Тема 9. Класифікація ринків і загальні ознаки їх функціонування

.

Різні товари мають різну еластичність. Попит на речі першої необхідності слабо реагує на зміну ціни, тоді як попит на обіди в ресторані чи на подорож літаком дуже чутливий. У зв’язку з цим їх поділяють на товари еластичного, нееластичного і одинично-еластичного попиту. Графіки цих трьох видів еластичного попиту зображено [Там же, рис. 8.4].

Вивчаючи еластичність попиту, потрібно звернути увагу й на те, що існують крайні випадки абсолютно еластичного і абсолютно нееластичного попиту. За абсолютно нееластичного попиту його величина зовсім не реагує на будь-які зміни ціни. Такий попит зображають вертикальною лінією. Якщо ж величина попиту нескінченно еластична, то найменші зміни в ціні сприятимуть не визначено великі зміни у величині попиту, що відображається горизонтальною лінією попиту (див. Там же, рис. 8.1).

Рис. 8.1. Абсолютно нееластичний і абсолютно еластичний попит

У господарській діяльності підприємств еластичність попиту впливає на його валовий дохід. Валовий дохід – це здобуток ціни на кількість продукції: (РхQ). Існує три випадки еластичності і три взаємозв’язка між валовим доходом і змінами цін:

якщо попит нееластичний, то зниження ціни зменшує валовий дохід виробника;

якщо попит еластичний, то зменшення ціни збільшує валовий дохід;

якщо попит одинично-еластичний, то зниження ціни не викликає жодних змін у валовому доході.

Усе, що було застосовано для визначення еластичності попиту, можна використати для аналізу еластичності пропонування. Цінова еластичність пропонування виражає ступінь реагування величини товару на зміну його ринкової ціни. Формула визначення еластичності пропонування така:

На рис. 8.2 [Там же] показано три основних випадки еластичності пропонування: горизонтальна лінія – безмежно еластичне пропонування; пряма – що проходить через початок координат, - одинична еластичність; вертикальна лінія – абсолютно нееластичне пропонування.

Рис. 8.2. Залежність еластичності пропонування від реакції виробника на зміну ціни

Основним чинником, що впливає на еластичність пропонування є ступінь можливого збільшення виробництва. Іншим важливим чинником є час. Так, вплив зміни ціни на величину пропонування зростає зі збільшенням часу реагування постачальників. У дуже короткі проміжки часу пропонування стає виключно нееластичним, оскільки за даний проміжок підприємства неспроможні збільшити чинники виробництва.

Завершується підготовка студента до семінарського заняття вивченням конкуренції і моделі ринків. Конкуренція – це економічне змагання за досягнення кращих результатів у області будь-якої діяльності, боротьба товаровиробників за найбільш вигідні умови господарювання, одержання максимального прибутку. Зміст конкуренції полягає в широкому розсіюванні економічної влади в середині двох головних сукупностей, які становлять економіку, - підприємств і домогосподарств, - широке розсередження економічної влади, що становить існування конкуренції, регулює використання цієї влади й обмежує можливості зловживання нею.

Конкуренція встановлює також межі для реалізації покупцями і продавцями особистого інтересу.

Слід вивчити основні функції конкуренції, до яких відносять такі 1) стимулювання технічного прогресу; 2) створення тотожності приватних і суспільних інтересів; 3) регулювання; 4) контролю і обмеження сили кожного підприємства.

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку: 1) чиста конкуренція; 2) монополістична конкуренція; 3) олігополія і 4) чиста монополія (див. Там же, табл. 8.1.).

Звертаємо увагу на те, що у теперішній економіці панує недосконала конкуренція. У недосконалого конкурента є певна свобода дій стосовно його цінових рішень. Прикладом є наявність олігополії, монополістичної конкуренції та чистої монополії.

Найголовніше положення яке спочатку треба усвідомити студентам, є те, що сучасний ринок є складним, полісистемним утворенням. Пізнати ринок неможливо без аналізу його структури, тобто його елементів. Ринок розмежовують на різні елементи за різними критеріями (ці різні критерії необхідно студентам знати). Найчастіше ринок розмежовують на елементи за економічним призначенням об’єктів ринкових відносин. За цим критерієм виділяють такі ринки: 1) ринок предметів споживання; 2) ринок виробничих ресурсів – землі, робочої сили і засобів виробництва; 3) ринок капіталів (капітальних благ); 4) ринок фінансово-кредитних ресурсів; 5) фондовий ринок; 6) ринок науково-технічних розробок та інформації.

Один із найважливіших компонентів суспільного ринку – ринок предметів споживання, призначений для задоволення різноманітних особистих потреб людей.

