрети членів сім'ї, а й сцени сімейного життя, які хвилюють їх.

Малюють діти і себе. їх автопортрети часто відображають позитивне ставлення до себе: зображений на портреті одягнений у бажаний одяг, знаходиться у бажаному місці, у бажаних обставинах. Якщо дитина малює себе у важких ситуаціях повсякденного життя або свої страшні сни, це є свідченням її емоційного неблагополуччя. Іноді вона може створити серію малюнків-розповідей про своє реальне й уявне життя (чого у неї немає, а хотіла б мати).

Діти завжди емоційно ставляться до тварин, хочуть їх тримати, що і відображають у своїх малюнках.

За змістом малюнків дітей можна умовно поділити на реалістів (зображають предмети, явища природи, реальні події повсякденного життя) і мрійників (відтворюють свої несуттєві бажання, мрії, марення). Чим старші діти, тим частіше вони зображують мрії і бажання.

Малюнки дітей відображають їх реакцію на події життя, відомі їм справи, турботи дорослих. Вони свідчать, що соціальні реакції дітей адекватні соціальному настрою та інтересам дорослих, тому є своєрідними документами епохи.

Дата добавления: 2015-05-22