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання. Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги. Ринок предметів споживання безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і особистого споживання. Виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі ключові категорії як пропонування (на обсяг пропонування впливає фактор часу), продуктивність праці, витрати виробництва, якість продукції, уподобання споживачів та їх платоспроможний попит.

Виробництво споживчих благ має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо рівновага відсутня, то в суспільстві виникає диспропорція: не вистачає певної кількості товарів однієї групи і виникає перевиробництво товарів іншої. Ринок через конкуренцію, ціни, взаємодію попиту і пропонування та інші механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує ринкову нерівновагу і забезпечує збалансоване функціонування виробництва і особистого споживання.

Оскільки місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей кожної окремої галузі, то для збільшення обсягів виробництва і пропонування галузі, необхідно: піднімати продуктивність праці, знижувати вартість продукції та її ціну, підвищувати рівень оплати праці (грошові доходи працюючих).

У функціонуванні виробництва велика роль належить ринкам виробничих ресурсів. У ринковій економіці підприємства понад 90% виробничих ресурсів придбавають на ринку, тобто за гроші. Ринки основних виробничих ресурсів – це ринки землі, праці і засобів виробництва (капітальних благ), що використовуються для задоволення виробничих потреб. Кожен з названих факторів виробництва є продуктивним, але в тому випадку, якщо підприємство одержує дохід від граничного продукту.

Студенту слід уважно вивчити економічний зміст цього доходу. Матеріал цього аспекта питання міститься в підпункті “Граничний продукт і граничний дохід” [Політична економія: Навч. посібник, За ред. К.Т.Кривенка, § 9.2]

Потім слід перейти до вивчення особливостей попиту підприємств на виробничі ресурси. Потрібно запам’ятати, що попит підприємства на виробничий ресурс є похідним від попиту споживача на його кінцеву продукцію. Цей попит залежить від: 1) продуктивності ресурсу в процесі створення блага; 2) ринкової вартості, або ціни блага, виробленого за допомогою цього ресурсу. Перший аспект попиту вказує на те, що попит на будь-який чинник випливає з доходу від граничного продукту даного ресурсу. Підприємство не купує ресурси, які не оплачують самі себе. Тим самим підприємство максимізує прибуток, збільшуючи застосування того чи іншого ресурсу (праці, капітальних благ, землі) доти, доки дохід від граничного продукту (МR) певного ресурсу перевищує додаткові витрати (МС) на цей ресурс (див. Там же, §9.2).

Разом з попитом на ресурси на ринку функціонує пропонування їх. Пропонування чинників виробництва – це готовність їх власників постачати виробничі ресурси на ринок за ціни відповідного рівня та з урахуванням інших моментів (коефіцієнтів еластичності, попередніх інвестицій, демографічних процесів, процентних ставок тощо).

Рівноважна ціна чинника виробництва на конкурентному ринку зупиниться на тому рівні, де величина пропонування та попиту перетинаються в одній точці. За цієї і тільки цієї ціни кількість чинника виробництва, що його пропонують власники, саме відповідатиме тій кількості, яку покупці готові купити.

Важливим аспектом цієї теми є ринок капіталів [Там же, § 9.3]. Тут розглядається ринок капіталів у вузькому смислі і в межах такого виробничого ресурсу, яким є засоби виробництва (капітальні блага). Вище ми розглядали той ринок засобів виробництва, на якому вони продаються і змінюють свого власника. Виробник капітальних благ після їх продажу на ринку одержує грошовий виторг як еквівалент їх у ринкової вартості. З іншого боку, як уже зазначалось у темі 2, у західній економічній літературі часто під терміном капітал розуміють як чинник виробництва, тобто будь-який засіб виробництва (верстат, чавунний злиток, інструмент і т.д.) та як капітал.

Ринок капіталів на відміну від ринку капітальних благ, тобто засобів виробництва, слід розглядати з точки зору їх оренди, або такого її різновиду, як лізинг. У цих економічних відносинах власники капітальних благ чи їх комплексів (фабрик, споруд, верстатів тощо)передають (відчужують) їх у тимчасове використання іншим фізичним чи юридичним особам за відповідну плату. У даному випадку ринок капіталів є категорією позичкових відносин і віддзеркалює у собі їх особливості. На відміну від звичайного ринку ресурсів на ринку капіталів ресурси продаються лише для тимчасового їх використання іншими суб’єктами; права власності на ці об’єкти не відчужуються.

Для більш глибокого розуміння сутності ринку капіталів слід ретельно вивчити зміст таких категорій цього ринку як орендна плата, норма прибутку на капітал, процент, взаємозв’язок попиту орендаторів на капітал з його граничною продуктивністю [див. Там же, с. 175-177].

Дата добавления: 2015-05-22